Йдуть прочани на Гору,
Дощ, негода, холод, ніч…
Всі несуть свою журу:
Хто жалі — як гору з пліч,
Хто душевну німоту,
Тут залишать віч-на-віч.
Тут страждання гострі леза
Неприкриті, як мечі,
Втонуть тихо в ріках-слезах.
Спокій в серце несучи,
І благанням в світлих ризах
Престіл вічний славлячи!
Допомога нам потрібна,
Бо єдина на весь світ.
Рани вигоїть лагідно,
З серця зніме порох літ.
Світлом осяйне, й підніме
В радісний, святий політ!
Поділитися:
