Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Повністю піддержуємо становище о. Маріяна Бутринського у справі порушення синодального устрою УКЦеркви

Не будемо тут повторяти тверджень о. Маріяна Бутринського у справі порушення прав синодального устрою Української Католицької Церкви з приводу номінації о. Володимира Паски на єпископа-помічника Митрополита Сулика, бо текст його становища друкуємо в цьому числі на іншому місці. На цьому місці бажаємо підкреслити, що о. Маріян Бутринський належить до тих рідкісних винятків, який все мав і має відвагу називати болючі і драстичні питання їх власними іменами і виступати проти всякого безправ’я у нашій УКЦеркві. Напевно, за це не будуть о. Бутринского гладити, але знайдуться такі, які скажуть — як він смів виступити проти митрополичої мітри!

Правда, це не є проти митрополичої мітри, але проти митрополичого безправ’я. Отже, ми не збираємось повторяти аргументів о. М. Бутринського, які він вже сказав, але до ним висунених думок додати кілька наших уваг.

Правда, з приводу такої події, як законна незаконність, можна б багато сказати, а тим більше, якщо вона випливає з-під митрополичої чи єпископської мітри, бо часом так буває, що ця мітра зовсім міняє людину. Краще про це тут не входити у цей зачарований лябіринт. Повертаємось до нашої основної теми. Звичайно, саме проголошення особи о. В. Паски у багатьох викликало серйозне застереження, а в деяких владик навіть здивування. В той же самий час з деяких церковних амвон прозвучали слова «Яка сталась ласка для нашої Церкви, що Апостольська Столиця номінувала на єпископа такого «заслуженого» кандидата». Такий був збіг обставин, що це сталося у неділю фарисея і митаря. Напевно, миряни з Чікаґо сказали б, правдоподібно не всі, дефінітивно протилежне до вище сказаного. Зрештою, тут не збираємось говорити про особу номіната на єпископа-помічника, хоч, може, це було б інформативно цікаво, але радше про самий спосіб, як ця номінація вибиралась, утверджувалась і як на всю цю «благородну» аферу надіто, ніби, законний капелюх, якому на ім’я, що, мовляв, все це сталося «згідно з канонічним правом». Отже, ідеться про те, щоб у пересічного мирянина не було найменшого сумніву про якесь незаконне чи неканонічне безправство, треба було додати «згідно з канонічним правом». Зрештою, хто ж би міг так подумати, що могло статись інакше?

Для нас був несподіванкою той факт, що цією номінацією були заскочені деякі наші єпископи. До речі, після Надзвичайного Синоду, який на доручення і благословення Папи Івана-Павла II та за згодою Патріярха Йосифа було скликано і на якому узаконено синодальний устрій, згідно з яким синоди мали право висувати терна трьох кандидатів на єпископа, а з цього терна трьох папа вибирав одного, який стає єпископом. Отже, логічно згідно з такою процедурою владики приблизно знали, хто буде єпископом, але не могли бути заскочені. Мабуть, заскоченість випливала з того, що ніколи такого кандидата на синоді не обговорювали, не ставили і над ним не голосували.

Для проглядности картини, загляньмо в недалеке минуле. Пригадуємо, що минулого 1991 року, від 3-10 лютого у Римі відбувся черговий Синод УКЦеркви. До речі, цей Синод згідно з рішенням синоду перед тим, цей синод з 1991 р. мав відбутись у Львові, але сильне бажання Папи Івана-Павла II було, щоб таки відбути у Римі під крилом Апостольської Столиці, що й сталось. Якось так склалось, що редакції журналу «Патріярхат» пощастило одержати порядок нарад синоду з лютого 1991 р. Одна з перших точок нарад цього ж синоду була: «Вибори кандидатів на Верховного Архиєпископа Львова, Вінніпегу, Торонто, Едмонтону, Чікаго, Мельборну і Бразілії». З названого списка не бачимо міста Братньої Любови — Філядельфії, для якого вибирали б кандидатів на єпископа. Правдоподібно, в той час не було потреби, щоб вибирати кандидата на єпископа для Філядельфії.

З того часу, як відбувся Синод УКЦеркви у лютому 1991 p., проминув більше як рік і з вибраних терн Папа Іван-Павло II не проголосив ні одного єпископа, але, понад сподівання, проголошено номіната на єпископа-помічника поза відомом Синоду УКЦеркви для Філядельфії.

Стоїть перед нами питання, хто тут не додержався церковного канонічного права? Звичайно, папа має право все зробити у виняткових обставинах, але ж про те повинен би принаймні бути поінформований Глава тієї ж Церкви. Чи про це був повідомлений Блаженніший Мирослав-Іван, нам ще невідомо, хоч ходять чутки, що нічого про це не знав, але про це ми не маємо певности. Стоїть друге питання, чи місто Братньої Любови було і є в такій межовій ситуації, що треба було поминути, щоб не сказати знехтувати, синодальний устрій і діяти поза його рамками — не бачимо для цього найменших причин. Можна б припускати, що Владика Сулик здоровельно недомагає і потребує такої негайної допомоги. Ось нещодавно, 23 лютого 1992 p., ми мали нагоду бачити на торжественній архиєрейській Службі Божій у церкві св. Юра в Нью-Йорку, яка відбулась з приводу визнання Апостольською Столицею 8 лютого ц.р. незалежної України, Владику Степана і Владику Василя. Владика Степан презентувався здорово, бадьоро, голос мужній, а зокрема, коли поминав «Верховного Архиєпископа Мирослава-Івана», а зараз же після того Владика Василь поминав Патріярха Мирослава-Івана… Все це має свою вимову. Отже, не помітно було якоїсь немочі у Владики Степана. Тут логічно випливає, що коли вже собі підбираємо когось на помічника, то повинен би бути молодший, щоб був більше спроможний діяти. На жаль, і тут не все так, як би повинно бути, бо Владика Степан Сулик взяв собі на помічника особу, яка є старшою за нього. Отець В. Паска є з 29 листопада 1923 року, а Владика Степан з 2 жовтня 1924 року. Дані взяті з праці о. д-ра Дмитра Блажейовського «Українські католицькі священики в діяспорі». Як бачимо, і тут воно не все грає. Як не везе, то не везе!

І перед нами стоїть відкритим питання, чому і на якій основі канонічно безправно Апостольська Столиця номінувала нового єпископа-помічника, а канонічно правно вибраних кандидатів на єпископів з шести терн по сьогодні не проголошено ні одного? Чекаємо на це питання відповіді з свідомістю, що ледве чи її будь-коли почуємо.

Пробуємо доброзичливо зрозуміти ситуацію, а саме, що було причиною для Владики Сулика з таким поспіхом, що приневолив його обійти Синод УКЦеркви і Патріярха Мирослава-Івана і пішов понад голови всіх, добившись свого єпископа-помічника? Чи справді існувала така конечність, що не можна було зачекати до половини травня цього року, коли у Львові відбудеться історичний, уперше після довгих, довгих років, Синод УКЦеркви на рідних землях і там це питання законно вирішити? На всі ці питання тяжко знайти якусь оправдуючу відповідь чи пояснення. Так можна діяти у політичному світі, до чого ми звикли, що також не є у порядку, але не у Божому Винограднику — душпастирському світі, бо це кричущо перечить усім Божим Законам. Отець Маріян Бутринський все це називає, дуже спокійно, подвійною бухгальтерією, але непошанування Глави-батька нашої Помісної УКЦеркви, на жаль, це щось гіршого, як подвійна бухгальтерія.

Микола Галів

Поділитися: