Ваше Блаженство, Блаженніший наш Патріярше, Емінентіссімі Прінчіт, ВПр. Владики, Всесвітліші Крилошани, Монсіньйори, Отці Духовні, Преподобні Сестри, ВПов. Пані і Панове, Дорогі Паломники — Дорогі во Христі Браття і Сестри.
Гер Ґепретер, визначний історик Церкви, коли скінчив свою велику книгу про історію Церкви, у свойому заключені подає, що історія Церкви це головно історія її переслідувань. Церкву переслідують із різних причин, різними способами, в різних частинах світу, в різних часах.
Коли переглянемо історію нашої Церкви тільки за останніх 200 літ, то ми бачимо майже безперервний ланцюг переслідувань зі сторони Москви, і то переслідування найрізнороднішими способами, тільки за те, що наша Церква хоче бути вірна повноті науки Ісуса Христа, хоче бути у злуці з Петровою скелею, хоче вірно служити свойому народові, хоче зберегти свою ідентичність, свою духовість.
Якраз на наше покоління, чи радше вже на два покоління, випало напевно найтяжче і тотальне переслідування, запляноване наче самими пекольними силами і переведене всіма засобами комуністичної держави і московської патріярхії та запляноване на цілковите знищення нашої Церкви. Зачалось то переслідування тому 30 літ і з тією самою силою триває безпереривно по сьогоднішний день. Можна навіть сказати, що цілий той час вишукують нових засобів, всяких підступів та що той натиск сьогодні в якійсь мірі відчувається навіть по країнах нашого поселення.
Сьогодні відзначуємо дві дати: Перша дата — це рік 1945, ніч із 10 на 11 квітня. Арештують усю нашу Ієрархію, провідних священиків, а за ними тисячі-тисячі вірних УКЦ, Києво-галицької митрополії і все це Христа ради.
По свойому змісті цей 1945 р. можна назвати також Святим Роком, бо святість об’явилася не у різнородних вивісках і проклямаціях, які сьогодні легко можемо всюди побачити — але появилась правдива святість у свідченні про правдивість Христової науки: «Будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї та Самарії і аж до краю землі». За це свідчення треба було платити арештами, присудами, засланнями на Сибір, Колиму, до Казахстану і дуже часто насильною смертю. Україна і згадані краї заслання вкрилися світлими, хоч звичайно безіменними пам’ятниками ісповідників і мучеників за віру Христову.
Світ, керівники його історії, «власть імущі» цього не бачили. А коли бачили;то мовчали, бо лицемірство і фальшиве братання опанувало людські уми.
Одинокий папа Пій XII в торжественний спосіб, бо енциклікою, голосно запротестував проти того насильства, закликав до молитов за наших страждающих братів, а терплячих і переслідуваних братів наших запевняв, що їхні кайдани і терпіння голосніше проповідують євангельську правду, як це вони могли б робити на свободі. Нема сумніву, що це були наче пророчі слова видимого голови Церкви, найвищого Первосвященика. Ці терпіння не пішли і не йдуть надармо, вони йдуть до невидимої скарбниці, з якої безнастанно випливає благословення для нашої Церкви і народу нашого. Тоді зачалася нова золота сторінка для нашої Церкви, писана терпіннями і кров’ю наших мучеників та ісповідників. Їхні терпіння зродили і зроджують нових ісповідників і тому можемо сьогодні говорити про живучу нашу Церкву в Україні. На наших очах здійснюються слова Тертуліяна з II ст., що кров мучеників — це насіння християн. Напевно, що завдяки терпінням наших братів,ми якось урятувалися на скитальщині, завдяки їхнім терпінням ми сьогодні маємо те, що називаємо: небувалий розвиток нашої Церкви — їхніми терпіннями ми стоїмо. Перша дата — 10-11 квітня 1945 р. на початок переслідування нашої Церкви, це час повний, час святих подвигів дітей Києво-галицької Митрополії.
Друга дата — це сьогоднішний день, а радше цілий 1975 рік, тобто Ювілейний Святий Рік. Читаємо у св. Письмі, як Господь Бог через Мойсея доручив обходити, щоб кожний 50-ий рік був ювілейним, щоб був цілковитий відпочинок для людей і для землі, щоб невільники відзискали свободу, щоб кожний міг повернутись на свою власність, до свого дому. Додаймо — до того духовну Обнову, а св. Отець папа Павло VI на цей святий рік проголосив особливішу програму, а це примирення з Богом, з Церквою, з ближніми. Яке це все гарне, якщо б було виконане…
Пригляньмося, що сьогодні в порівнанні зі 1945 р. змінилося, а що осталося незмінним. Правда — минуло 30 літ. Це великий час. Але в справі переслідування то наче тільки зовнішня вивіска змінилася, але дійсність та сама: ті самі терпіння, той самий хресний хід, ті самі гонителі, ті самі, а може ще більш вирафіновані способи, а навіть спроба добиратись до нашої Церкви в країнах нашого поселення; той сам серпанок мовчання, яким світ старається закрити терпіння, гонення і святість дітей ПУКЦ.
З тих гарних благ, проголошених у цьому святому році, УКЦерква не скористає — повернення свободи, вирівнання справедливости для неї немає. Всі ці гарні кличі часто мішаються бездушними свідченнями охрищеного, хоч не християнського світу.
Незмінним, тим самим, залишився також наш Блаженніший Глава і Батько, наш Патріярх, який надалі, серед тих надзвичайно трудних обставин свідчить за мільйони святих братів і сестер, що ісповідують Христа і Його правдиву благовість. Цей Глава і Батько в’яже обі дати в одну цілість. В’яже, свідчить як сторож віри Божого люду, як Ісповідник, В’язень Каторжник, мовчаливий і промовчуваний.
Але є одна велика зміна: в 1945 р. Вас ув’язнили як Галицького Митрополита, сторожа Київської Митрополії, Екзарха України. А з Вашим приїздом до Риму і під Вашим проводом, ми на VI. Синоді станули безповоротно на патріярхальних началах у нашій Церкві, а в часі Святого Ювілейного Року 1975 ми побачили перший раз у нашій історії коло Вашого підпису «Патріярх Києво-Галицький». Того вже ніхто не зітре, ніхто не відкличе! Це є то найважніше, чого потрібно нашій Церкві для її збереження, упорядкування і розвитку. За це ми всі Вам дуже вдячні. Ми знаємо, що на тій дорозі є ще багато труднощів і то не легких, але ми також знаємо, що Господь Бог милосердний, за нами промовляють також заслуги наших мучеників та ісповідників і за нами є також сила чудотворної ікони Жировицької Богоматері.
Ще одна маркантна різниця: в 1945 р. прийшли до Вас чужі, чи може навіть свої люди «з мечами, дрючками і шнурами», наче на розбійника, але сьогодні ми приходимо до Вас з любов’ю, з усіх країн нашого поселення і ми хочемо бути також посланниками тих мільйонів наших братів і сестер, яких руки і ноги закуті і уста закриті.
Під Вашим проводом ми, владики нашої помісної Церкви, разом зі священиками та нашими вірними, зорганізували це величаве паломництво і разом з Вами відбуваємо прощу до святих місць. Як велично і молитовно ми вчора відвідали базиліку св. Петра і відслужили св. Літургію над гробом Верховного Апостола Петра: 120 священиків, коло 200 монахів і монахинь, коло 5000 паломників, прекрасний хор. Ми відвідуємо також інші римські святині. У взаємному прощенні і сокрушені серця спішимо також до наших рідних святинь: до собору св. Софії, до чудотворної ікони Жировицької Богоматері, які для нас є свідками святости Помісної Укр. Церкви. Інші наші святині на Рідних Землях зруйновані, або стоять як свідки «запустіння» та ще й до того дороги нам до них замкнені.
Але ми тут, де нам ще не замкнули уст, де можемо свобідно ісповідувати нашу віру, підносимо сьогодні занавісу мовчанки і на гробі св. Петра, св. Павла, соток мучеників, що спочивають у катакомбах, торжественно заявляємо вірність наслідникові св. Петра св. Отцеві папі Павлові VI, вірність нашій прадідній УКЦеркві і її Патріярхові, Блаженнішому Йосифові, рівночасно єднаючися в молитві і терпінні зі страждаючими братами нашими!
В нинішних часах діються дивні речі: там, на Рідних Землях, під безбожним комуністичним московським режимом заборонено молитися за «Святішого Вселенського архієрея папу Римського», але наш Божий люд все таки за нього молиться, хоч нераз за це треба платити переслідуваннями, але вони на це готові. Але яка гіркість, несправедливість чи іронія, коли знову тут, на свободі, наче нам забороняється молитися «за Блаженнішого Отця Йосифа, Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси». Та ми таки будемо молитися, щоб не зрадити Христа і Його святої Церкви, щоб також не зрадити нашої Церкви-Страдниці, щоб не зрадити братів і сестер наших «страждущих Христа ради». Ваше Блаженство, Блаженніший наш Патріярше! Мені приємно, напевно в імені всіх ось тут присутних і в імені всіх тих, що знають про наше паломництво, що нас висилали, що просили помолитися про них, що сьогодні думкою є з нами, зложити Вам подяку, признання за всі ті терпіння Христа ради і задля єдности нашої Церкви зі святим Апост. престолом. Ми тільки дещо знаємо про Ваші терпіння, бо Ви мовчите, і ми також знаємо, що Ви є тільки один із ісповідників, а їх є тисячі, а є також мученики і їх є також тисячі, але всемогучий і милосердний Господь Бог прислав нам якраз Вас як вибранця свого незглибимого Провидіння. Прийміть від нас нашу подяку, признання, пошану, запевнення вірности, правдиву синівську любов та запевнення про молитви.
На многі Літа, Владико — наш Патріярше!
