Мати
Не забудь же, сину,
Ані на хвилину.
Свою рідну маму
На світі єдину.
Бо не одну нічку
Мама не доспала,
І тебе кормила.
До сну присипляла.
Твоє добро й горе.
Розділяє мати,
І хоче для тебе
Все серце віддати.
Коли твоя ненька
Вже стане старенька.
Пам’ятай же, сину,
Про маму єдину.
* * *
Леся Нікітюк, Підгайці
Тато й мама – це святе від Бога
Якщо образив ти хоч раз в житті
Своїх батьків поганим і злим словом,
На цій планеті місце не тобі,
Ти мешканець землі є випадково.
На світі Божім ти з’явився цім.
Щоб чесно працювати, мирно жити.
І щастя вносити в батьківський дім,
Батьківським словом вміти дорожити.
Бо Заповіді Божі так гласять:
Матусю й батька треба шанувати.
Бо вам батьки ніколи не простять.
Якщо не будете їх поважати.
Свою любов до рідних пронесіть
Через роки, життя свого дороги.
І діточок як «Отче наш» навчіть,
Що тато й мама — це святе, від Бога.
* * *
Богдан Мигаль, Рожище — Україна
Люблю небо України!
Світе милий, як тебе збагнути
зрозуміти велич і красу?…
Й частинку Правди і Добра здобути
Й знайти до щастя стежечку ясну?
Як бистро мчать короткочасні весни.
Минають швидко літа теплі дні
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні…
Скільки ж то весен в вічність промайнуло?
Пройшло вже літо нашого життя…
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні…
Хай лазер щастя душу Вам зігріє,
Й прилине радість і палкий привіт.
Хай ваше серце вічно молодіє,
Живіть щасливо понад сотню літ!
Люблю до болю небо України
І чую холод в слові «чужина»,
Хоча й тепліші в світі є країни.
Мені і радість там була б сумна!…
* * *
Шануймо старість
Шануймо старість
— це, старих людей —
за їх прожитість,
працю — часом — без трофей,
вони, фундаменти вкладали,
часом, не їли і не спали,
але, в майбутнє заглядали,
щоб щось у спадщину лишили,
щоб діти, внуки довершили
не тільки в рідній Україні
але, по світу були вмілі,
щоби себе, та проявити
і мову рідну голосити,
і віру пра.. і пра.. дідів;
вони зумили зберігати
не тільки: а ширити й навчати;
Старі у всьому будівничі,
а молоді були, як ми,
та в ті часи, все винесли:
і війни, болі і розрухи
та вірність в серці берегли,
щоб нам все краще донести,
а нині — вже вони старенькі
часом недужі, немічні
і хочуть нашої поваги
за їхню працю у житті.
Колись і ми будемо старими,
Які? Ніхто не знає з нас,
та схочем ласки з молодими
якось ділити в кожен час;
Шануймо старість преславуту,
Як щедру осінь восени,
За шану приймемо заплату
бо всі старі, то це є — ми!
о. Василь Ганішевський
с. Ценів — Україна
