Дорогі в Христі Українські Прочани!
Святий ювілейний рік зібрав нас розсіяних по цілому світі в одно, молитвою, ділами милосердя, милостинями, покутами і подорожами. Так колись чинили впродовж віків наші предки на Україні(колись і тепер, хоч з трудом, до всіх наших чудотворних ікон і місць!
Ювілейний рік проголошений Св. Отцем, папою Павлом VI, це окрема чвертьстолітня нагода, що виводить свій початок від Мойсея, і останніми віками впродовж 25-ть літнього періоду збирає вірних християн з цілого світа в Римі.
Рим — це нині церковний осередок, що притягає вірних з усіх континентів гробами апостолів св. Петра і св. Павла та численних мучеників, ісповідників і святих, котрі за Христову віру віддали своє життя. Рим — це символ єдности Церкви якай для нас найбільша надприродна сила, щоб з’єднати український народ! За ту єдність, що тривала від початку християнства на Україні, і перервану Царгородом та Москвою, наші мученики на Холмщині проливали свою кров, йдучи за прикладом св. Йосафата, що лежить тут тепер, ось-тут побіч гробу св. ап. Петра, і який віддав своє життя за єдність Церкви і Народу.
Обнимаючи оком оті мільйони прочан, що приходять до Риму, щоб очистити свою душу, щоб її обновити Божою благодаттю і відпустами, ми линемо поглядом в минулі століття історії нашої Церкви на Україні, до християнства скитів на Чорномор’ю, до часів вел. княгині Ольги, вел. князя Володимира, Ярослава, до папи Климента, Мартина І, до Максима Ісповідника, що понесли мученичу смерть на Україні на Чорномор’ю почавши від св. апостола Андрея. Дальше до Берестейської Унії, до царських переслідувань, до часів нашої Церкви під Австрією і Польщею, та й з вдячністю стверджуємо, що ми зберегли єдність, величезними жертвами на Україні «горами трупів і ріками крови», зі св. ап. Петром і Його наслідниками, та прив’язанням і любов’ю до свого обряду і народу.
Саме 900 років минає, коли тут в Римі сталась велика подія нашої історії — зустріч папи св. Григорія VII з князем Ярополком, сином великого київського князя Ізяслава. Свідоцтвом тої давньої зустрічі Папи з київськими князями — це лист Григорія VII з 17 квітня 1075 р., перший повний і певний історичний документ Апостольського Престолу до України. В ньому Папа між іншим писав, що князь Ярополк, посіщаючи апостольські пороги, прибув до Папи, щоб це королівство отримати від нього як дарування св. Петра. На що папа Григорій VII згодився, «щоб святий Петро беріг Вас і ваше королівство та всі Ваші добра за Божим дозволом опікою, з усяким миром, щоб ви зберегли їх з честю і славою до кінця вашого життя… Тому нехай знає ваше шляхотнє величество — писав Папа до князя Ізяслава — що для якої небудь справедливої справи, будете просити попертя цього престолу для своєї потреби, без сумніву ваше прохання постійно осягне успіх».
Величава картина, Папа, який «полюбив справедливість і возненавидів беззаконія і помер на вигнанні», що всіми силами боровся за перемогу справедливости, маючи перед собою князя Ярополка, запевнив його про поміч Апостольського Престолу для кожної справедливої справи Київської Держави. Подібні торжественні, обіцянки діставали наші предки і пізніше; вистарчить згадати папу Іннокентія IV і архиєпископа Петра Акеровича та короля Данила, папу Мартина V і митр. Григорія Цамвлака, папу Климента VIII і єпископів Іпатія Потія та Кирила Терлецького.
Нинішні українські паломники, нащадки Ізяслава і Ярослава, знову посіщаючи апостольські пороги станули при гробі св. ап. Петра, щоб засвідчити свою віру і єдність, яку їхні браття і сестри на Україні обороняють терпінням і кров’ю, опущені, позбавлені свободи, бо не лише не можуть взяти участи в нашому паломництві, але навіть не можуть помолитись в рідних церквах на Україні.
Які щасливі ми, що можемо зібратись нині з цілого світу над гробом св. ап. Петра і принести спільну св. Жертву, подяку за наше славне минуле, за славу наших мучеників, за видержання переслідувань і за поміч на майбутнє та за збереження єдности на поселеннях.
Наша загальна національна хиба — роз’єднювання і розбивання, свари і чвари.
Ми радо схліблюємо і коримось другим, щоб могти суперничати між собою.
Дав би Бог, щоб опам’ятались ми всі від гори до долу і думали про майбутнє добро України і її Церкви, щоб закинули свої амбіції і самсобіпанські вольності і користи, а Бога і Україну видвигнули на провідну ідею нашого життя, думок і діяння.
Нехай цей Святий Рік піднесе нас, і ободрить новими силами та пхне в дальше творче життя. Щасливі ми будемо, коли всі надприродні і природні сили, ласки і просвітління вкажуть нам наш дальший шлях. Амінь!
