Ватикан, дня 7 травня 1980
Слава Ісусу Христу!
Високопреосвященні Владики, Всесвітліші Отці і Дорогі Браття!
Вельми радію, що можу привітати Вас усіх зібраних в такому піднесеному настрою, щоб згадати велику дату оснування у Львові Богословської Академії тому 50 літ. Радію, що це Ви зробили, бо ця дата і цей ювілей гідний уваги і історії нашої Церкви і Вселенської.
В історії нашої Церкви це поважний початок богословської науки в двадцятому столітті в нас на важкій і прикрій руїні, яку зазнала наша земля по дев’ятнадцятім столітті революцій і по великій війні на початку двадцятого століття. Ми почали тоді відбудову зруйнованого дійсно сизифовим трудом. І про те так писав Слуга Божий митрополит Андрей в грамоті оснування Академії: «У нинішні часи важкі, коли наш нарід упав, знеможений у нерівній боротьбі за своє повне життя, а отець тьми — диявол, на нашій, св. Андреєм благословенній землі, засіває повними жменями свій кукіль блуду і безбожництва, постановили ми піти за прикладом наших світлих попередників та оснувати в нашім городі Львові високу школу католицької науки нашого восточного обряду, як окрему правну особу — Греко-Католицьку Богословську Академію, як найпевнішу підвалину духовного відродження нашого народу та приготування нашої святої Церкви до сповнення великої грядучої місії у Христовому Винограднику на українській землі та серед народів східної Европи, спрагнених Божої Правди».
Та й в історії Вселенської Церкви ця Академія знайшла своє місце не лише тоді коли основувалась, але, по п’ядесяти роках показалось, що її ідеї стали тепер більше актуальні чим коли іноді. В день інавгурації ми говорили, навіть не уявляючи собі, що ці слова будуть здійснюватись ще на наших очах за п’ятдесять років, хоч, на жаль, ми так мало беремо в цій унійній дії участи. Ми говорили тоді: «Положення нашого краю накладає на нас ролю якогось посередника поміж Сходом і Заходом. Сходові треба нам дати можливість пізнавати богословію Західньої Церкви, Заходові — Східньої. Це завдання посередника, як слід сповнене, може мати велике значення для тих двох відмінних культур, які на нашій землі, в наших установах і в наших душах зливаються і лучаться в одну». То наші слова тому 50-ть років.
Коли сьогодні бачиться ці екуменічні, богословські дискусії і зустрічі, то можна спостерегти, що починають все від «букваря», від абеткових питань і правд, над якими наша Богословська Академія почала працювати вже тому п’ятдесят літ!…
Та радіємо, що посів тієї Академії не пропав. Він лишив цей слід і його видно ось по Вас тут зібраних — дітей духовних тієї Академії. Але й не пропала і сама Академія, не пропав твір Великого Митрополита! Він продовжується у досконалішій формі, бо вже у виді Українського Католицького Університету ім. св. Климента папи в Римі. Ювілей цей то не лише світла згадка постання нашої високої богословської школи, але й неначе вислів про нашу живучість і живу творчість, якої не може нічого ні вбити, ні скувати, як і казав наш Шевченко; що ніхто —
— Не скує душі живої
І слова живого.
Вітаємо Вас усіх присутніх. Дякуємо за влаштування цього Ювілею. Згадаймо великих Отців наших, що трудились над цим святим великим ділом тому п’ятдесят років. Зокрема численних мучеників і ісповідників останніх десятиріч, яких дала наша Богословська Академія. Нехай їхній приклад просвічує і нас йти їхніми слідами та продовжувати світлу традицію нашого Великого Львова!
Благословення Господнє на Вас!
Йосиф Патріярх і Кардинал
