Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Помер Петро Войтович – Голова Відділу УПТ-ва в Балтиморі, МД.

Теплого соняшного дня, 12 грудня 1994 року, несподівано відійшов від нас до щасливого вічного життя бл. п. Петро Войтович, голова відділу Українського Патріярхального Товариства в Балтиморі, невтомний і відданий громадський діяч, колишній богослов, пластун, політичний в’язень Берези Картузької, член організації ОДВУ та довголітній учитель Школи Українознавства в Балтиморі.

Покійний народився 4 листопада 1911 року в сім’ї дяка в селі Зарваниця, повіт Підгайці, Західня Україна. По закінченні початкової школи в родинному селі поступив до гімназії в місті Чортків, де включився в активне студентське життя Пласту й спортового товариства. За приналежність до ОУН польська поліція арештувала його і заслала до горезвісної Берези Картузької. По звільненні продовжував навчання у Малій Семінарії у Львові, здав матуру і почав студії у Богословській Академії. В 1939 році з приходом червоного окупанта на Західню Україну, він став учителювати, і йому призначено керівництво у початковій школі села Зарваниці, а опісля перенесено його до семиклясової школи в селі Вишнівчик. Там пізнав він молоду учительку Володимиру Боднарук, з якою одружився і провів щасливе подружнє життя до своєї смерти.

Коли червона армія вдруге зближалася до ріки Стрипи, Петро Войтович з дружиною покинув рідні сторони і 20 липня 1944 року подався у невідому мандрівку на Захід. По довгих скитаннях в Німеччині подружжя Войтовичів у березні 1949 року приїхали до США і поселилися в місті Балтиморі.

Тут покійний Петро, повний молодечого запалу й любови до всього рідного, включився в церковно-парафіяльне і суспільно-політичне життя української громади. Він посвятив усі свої сили і знання для виховання нашої молоді в Пласті, Спортовому Товаристві та у Школі Українознавства Як виринула ідея патріярхату УКЦеркви, покійний Петро всеціло посвятився для неї і працював у патріярхальному русі до останніх днів свого трудолюбивого життя. Був довголітнім і відданим кольпортером журналу «Патріярхат».

В похоронних відправах взяли участь місцевий парох о. Михайло Мухлик і о. Тарас Лончина із Сілвер-Спрінґ, які виголосили зворушливі прощальні слова під час Парастасу і Святої Літургії, а Петро Круль і Микола Ставничий своїм мелодійним співом причинилися до молитовного настрою. Прощальні слова виголосили також д-р Степан Курилас, д-р Андрій Лемішка, Андрій Чорний, Богдан Чудима і О. Стельмах, який на закінчення поклав на домовину грудку землі з рідної Зарваниці. Зворушливий момент був, коли пластуни, ставши півколом біля домовини, заспівали пісню «Ніч вже йде…» та коли знову на українському кладовищі св. архист. Михаїла, де похоронено тлінні останки покійного Петра, чисельно зібрана жалобна громада попрощала його тужливою піснею «Видиш, брате мій…».

У пам’ять покійного родина, друзі й приятелі зложили поважні пожертви на добродійні цілі й на Святі поминальні Літургії і тим вшанували пам’ять і щиру, віддану працю покійного Петра Войтовича для своєї Церкви, рідної молоді й українського народу. Крайова Управа УПТ-ва в США окремим листом і на тому місці висловлює Шановній Дружині Володимирі щире співчуття. Вічна Йому Пам’ять!

Олександер Пришляк

Поділитися: