Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Посмертна згадка про бл.п. інж. Олександра Писка

Ділимося сумною вісткою з українською громадою, що в понеділок, 30 грудня 1991 p., в Денвері, Коло, по довгій серцевій недузі, прийнявши св. Тайни Покаяння, упокоївся в Бозі бл.п. інж. будови мостів Олександер Лиско. Похоронні відправи-Панахиду над тілом покійного відслужено в суботу, 4 січня 1992 р. в «Алл-стейт крімейшен» у Голдені, Коло, в присутності дружини покійного та вузького кола приятелів, що прийшли, щоб занести молитви за спокій душі покійника. Поминальну Службу Божу з Панахидою відправлено у суботу, 11 січня 1992 р. у візантійській церкві св. Покрови. Похоронні відправи служили; о. парох Йосиф Гучко та о. П. Баб’як з Болдеру, дякував Ярослав Нижник. Не сподівався покійний, що по смерті стане контроверсійною постаттю, що ховатимуть його не згідно з його волею, записаною в заповіті. Мабуть, ніколи не думав покійник, що похоронні відправи будуть служитися не в своїй рідній українській церкві, якої він був не лише жертвенним парафіянином, а також секретарем Парафіяльної Ради від 16 жовтня 1988 р. Стався парадокс, дивний і тепер нам ще не зрозумілий. Залишилося тільки питання — чому так сталося? Це сумне, але правдиве!

Споминаючи бл.п. Олександра, мимоволі насувається думка, що до часу відходу у той світ навіть знайомої нам особи знаємо її поверховно. Аж щойно,коли покійний нерухомо лежить у домовині, починаємо собі пригадувати детальніше наш спільний з ним зв’язок, спільну працю, її заінтересування, а навіть інтимне спілкування. Смерть — це закономірне явище в людському житті, останній акт людської мандрівки на цій землі, це брама, через яку кожний мусить перейти з життя земного, фізичного до життя невідомого — вічного. І хоч кожний знає, що ніхто не може уникнути тієї зустрічі зі смертю, то все таки втрата людини викликає біль і жаль, особливо тоді, коли відійшов від нас хтось, кого ми любили, хто був для нас дорогим, до кого ми мали пошану, з ким ми мали спільне заінтересування. А тим більше постає жаль, коли ту людину немає ким заступити.

Покійний народився 2 липня 1916 р. в Городку біля Львова і походив зі священичої родини, як по батькові, так і по матері з дому Цегельських. Народню школу закінчив у містечку Сасів, повіт Золочів, де його батько був парохом. Середню освіту осягнув у гімназіях — Бродах (5 років) і Камінці Струмиловій (3 роки). Іспит зрілости зложив у 1935 р. Після матури старався студіювати ветеринарію, але з уваги на урядові перешкоди вписався на львівську Політехніку в 1938 р. і там студіював до 1939 р. За більшовицької окупації не студіював, бо як син священика не був певний, чи не матиме труднощів, і тому почав працювати як технік при будові залізничної дороги зі Стоянова до Рави Руської. У жовтні 1941 р. продовжував студії на німецькій політехніці у Празі, яку закінчив дипломом інженера будови залізниць. Паралельно також студіював історію України на УВУ, головно відвідуючи лекції проф. Дмитра Дорошенка. У 1951 р. переїхав до Денверу, Коло., і тут у приватній фірмі працював у бюрі будови мостів. Закінчивши цю працю при кінці 1958 p., покійний переїхав на працю до Сан-Франціско, Каліфорнія, як реєстрований цивільний інженер будови мостів, де працював 22 роки аж до емеритури у 1980 р. У 1959 р. покійний одружився з Гіро Їзука. Вже як пенсіонер покійний з дружиною повернувся до Денверу у 1984 р. Тут він і помер.

Крім професійної праці покійний Олександер займався суспільно-громадською працею. Ще будучи в гімназії чи студіюючи в університеті, увесь вільний час посвячував для праці із сільською молоддю. В Денвері, від 1955-56 до 1957-58 pp. вчив дітей у Рідній Школі історії України. Як учитель з покликання та любитель історії України, він власним коштом приготовив підручник історії України в українській та англійській мовах. До появи цієї історії багато причинилася технічно дружина покійного, що всюди піддержувала свого мужа. При цьому варто згадати, що покійний попри навчання в школі був суспільним діячем — від 1954 до 1958 pp. був головою Українсько-американської громади. Він був ініціятором першої української радіопрограми (1958), що інформувала слухачів про нас, українців, та нашу культуру через канал КФМЛ. Заслуга покійного була також у тому, що він з мґром Крупським зорганізували виставку українських книжок у Лорето Гайте коледжі і покійний дав лекцію для студентів і викладачів про Україну (осінь 1957 p.). Переїхавши до Сан-Франціско, бл.п. Олександер зразу включився у громадську працю, став головою УККА. Покійний був також активним членом місцевого НТШ.

Після повернення до Денверу бл.п. Олександер щиро та ревно працював у прицерковних організаціях, поки здоров’я йому дозволяло. Він був головою релігійного Т-ва «Свята Софія» секретарем Патріярхального Т-ва і також секретарем Парафіяльної Ради.

У посланні до Тимотея (4, 7-8) апостол Павло писав: «Я змагався добрим змагом, скінчив біг, віру зберіг. Тепер же приготований мені вінець справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий суддя». Щаслива та людина, що в день своєї смерти може повторити ці слова. До тих щасливих людей належав, так нам здається, і покійний Олександер.

Небіжчик був людиною скромною, принципо­вою, працьовитою, побожною, жертвенною, а передусім су спільником. Бажав, щоб усі молоді і старші працювали разом для добра своєї Церкви і народу. Радо жертвував на церковні і національні цілі, згадати б більшу пожертву на собор Св. Софії у Римі — 20 тисяч долярів.

Покійний, передбачаючи свою кончину, приготовлявся до неї старанно й побожно. Відійшов від нас і з цього світу, поєднаний з Господом-Сотворителем.

Під час поминок покійного прощали колишні адміністратори парафії ПГНІХ: о. П. Баб’як, о. Й. Гучко та бувша голова Парафіяльної Ради п-і мгр Т. Ґаєцька-Винар. Збірку на патріярший фонд перевела п-і О. Морозевич. Пожертви, зложені присутніми в сумі $485.00 і жертву від Патріяршого Т-ва, відділ у Денвері в сумі $115.00, разом суму $600.00 призначено на висилку журналу «Патріярхат» в Україну, включно з передплатою для брата покійного Юрка Лиска, замешкалого в місті Винниках, біля Львова, Україна.

Покійний осиротив дружину Гіро, сестру Любу Лешньовську з мужем з Клівленду з її дітьми — Іванкою і Олегом, брата Юрка в Україні з родиною, брата Михайла в Канаді з родиною та ближчу і дальшу родину в Америці, Канаді та на Україні.

Про покійного Олександра Лиска можна сказати словами Василя Симоненка: «Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя

Нехай Всевишній Господь прийме душу бл.п. Олександра до своїх небесних хоромів.

Вічна йому пам’ять!

Управа Патріяршого Товариства.
Управа Товариства «Свята Софія», відділи в Денвері, Колорадо

Поділитися: