У вівторок вранці, 13 грудня 1988 р. у Нью-Йорку несподівано відійшов у вічність бл.п. Іван Гірняк. Покійний Іван, син Михайла і Анни з Костів, народжений 24 квітня 1911 р. в селі Бишки, Бережанського повіту, де прожив свої дитячі та молодечі роки. В тому ж селі закінчив народню школу, а опісля помагав батькам у господарстві. В родині Покійного було ще двох братів — Гриць і Микола та сестра Пазя.
Молодість Покійного не була встелена рожами, і він, пам’ятаючи українську державність з 1918 року і втрату її, завжди старався якнайкраще служити своєму народові. Його захоплює ОУН, а вступивши в її ряди — в тридцятих роках, — всі свої сили віддає для неї. Однак, польська поліція стежила за діями провідних і активних юнаків. В 1933 р. його арештували і запроторили до Бережанської тюрми. Під час слідства на поліційній станиці, не зважаючи на тяжке побиття, покійний держався гідно і не признався до приналежности до ОУН. Суд присяглих не повірив зізнанням покійного і признав його винним, засудивши на чотири роки в’язниці. В листопаді 1934 р. бл.п. Івана перевезли до Дрогобича, а згодом, разом з іншими українськими політичними в’язнями (в числі 21), перевезли до в’язниці в Плоцьку. На новому місці довелося Покійному «воювати» з тюремною адміністрацією за права політичного в’язня. Бій виграли політичні в’язні.
Під кінець 1935 р. польський уряд проголосив «куцу амнестію», яка зменшувала присуди: присуд до двох років зменшували зовсім, до п’яти років — скорочували на половину, а хто дістав 10 років, — зменшували на одну третю. Політичні в’язні, засуджені вище десяти років, з амнестії не скористали. Правда, був виняток для засуджених на смерть, з якого скористали сл.п. Степан Бандера, Ярослав Карпинець і Микола Лебедь, яким кару смерти замінено на досмертну в’язницю. Покійний Іван Гірняк скористав з амнестії і вийшов на волю перед нашим Різдвом 1936 р. По повороті додому Покійний дальше включився в революційну працю, а щоб себе дещо маскувати, — відкрив крамницю споживчих товарів, яка стала пунктом зв’язку.
Однак, польська поліція не забувала про покійного Івана і час до часу при різних нагодах арештовувала його, а, передержавши кілька місяців, звільняла з браку доказів вини. 16 червня 1938 р. Покійний одружується з Пелагією Гайдук, а рік пізніше народився їм син Тарас.
Німецько-польська війна застала покійного Івана в бережанській тюрмі. Цивільна адміністрація міста Бережан не хотіла звільнити арештованих, але, з другої сторони, не знала, що має робити з ними. Щойно по зайняттю міста польською військовою частиною на інтервенцію покійного о. дек. Евзебія Бачинського і адвоката д-ра Володимира Бемка комендант міста наказав звільнити всіх в’язнів.
Більшовицька окупація наших земель не принесла полегші покійному бл.п. Іванові. По реорганізації сітки ОУН частина членства подалася на Захід, решта залишилася на Рідних Землях, до них належав св.п. Іван Гірняк, який з цілою своєю ріднею залишився в Бишках, однак не надовго, бо незабаром НКВД заарештувало його батька та брата Микиту. Батька по кількох місяцях звільнили з Тернопільської тюрми, але згодом разом з мамою і сестрою вивезли на Сибір, де обоє повмирали, а сестра Пазя, тоді 12-літня, залишилася самітня в чужих людей, де й досі проживає в Казахстані. Брата Микиту судив тернопільський суд НКВД і є більше, ніж певне, що перед приходом німецької армії він був замордований в тернопільській в’язниці, як багато других в’язнів.
По втечі більшовиків Покійний з друзями, що повиходили з підпілля, почали організувати суспільне життя, відновлюючи сільські громадські управи та управу повіту Бережан. Новий окупант зразу не ставив перешкод, однак ця «ідилія» тривала недовго, бо з приходом гестапо почався новий терор. В місяці вересні німці «запросили» членів повітової управи і деяких визначних громадян на нараду і всіх їх там арештували. Деяких по кількох днях звільнили, а решту вивезли до краківської тюрми «Монтелюпіх», між ними знайшовся і Покійний. Однак, щастя не залишило його й тут, по дев’ятьох місяцях він повернувся додому. По повороті додому він поїхав на курс лісників до Болехова, а по його закінченні залишився там на працю.
В 1944 р. перед другим приходом більшовиків покидає працю в Болехові й подається через Чехо-Словаччину на еміграцію. В дорозі випадково зустрічається із своєю дружиною і сином та братом Грицем. Опинившись у Німеччині в Мюнхені, включається в організоване життя колишніх політичних в’язнів у Лізі Українських Політичних В’язнів, виконуючи функцію господарського референта.
21 липня 1949 р. переїхав з родиною до США і поселився в Нью-Йорку, де проживав до смерти. Тут включився в громадське і політичне життя, став членом «Самопомочі», Бережанського комітету, який видавав альманах «Бережанска земля». З постанням Патріярхального руху Покійний стає членом відділу Українського Патріярхального Т-ва, був глибоко віруючим і практикуючим християнином.
Покійний Іван був товариський, веселий і завжди готовий потребуючим допомогти. Тому не дивно, що багато знайомих прийшли до похоронного заведення віддати йому останню прислугу.
Похоронні відправи довершив о. Лаврентій Лавринюк з церкви св. Юра. Після панахиди прощав Покійного односельчанин інж. Степан Ґоляш, який говорив про працю і життя Покійного в Україні, а Микола Галів прощав Покійного від Відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку як зразкового і відданого члена.
Тлінні останки бл.п. Івана Гірняка похоронено на Українському Православному цвинтарі св. Андрія в Бавнд-Бруку, Н.-Дж. Після похорону відбулася тризна в готелі «Голідей Інн» в Соммервіл, Н.-Дж., власником якого є Микола Бойчук. Під час тризни деякі присутні згадували Покійного як милу, товариську людину, з якою мали можливість працювати. Інж. Ст. Ґоляш ще додав кілька фрагментів із спільного життя в більшовицькому підпіллі та прочитав співчутливу телеграму, яка наспіла з Лондону, Англія, від кузина Покійного, Василя Олеськова.
Микола Зацухний поділився коротким спомином про побут Покійного в бережанській і дрогобицькій тюрмах. Микола Турецький говорив про переживання у краківській тюрмі в Монтелюпіх, як також промовляв інж. Нестор Пінковський, згадуючи про спільну працю в Бережанському комітеті.
Дружині Пелагії, синові інж. Тарасові і внучці Талі наше глибоке співчуття.
Микола Зацухний
Присутні зложили замість квітів на свіжу могилу сл.п. Івана Гірняка на Видавничий фонд «Патріярхату»:
S50.00 — Родина Лешків
$30.00 — Микола й Ольга Зацухний, Володимир і Анна Олійник
$25.00 — Іван і Марія Борбич, Дмитро Гайдук, інж. Евген і Евгенія Івашків, Степан Михайлишин $20.00 — Володимир Беднарський, інж. Микола і Зірка Галів, інж. Степан і Надія Ґоляш, Степан Ковалівський, Семен і Пазя Левицький, Михайло і Катруся Лехіцький, д-р Мирослав і Люба Прокоп, Теодосій і Евдокія Савків $15.00 — Микола Стеців $10.00 — Евген Лапчак, Рудольф і Анна Мандзій, Михайло і Степанія Рудик, Теодор і Маргарита Штогрин
Разом зібрано $425.00 Всім жертводавцям висловлюємо щиру подяку
