(З приводу візити у Бразілії)
Хоч Папу Івана XXIII по різному оцінюють та багато чого йому винного й не винного приписують, це все залежить хто чого шукає. Мабуть ще за короткий час від того, що започаткував Папа Іван XXIII, щоби дати всесторонню й хоч приблизну оцінку. Зрозуміло, консервативне крило в Католицькій Церкві називає нововведення Папи Івана XXIII утопією, що він потоптав багатовікові традиції та включно з тим, що йому приписують залицяння до червоної Москви. Незалежно від усього історія його по свойому осудить та дасть свою оцінку. Якщо навіть не точно, але поверховно аналізувати понтифікат Папи Івана XXIII то треба відмітити, що він належав до великих папів, якого ім’я буде згадуватись з роду в рід. Без найменшого сумніву у нього домінувала понад все любов. Він у свойому понтифікаті підходив з любов’ю. Слово любов для нього не було пустою фразою, але він його у свойому житті все виповняв практичним змістом.
Тут треба нагадати, що Папа Іван XXIII прийшов на Апостольський Престіл після смерти великої індивідуальности, що була на цьому Престолі, Папи Пія XII. В той час не тільки про це говорилось, але й писалось, що Папу Івана XXIII вибрано на папу переходово, бо трудно було вибрати когось, щоб міг був більше блиснути своєю індивідуальністю, як Папа Пій XII. Тому Папі Іванові XXIII приписували транзитний — коротко переходовий час його понтифікату, що він не зможе нічого більш замітного зробити, щоби заблистіти після Папи Пія XII. Всі віщування по відношенні до Папи Івана XXIII на початку його понтифікату виявились безпідставними й не вірними, бо він зробив великий зворот в Римо-католицькій Церкві, який має незаперечний вплив на дальший розвиток Католицької Церкви. Він зрушив багатовікову стагнацію, ворожнечу між Римо-католицькою і Православною Церквами. Він ні більше, ні менше не тільки, що показав шлях, але зробив перші практичні кроки, щоби всі були одно. Не можна цього не бачити і належно не оцінити. Не буду тут згадувати багато важливих питань, які поставив і їх здійснював Папа Іван XXIII, бо для того немає місця в цій статті. Одне треба підкреслити, що він зрушив застояне плесо Римо-католицької Церкви і впустив троха свіжого повітря. При цьому належить підкреслити другий важливий момент, який увів Папа Іван XXIII у душпастирській праці. До тепер всі хто міг приходили до папи. Папа був непорушний з Апостольської Столиці, хіба коли треба було їхати на літний час до Кастельґандольфо. Папа Іван XXIII сказав, що його обов’язком є відвідати тих, які не можуть відвідати його. У зв’язку з такою заявою Папа Іван XXIII відвідав тих, які не могли прийти до нього — в’язнів. Це мало і має глибоке значення не тільки в той час але і сьогодні, це є також своєрідний зворот у душпастирській праці. Папа Іван XXIII також започаткував діялог Римо-католицької Церкви з іншими. На жаль він розумів діялог, чи певний контакт з комуністичним світом зокрема з Москвою дещо інакше, як це здійснював папа Павло VI, але тут цього питання не будемо аналізувати, бо це окрема тема.
Нові пасторальні методи, які привернув на Апостольському Престолі Папа Іван XXIII дальше продовжав Папа Павло VI, але йому не вдалося більше розвинути. Під тим оглядом пішов дальше і цю ділянку подивугідно розвинув Папа Іван Павло II. На початку свойого понтифікату Папа Іван Павло II заповів і відбув поїздку до Мексико, дальше слідували відвідини своєї батьківщини — Польщі, дальше слідували: Англія, США, Африка, Франція і останньо Бразілія. Папа Іван Павло II побачив, що не можна Христовим кораблем керувати тільки з Апостольської Столиці, що існує конечність відвідати тих, і принести їм благовість, що не можуть прийти і відвідати його. Це не просто відвідини, папа їх робить з метою, щоби в поодиноких місцях розв’язати складні проблеми Христової Церкви. Це справді поворот до апостольських часів, коли апостоли не сиділи на одному місці, але все відбували свої подорожі до основаних християнських громад та відбували місіонерську працю. Апостоли були все там де поставали проблеми і своєю працею старались їх налагоджувати.
Якщо ми приглянемося до всіх поїздок Папи Івана Павла II, то ми побачимо, що у всіх місцях, де папа був, були складні питання до розв’язання. Нам, українцям іноді є трудно побачити у всій ширині й глибині новий, а краще буде, коли скажемо привернений апостольський стиль праці Папи Івана Павла II, бо нам перешкаджають і не дають можливості добре бачити наші власні церковні проблеми, до яких Папа Іван Павло II не поставився так, якби нам цього бажалось. Звичайно, не улягає найменшому сумнівові, що Папа Іван Павло II не віддав для нашої Церкви того, що її належить, але це окреме питання і в тому відношенні наші претенсії і домагання, а заразом і жаль, бо папа — поляк, слов’янин, який не тільки знає, але й розуміє наші оправдані проблеми. Незалежно від цього ми повинні бачити його непересічність й унікальність на престолі апостола Петра.
Проблеми Церкви, які існують в різних кінцях світу, зараз не можна розв’язувати на віддаль. Це добре збагнув Папа Іван Павло II. Про те, що в Африці Церква має свої питомі проблеми відомо вже віддавна. На одному з папських Синодів єпископи африканської Церкви сказали, що Христова Церква у Африці існує, але їм не підходить римський зразок, тому вони мають свій. З цими питаннями папа зустрівся під час останньої поїздки до Африки. Життя виявляє, що не можна стосувати тих самих форм всюди, бо вони не всюди є сприємливі, корисні і не всюди підходять. В Африці і питання целібату є поставлене відмінно. Трудно ці питання міняти, бо вони можуть бути від’ємними у розвитку Церкви. Зараз не є важним наскільки різні складні питання у Африці папа розв’язав чи ні, але важним є, що з ними запізнався і є свідомий справжньої дійсности.
Остання поїздка до Бразілії є також дуже важлива. Тут проблеми Церкви дещо відмінні від проблем у Африці, але вони мають спільний знаменник, соціяльне тло — соціяльна нерівність. Власне ця соціяльна нерівність разючо виступає у Бразилії. Треба підкреслити, що Бразілія, це одна з найбільших католицьких країн, яка начисляє 120 мільйонів людей, принаймні номінально всі вони члени Римо-католицької Церкви. Приблизно 80 000 Груп вірних відомі під назвою «основні громади», які існують без священиків. Цікаво, що така велика Бразілія немає достатньо своїх священиків, на 13 000 священиків сорок відсотків з них є чужинці. Це говорить багато.
В Бразілії існує в загальному дві головні суспільні кляси, себто кляса багачів і кляса бідних, і майже повністю є відсутньою середня кляса. Тут існує велика соціяльна несправедливість. У Бразілії за статистикою американського журнала «Таймсу» є біля 13 мільйонів бездомних дітей, які бігають цілими табунами по Ріо Дежанейро. Велика соціяльна нерівність ускладнює соціальні й економічні питання. Земля знаходиться у руках не численної кляси землевласників, а в своїй масі народ немає з чого жити. Тут також є певна роля Церкви. Частина ієрархії складає публічну подяку сучасному диктаторському режимові, що врятував Бразілію від комунізму. Але є також єпископи і священики, які критикують і засуджують сучасний уряд і стоять в обороні бідних. За те уряд називає цих єпископів і священиків комуністами. Це не відірвані, але поширені явища у Бразілії. З 1968 року за церковними підрахунками біля 122 єпископів, священиків і семінаристів і 273 мирян були арештовані або придержані, 84 особи були фізично або психічно надуживані. Ці репресії породжують різні протиакції. Церква в такій ситуації не може стояти осторонь. Тому не дивно, що Національна Конференція Єпископів у Бразілії дуже гостро критикувала уряд Бразілії. Отже ведеться боротьба за справедливість. Тільки, в цьому змаганні за справедливість стаються різні курійози, бо одні єпископи і священики засуджують і критикують бразильський уряд, а інші його піддержують. Про ці й інші проблеми Папа Іван Павло II був добре поінформований. Тому з своєї сторони папа не одноразово під час своєї візитації підкреслював питання справедливости та звертався до великих землевласників, багатіїв, щоби ділились з бідними, щоби в той спосіб вирівняти суспільні верстви. В такій обстановці, де немає соціальної справедливости, де існує тільки кляса багатіїв і бідних, де існує велике безробіття, це найкраща атмосфера — грунт для розвитку комунізму й марксизму. Очевидно, ті що піддержують марксизм і комунізм не знають одної незаперечної істини, що комунізм і марксизм, ще в жадній країні не розв’язав ні економічних, ні соціальних питань, хоч на папері ці питання прекрасно зформуловані. Бразілійці цієї істини не знають.
Папа Івана Павло II старався виразно підкреслювати і наголошувати, що Апостольська Столиця стоїть за тим, щоби існувала соціяльна справедливість, щоби людини не експлуатувати. Папа мав відвагу називати речі їх властивими іменами. Без найменшого сумніву його поїздка до Бразилії матиме свій вплив. Папа старається направляти Христовий Корабель не з далекої, але таки з безпосередньої віддалі, щоби бачити проблеми своїми власними очима. Завважується, що Папа Іван Павло II є дуже чулий на соціяльну несправедливість і на бідних. Це мабуть випливає з його особистого пережиття, бо йому не раз приходилось ці соціальні й економічні кривди переносити на своїх власних плечах. Це відчуття в нього є велике і воно відчувається в його понтифікаті. Зворот Папи Івана Павла II у душпастирській праці до апостольських часів є неповторним новаторством. Папа Іван Павло II є справді гідним наслідником, а заразом реалізатором ідей покійного папи Івана XXIII. Сучасний папа дуже добре збагнув й відчув всі прямування Папи Івана XXIII і став справді гідним і відданим його наслідником. Правда в деяких питаннях Папа Іван Павло II хоче залишитись непохитним консерватистом, а зокрема по відношенні до деяких реформ целібату в Римо-католицькій Церкві, але це питання належить до майбутности. На багато різних недуг є найкращим ліком час. Питання целібату, це є також проблема часу. Справді треба підкреслити, що понтифікат Папи Івана Павла II є неповторним. Ми українські вірні залишаємось з сильною вірою і непохитною надією, що Папа Іван Павло II знайде більше зрозуміння і до нашої Помісної УКЦеркви не тільки на словах, але конкретно на ділі.
