Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Про що писав «Патріярхат» у… 2002 році

Журнал «Патріархат» і його незмінний видавець УПТ – один із яскравих виявів того, що Сліпий зумів розбудити до життя «загиблі паростки Ізраїля». Окрилене ідеєю патріярхату, зросло ціле покоління жертовних, відданих Церкві людей. Для мене як редактора «Патріярхату» в Україні головним викликом стає завдання розвинути ідею Патріярхату таким чином, щоб нав’язатися до тієї традиції думання, в якій більше уваги звернено на внутрішню готовність нашої Церкви бути патріярхальною, нав’язатися до тих першоджерел патріархального руху, які можна знайти в харизматичній особі самого Патріарха Сліпого. Бо якщо подивитися на Греко-Католицьку Церкву сьогодні крізь призму «її зрілости» бути патріархальною, тоді виникає більше запитань, ніж відповідей. Щоб не бути голослівним, спробую розбудувати бодай одну перспективу, яка врешті може конкретизуватися багатьма темами для публікацій. Усі ми пам’ятаємо той день, коли мощі Патріярха Йосифа Сліпого згідно з його заповітом перенесли зі Святої Софії, що у Римі, до Львова. Але також ми пам’ятаємо, що Патріярх заповів собі, як тільки це стане можливим, бути похованим у Святої Софії в Києві. Іншими словами, він заповів своїй Церкві довгий страдний шлях повернення до своєї колиски – Київської Церкви. Шлях, який напевно не всипаний квітами, шлях, на якому треба відкинути чимало своїх галицьких амбіцій, а це, як свідчить ближча історія, найважче. На хіротонії владики Степана Менька ми почули, що наш місіонер їде на Східну Україну, і це нас радує. Але їде він туди все ще до наших галичан. Хіба це не свідчить про те, що ми в ширшому закресі місійности нашої Церкви ще не вийшли з галицької провінції, що ми щойно робимо перші кроки на шляху до Патріярхальної Церкви, яка за способом монашого благочестя, за своїм літургійним суголоссям, за своїм способом богословствування, за своєю внутрієрархічною будовою тримається Київської традиції. Таким чином, якщо справу патріярхату нашої Церви ми трактуємо крізь призму її готовности, причому робимо це без жодних сентиментів, без упередження до інших, тоді перед нами є трудна перспектива робити видання, яке береться чесно називати речі своїми іменами, порушувати проблеми, які не раз викличуть неприязнь чи упередження серед своїх. Журнал «Патріярхат» передано нам із Америки до Львова. У такий спосіб він перейшов із Заходу на Схід. Думаю, було б гріхом цей його порив зупиняти у Львові. Завдання цього журналу бачу в тому, щоб поступово, неустанно шукати для нашої Церкви і далі стежки на Схід, пізнавати євангельські потреби цього духовно виснаженого краю, який ми називаємо Великою Україною і який, я переконаний, є нашою свободою, нашим відкупленням, нашим спасінням.

З першої редакційної статті Петра Дідули «Щоб не зрадити ідеї патріярхату» (Патріярхат №3 (370), 2002)

Поділитися:

Популярні статті