В середу, 17 січня 1989 року у Нью-Йорку відійшов від нас у Божу вічність, на 94 році багатотрудивого життя наш довголітній відданий і почесний член Українського Патріярхального Товариства Йосип Гірняк. Згідно з бажанням Покійного Йосипа, його похоронено незамітно-спокійно, в оточенні найближчої родини і дослівно кількох йому близьких осіб. Фактично Йосип Гірняк не тільки що дожив високого патріяршого віку, але все своє багатотруднеє життя виповняв глибоким змістом своєї неповторної праці. Під тим оглядом Йосип Гірняк був винятково унікальною людиною.
Прямо подивугідно, що Йосип Гірняк на протязі свого довгого і нелегкого життя не змарнував ні хвилини свого часу. Він увесь час діяв-творив до останніх днів життя. На основі моїх спостережень, бо я був з покійним все у безпосередньому й телефонічному контакті, не бачив іншої людини, яка б так приготовано, так упорядковано відходила б перед престіл Всевишнього Господа Бога. Він не тільки подбав, щоб його все земське надбання, його цінна драматургічна і публіцистична бібліотека знайшли своє належне приміщення, і вона опинилась в Науковому Товаристві ім. Шевченка. В його кімнаті над ліжком висів портрет Леся Курбаса, що був душею театру «Березіль» роботи Р. Пачовського. «Миколо, — казав Йосип, — як я закрию вже очі, то ви візьмете цей портрет». Портрет Курбаса, що його мені передала дочка Йосипа Гірняка, Іва, пишається у вестибюлі НТШ.
Архівні матеріяли Йосип передав знову в інші безпечні місця. Але слід також підкреслити, що Йосип Гірняк приготовив себе також духовно до переходу у Божу Вічність, де немає ні болю, ні печалі, а життя безконечне. Йосип Гірняк був глибоко віруючою людиною і з усією посвятою і душевною відданістю приготовив себе до зустрічі з потойбічним життям. В нього було все це передумане й глибоко осмислене. Все старався, щоб не бути для нікого тягарем. І не раз з жалем висловлювався з співчуттям для Іви, яка його доглядає і поруч з тим має свої клопоти, і він не хотів стати для неї тягарем. Під час наших спільних розмов, телефонічних і безпосередніх, нарікав, що його ноги відмовляють йому послуху і він не може відвідати своєї дружини Олімпії Добровольської. Йосип Гірняк належав до надзвичайно дуже чутливих осіб. Ставився до кожного з великим тактом. Все мило згадував д-ра Г. Чолгана, який його також відвідував, міра В. Грицина, що йому все допомагав у відтворенні фотографій.
«Ну, знаєте, Миколо, — говорив Йосип, — Богдан Бойчук — це непересічний поет, гарна людина, він мене заставляє працювати, він все приходить і вимагає кожного тижня порцію, а я не все можу… тримати дисципліну…». Слід підкреслити, що ми мали дещо спільного, крім багатьох питань, якими цікавився Гірняк, він особливо цікавився і переживав проблему нашої Української Католицької Церкви, піднесення її до гідности патріярхату. Всі неув’язки і невдачі на цьому відтинку Йосип Гірняк все з болем переживав. При наших зустрічах Йосип Гірняк розкривав свою душу, а я був його уважний і добрий слухач. Він мав дар цікаво розказувати і не повторятись. Покійний Йосип був справді винятково особливою особистістю у нашому українському, і не тільки українському житті.
Незаперечним залишається факт, що серед діячів культури діячі театрального мистецтва є найбільше покривдженими. Письменники, поети, драматурги, композитори, мистці залишають за собою писані, мистецькі, малярські твори. Навіть фільмові актори залишають фільмові стрічки. В той самий час актори театру живуть тільки тоді, коли виступають на сцені, тоді, коли лицедіють. Після цього це вже залежить, як подобається рецензентові, то появиться у пресі рецензія із кадром чи світлиною або без. Але бувають випадки, що й згадки немає. Отже, слід актора скоро проминає. У наш час є дещо краще, бо можна без великих труднощів з кожної театральної постановки зробити «відео».
Без сумніву, Йосип Гірняк належав до тих щасливців, що закріпив свою багатогранну акторську і режисерську творчість своєю джерельною публіцистичною працею, як наприклад: «Театр-Студія Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської» в опрацюванні Богдана Бойчука. Не можна тут поминути Гірнякові «Спогади», у яких автор виявився бездоганним істориком українського театру, а разом істориком того періоду — ранніх десятиліть нашого сторіччя. Це справді особливо-унікальні спогади, які читаються з великим інтересом і захопленням. Йосип Гірняк володів гарною аналітичною і розповідною формою своєї публіцистичної творчости. Його спогади одержали високу оцінку. їх також високо оцінив св.п. Патріярх Йосиф Сліпий, який писав:
«Ваш добрий Батько не помилявся у своїх мріях бачити Вас з митрою на голові. Хай вона не церковна, але, вживаючи традиційного вислову Вашого мистецтва, якому служили все своє життя, Ви здобули чесною, шляхетною і жертвенною працею для українського театру вінок Мельпомени, чим Ви с для нас дорогим і великим сином українського народу, якому служили вірно чудовим талантом, що його Вам дав Бог».
В тій черзі також належить згадати працю, присвячену покійному, пера Валерія Ревуцького під назвою «Нескорені березільці», яка появилась у 90-річчя народин Йосипа Гірняка. Звичайно, більшість у загальному знають Йосипа Гірняка, як неперевершеного актора й режисера українських театрів, але менше знають Йосипа Гірняка, як глибоко релігійну людину, непохитного послідовника св.п. Патріярха Йосифа та його неперевершених ідей, активного й відданого члена Українського Патріярхального Товариства.
Власне, тут бажаю хоч зробити натяк на цю менше відому для широкої української громади працю і заанґажованість Йосипа Гірняка, якій Покійний присвятив понад двадцять років свого життя. Йосип Гірняк активно піддержував ідею піднесення нашої Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату. Пригадується мені болючий 1969 рік, коли у місяці грудні митрополит А. Сенишин відзначив 10-річчя філядельфійської митрополії, на яке запросив префекта Східньої Конгрегації, кардинала Фюрстенберґа, а в той же час поминув главу Помісної УКЦеркви, Блаженнішого Йосифа Сліпого. Управа Патріярхального Товариства вирішила запротестувати проти такого поступування і в неділю, 7 грудня 1969 року, влаштувала демонстрацію перед катедрою Непорочного Зачаття у Філядельфії, при вулиці Френкліна. Погода була погана, падав дощ із снігом. Серед великої кількости демонстрантів був і наш, сьогодні покійний, Йосип Гірняк, який з глибоким переконанням обороняв права нашої Помісної УКЦеркви. Він не пропустив ні одної демонстрації, які улаштовувало Патріярхальне Товариство в обороні прав нашої Церкви. Він не жалів ні своїх зусиль, ні часу, але все робив, що було в його силах.
Йосип Гірняк був безпосереднім свідком, коли у Божому Році 1975 у Римі, в базилиці св. Петра, при головному вівтарі, на гробі св. Петра під час торжественної архиєрейської Служби Божої вперше офіційно проголошено Блаженнішого Йосифа Патріярхом Києво-Галицьким і всієї Руси-України. Він про цю історичну подію не раз говорив з великим зворушенням. Покійний був у дуже близькому контакті з Патріярхом Йосифом. Одного разу під час своїх візитацій в США Патріярх Йосиф відвідав Йосипа Гірняка в його скромному апартаменті при Другій авеню.
На протязі мого довголітнього знайомства з Йосипом Гірняком я ставив перед собою питання, що було причиною його успіхів у творчому житті. Знаємо, що він залишив по собі багату мистецько-творчу й публіцистичну спадщину. Я прийшов до переконання, що успіхом Гірняка була його глибока віра в Бога. Він ніколи не заламлювався.
Скажемо, що тут не доводиться говорити про його вклад і віру в театральне мистецтво, драматургію, бо тут немає найменшого сумніву, що це було його неодмінне життя. Але на цьому місці бажаю підкреслити, що Йосип Гірняк так само жив проблемами нашої Помісної УКЦеркви. Він все і безперебійно мене питав про ці проблеми. Він майже до самого кінця читав журнал «Патріярхат» і після говорив зі мною на порушені питання у журналі. Я не раз з великим подивом слухав його цінні думки на тему церковних питань. До самого кінця Осип Гірняк був свідомий наших труднощів. Він також знав і переживав процеси, що відбувались і відбуваються в Україні.
Вже кільканадцять тижнів перед смертю читав мені уривки листів з України. Шкодував, що Леся Танюка усунули з «Молодіжного театру», бо він справді надійна сила. Йосип Гірняк при нашій зустрічі все частіше повторяв: «Миколо, я вже хочу відійти, я втомлений, хочу спочити…». Не мав я особливих слів потіхи, але завжди казав: «Це все у Божих руках і Він, Всевишній, напевно про Вас не забув, бо все Вас нагороджував своїми щедрими ласками». А коли він мені жалувався: «Миколо,самота — це страшна річ, самота…». На це вже я не мав для нього жодної відповіді. М и все тепло прощались в обіймах і поцілунках. Я його обнімав, мов свого батька, а Йосип мене — як свого сина. Все мені на прощання в дорогу казав: «Миколо, тримайтеся і дальше працюйте, Ви робите велику роботу…».
Остання наша зустріч була такою, як і попередня, ми розмовляли, нам перешкоджала киця, яку він насварив. При прощанні сказав: «Це наше останнє прощання, будьте здорові». По мені пройшов мороз, але справді не бажалось в це повірити, на жаль — це була дійсність, це була наша остання зустріч. Гірняк до кінця свого життя слідкував за нашим життям, а також за американською політикою, зокрема за виборами. Мабуть, цього не знає наш президент Джордж Буш, але Йосип Гірняк був його гарячий прихильник і переживав його вибори. Він був дуже радий, що Буш виграв.
Від довгих років Йосип Гірняк був активним членом парафії у Пассейку, де є отці-студити. Там він сповняв свої християнські повинності. На його бажання отці-студити відпровадили тлінні останки Йосипа з церкви у Пассейку на цвинтар на «Факс-Чейсі, біля Філядельфії і похоронили біля брата й родини. Таким відійшов від нас Йосип Гірняк.
Не мав я можливости висловити прощального слова від Українського Патріярхального Товариства і від себе особисто, але я молився за здоров’я Йосипа за його життя, а тепер — за спокій його душі. Мені все здається, що йдучи Другою евеню з одинадцятої вулиці до десятої, я побачу Йосипа у вікні, помахаю рукою і прийду до кімнати і скажу: «Здорові були, Маестро!». Це залишилась у мене тільки уява. Хай світла пам’ять про Йосипа надовго залишиться між нами, а я особисто з ним залишусь назавжди, як з своїм батьком…
Прощавайте, Маестро!
Ваш Микола Галів
