Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Розвиток подій навколо хіротонії о. М. Любачівського

Ми в останньому числі журнала надрукували текст листа Патріярха Йосифа до Владики-номіната о. Мирослава Любачівського у справі його номінації і свячень без жадного коментара. Треба ствердити, що це лист надзвичайно історичної ваги і значення. В ньому були стверджені факти, виявлена рішучість і постава Патріярха. Цей документ став зворотною точкою в дальшому розвитку подій навколо свячень Владики-номіната о. М. Любачівського. Цей документ здержав ватиканських аранжерів від дальших протизаконних потягнень та зворот до нормалізації в дусі якщо вже не Божого то хоч людського зрозуміння.

Дехто з наших недругів, противників патріярхальної ідеї, як також наші вороги підняли шум — дивіться, як так можна, папа іменує, а Патріярх уневажнює. Треба було більш уважно зупинитись над прочитаним тоді напевно не переверталось би всього навпаки, як сказано. Дозволю собі це місце зацитувати: «Ваше назначення тому, за Божою і церковною справедливістю неважне і неіснуюче» (підкреслення М. Г.). Тут Патріярх Йосиф не говорить, що він уневажнює, але є поповнені неправні потягнення, якими дискваліфікується справу без цього щоби її уневажнювати, але Патріярх для добра Церкви знаходить вихід з цієї ситуації, користаючи з права, яке йому затвердив Вселенський Собор Ватиканський II і з цього титулу Патріярх каже … «уважню, узнаю і затверджую Вас пресвітера Мирослава Івана Любачівського, як Архиєпископа Митрополита Філядельфійського». (Підкреслення М. Г.). Власне після такого ствердження Патріярх Йосиф, щоби не було ще зайвих втискань, злонамірень та зайвих і непотрібних поновних спроб діяти проти прав нашої Церкви говорить: … «хіротонію Вашу виконаю сам у Патріяршому соборі Св. Софії в Римі, чи в іншому місцевому храмі». (Підкреслення М. Г.). Тут Патріярх Йосиф мужно став в обороні інституції, яку очолює. Якщо ще хтось не визнає патріярхату нашої Церкви і Патріярха Йосифа то повинен респектувати його, як Верховного Архиєпископа, який таки являється Главою нашої Помісної Церкви. Це зарівно стосується до наших владик включно з Владикою-номінатом, як також Апостольської Столиці на чолі з Папою Іваном Павлом II. Верховний Архиєпископ це не є тільки гідність яка все зв’язана з особою, як кардинал, але вона переходить в наслідство, вона за Києво-Галицькою Митрополією. Якщо ми хоч трохи вдумаємось в ці питання то ми тоді зрозуміємо чому в даному випадку Патріярх Йосиф писав — «… за Божою і церковною справедливістю неважне і неіснуюче…» Щоби з цеї ситуації вийти і зберегти певну рівновагу та не порушити Апостольського Престолу Патріярх знайшов вдалий вихід — розв’язку. В цій розв’язці була дана можливість для Владики-номіната стати справді Владикою Помісної УКЦеркви.

Це була проста і рішуча, але для всіх зрозуміла мова.

Слід завважити, що такої постави не сподівався ні Владика-номінат о. М. Любачівський, ні ватиканські аранжери. Становище Патріярха Йосифа зразу піддержав зорганізований мирянський рух. Крайова Управа Українського Патріярхального Товариства в США на свойому засіданні вирішила, щоби піддержати становище Патріярха Йосифа і писати листи, й телеграми до Владики-номіната з проханням, щоби він прийняв пропозицію Патріярха Йосифа — поїхав до Риму і приняв хіротонію з рук Патріярха. В цій справі з рамени Крайової Управи відбуто зустрічі з українськими громадськими організаціями під час яких було представлено цю справу. В наслідок таких заходів деякі громадські організації також звертались до Владики-номіната. В цьому напрямі також була поінформована українська централя — канцелярія УККА. Йшлось про те, щоби оминути драстичні моменти, якщо б в декого було бажання здійснювати первісний плян свячень, який був заплянований на 8 листопада 1979 р. у Філядельфії. Свячення мав перевести Митроп. Максим Германюк разом з єп. Ярославом і єп. Василем. В цьому відношенні мирянський рух знайшов зрозуміння до цих питань і одержав навіть піддержку.

о. Любачівський був заскочений поставою Патріярха Йосифа і піддержкою цеї позиції мирянства й українських громадських організацій та установ. Ці факти заставили о. М. Любачівського ревідувати його первісний плян. Очевидно в цій справі Владика-номінат був приневолений звернутись за порадою до ватиканських чинників, представляючи цілу ситуацію. Після цього ці питання віршувались на найвищому щаблі Апостольської Столиці. Отже на киненого аса Патріярха Йосифа впав козир Папи Івана Павла II, перебиваючи його. Тут вже вирішував і децидував Папа Іван Павло II. У зв’язку з тим Патріярх Йосиф одержав таке повідомлення:

«У п’ятницю, 26-го жовтня в год. 10.30 вранці прийшов від державного секретаря Кардинала Аґостіна Кассаролі Архиєпископ Ахіль Сільвестрінні, щоб першого Блаженнішого повідомити про згадану хіротонію, перед висланням офіційного повідомлення до Апостольської Делеґатури у Вашінґтоні. Він подав до відома, що хіротонія відбудеться 12-го листопада по-полудні у Сикстинській каплиці у Ватикані й уділить її Папа».

В цій же самій справі Патріярх Йосиф одержав листа від Східньої Конґреґації з датою 27 жовтня ц. p., від префекта Конґреґації Поль. Філіппе в якому було написано: … «свячення відбудеться 12 листопада, в день св. Йосафата за новим календарем, у Сикстинській каплиці в год. 5.30 по-полудні і їх уділить Папа».

Волі чи поневолі первісний плян свячень були примушені докорінно змінити, які мали відбутися 8 листопада 1979 р. у Філядельфії. У первісному пляні про Патріярха Йосифа не було жадної згадки. Дивно, що тут наші Владики і Владика-номінат призабули свого Голову нашої Помісної Церкви Патріярха Йосифа.

Хоч, як всі наші владики беруть собі за приклад Папу Івана Павла II, але в одному вони від нього не навчились, а саме патріотизму, любови до своєї церкви, до свого народу, до свого церковного, проводу. Треба приглянутись як Папа Іван Павло II ставиться з пошаною і респектом до примаса Польщі Кардинала Ст. Вишинського. В нас, на жаль цього не має. Треба було Патріярхові Йосифові сказати самому рішуче слово. Пригадаймо собі скільки важких ударів на протязі свого перебування у вільному світі переніс смиренно наш Патріярх Йосиф. Скільки йому поставлено різних заборон, навіть сповняти його душпастирські обов’язки. Йому було заборонено поїхати на Міжнародний Євхаристійний Конгрес до Філядельфії. Чи ж це не дивно? І це сталося у столиці вселенського християнства. Всі ці удари Патріярх Йосиф смиренно принимав, але вона нікого з ватиканських калькулянтів не зворушила й не мала найменшого впливу. Не було ні співчуття, ні зрозуміння. Остання рішуча постава Патріярха Йосифа до порушених прав нашої Помісної Церкви Римською Курією викликали більше уваги й респекту. Заторкнені становищем Патріярха Йосифа були примушені відповісти і вони своєю відповіддю не могли закрити свого справжнього обличчя.

Правда, папа міг після його відвідин української катедри Непорочного Зачаття у Філядельфії, коли йому на згадку, що він номінував на митрополита о. Мирослава Любачівського одержав понад всякі сподівання великий аплявс, (папа був дуже здивований, бо пам’ятає, що в Римі одержав протести) міг подумати, що з свяченями все піде добре. Так можна було все приняти, але Папа Іван Павло виявився більш передбачливий. Він не забув певних фактів, яких він сам був наочним свідком. Він мав нагоду побачити велике число українців під час спільної авдієнції на площі св. Петра, де він їх сам вітав. Папа дуже добре знав, що українські миряни яких було біля двох тисяч, не приїхали тільки для того, щоби поклонитись гробам апостолів у Римі, але в першу чергу, щоби гідно і величаво відсвяткувати 40-річчя хіротонії Патріярха Йосифа. Від імені цих мирян Папа одержав протестаційну телеграму у зв’язку з номінацією митрополита о. М. Любачівського. Папа Іван Павло все це разом розважив, як також взяв до уваги рішучу поставу Патріярха Йосифа і вирішив для певности, щоби не було жадних скандалів відбути свячення таки в Римі, у Сикстинській каплиці. Рішення відбулось скоро. В наслідок запропонованих свячень Патріярхом Йосифом виринула третя версія, як довідуємось, це була версія Курії — святити буде Папа Іван Павло II у Сикстинській каплиці у Ватикані. Отже в первісній версії не передбачалось участи Патріярха Йосифа, як співсвятителя. Звичайно, це не був припадок. Попередні впливи ватиканських чинників по відношенні до нашої Помісної УКЦеркви ще зовсім не перевелись і вони де тільки є можливо проскакують і показуються. Це ми побачили в способі й самому часі проголошення кандидата о. Мирослава Любачівського на філядельфійського митрополита. Зрозуміло, що таке вирішення не могло вдоволяти українських мирян і взагальному українську сторону. Тут знову поведено різними каналами працю, щоби Патріярх Йосиф був включений, як співсвятитель. Поруч всіх заходів, які робилось різними дорогами важною була телеграма-запрошення Владики-номіната до Патріярха Йосифа, яку вислав такого змісту:

До Його Блаженства Верховного Архиєпископа і Кардинала Йосифа Сліпого
Паляцціна дель. Арціпретте Сіта дель Ватікане

Ваше Блаженство!

Я смиренно прошу Ваше Блаженство взяти участь у хіротонії, яку довершить Святіший Отець 12-го листопада 1979 р. в 5-ій годині вечора в Сикстинській каплиці.

о. прелат Мирослав І. Любачівський Митрополит-номінат

У відповідь на телеграму о. Мирослава Любачівського Патріярх Йосиф відповів — «Дякую за телеграму. Згідно з канонічним правом, візьму участь у Вашій єпископській хіротонії. Йосиф Кардинал Сліпий, Патріярх.

Весь перебіг від номінації починаючи про, яку Владика-номінат знав чотири місяці перед тим, як була офіційно проголошена, і різними версіями свячень кінчаючи є багато мовний і повчальний. Повчальним є не тільки для мирян, але й для духовенства, включно з нашими владиками. Це один з маленьких епізодів акції і дії Римської Курії, якого ми були безпосередніми свідками. Якщо б не було рішучої постави нашого Патріярха Йосифа до ситуації, а зокрема його рішучий лист до Владики-номіната і піддержки мирянського руху та української громади то напевно була б відбулась перша версія свячень 8 листопада 1979 р. у Філядельфії при повному потоптанню прав нашої Церкви на чолі з Патріярхом Йосифом. Це ще раз говорить, що само нічого не станеться, само нічого не прийде, а треба за всім домагатись. Доходять до нас ще не потверджені слухи, що справу номінації на філядельфійського митрополита Папа Іван Павло II програв у Курії, але деякі виграв на користь нашої Церкви. Якщо це відповідає правді то це має інше значення в розумінні проблем в Апостольській Столиці і це кидає зовсім інше світло на Папу Івана Павла II. Треба ствердити, що в даному випадку була, виявлена добра воля Владики-номіната о. Мирослава Любачівського, хоч навіть, як йому підказували, що і як зробити, але в тому напевно була певна доза його власного бажання.

Якщо в цьому відношенні зробити порівняння з свяченнями о. Івана Стаха і о. Василя Лостена, де перед тим була багаточисленна демонстрація у Філядельфії, наступна у Йонкерсі, як також в Стемфорді, де студенти держали голодівку під церквою Непорочного Зачаття у Філядельфії, відбуто авдієнції з владиками-номінантами і в тому не було найменшого відзвуку. Не було найменшого зрозуміння. А що тоді просили владик-номінатів, щоби поїхали до Верховного Архиєпископа і попросили його благословення, як Глави Помісної УКЦеркви. Не можна було цього допроситись. Чи це був вияв «твердої» і «непорушної» волі владик-номінатів, чи за цією «сильною» волею стояла якась з Римських Курій, це інше питання. Це приневолило мирян демонструвати під час їх свячень у Філядельфії та з болю серця кричати — «негідні, негідні…»

У випадку Владики-номіната о. Мирослава Любачівського завважується інший підхід. Владика Любачівський прислухається до голосу вірних, до голосу тих що до нього приходять, що йому пишуть. Це показує що є добра воля і зрозуміння.

Перед Владикою Мирославом Любачівським є черговий крок — інсталяція, яка заплянована на 4 грудня 1979 р. Треба сподіватись, що тут Митрополит Мирослав Любачівський також буде мати на увазі добро Помісної УКЦеркви і постарається, щоби були збережені наші помісні права. Сподіємось, що в кінці у філядельфійській митрополії та взагалі запанує Божий мир і спокій, що Владика Мирослав усуне у нашій Церкві ганебну цвинтарну політику, яка не виявляє християнської любови, а повністю заперечує самого Христа. Хай панує в нас любов, бо любов є понад все. З любови Христос помер на хресті за нас, пам’ятаймо про цю незаперечну істину.

 

Поділитися: