Землякам!
Блакитне небо й сонце золоте.
І золото пшеничних колосків.
Для нас це найдорожче і святе:
Священний прапор наш замайорів!
Забуть не можу теплих вечорів
І зірок ясних, що моргали до нас
У тім селі, що звалось Хоробрів!
Який далекий той щасливий час!
У вічність канули десятки літ.
Багато вже ровесників нема:
І зорі вже не ті, не той вже світ,
До болю наша доленька сумна!
Теперішня зима мов не зима.
Тепер достатньо й снігу вже нема,
А замість снігу дощова пора,
І на санках не їздить дітвора…
І сумно до безтями — йде весна,
В зболілім серці туга навісна,
Думками лину в рідний Хоробрів,
За ним я все життя своє тужив…
Вже п’ятдесята в мене тут весна.
Мабуть, змінився докорінно світ.
Бо не така вже тепла і ясна.
Яку запам’ятав з дитячих літ.
Не той вже солов’їний спів
І пісня жайворонка вже не та,
І цілий світ, здається, посумнів,
Бо зникла Правда й людська Доброта.
Весні на зміну прийдуть літні дні,
Замовкне ніжний жайворонків спів,
Пшениця й жито виростуть рясні,
Й полине думка знов у Хоробрів…
Занепала Україна
Занепала Україна,
Важко занепала.
Залишилась лиш руїна
старої держави.
Довго ж ви пани московські
нашу кровцю пили.
І в країни всі заморські
Добро вивозили.
Українську нашу мову
нищили й гнітили.
Та повстав народ наш знову,
Вистачило ще сили.
Ой, застогне і заплаче
Не раз вража сила.
Що Вкраїну нашу — неньку
Розкрала і розрила.
Та засяє знову ясно
Козацька слава.
І заквітне цвітом красним
Вкраїнська держава.
