Свідчення та вихід за свої межі: Християнське лідерство в час (не)порожніх храмів

Дуже рідко людина може зростати в союзі з Богом без відчутної й відповідної допомоги та підтримки інших. Бог бажає, щоб кожний християнин мав певну підтримку братів і сестер у Христі. Як пише чеський філософ і богослов Томаш Галік: «Євхаристія – життєдайне джерело Церкви як спільноти – є засобом комунікації не лише з Богом, але й з іншими людьми: святкування Євхаристії – це гостина, під час якої реальна присутність Христа в таїнстві пов’язана з реальною присутністю вірних; у Євхаристії нас приймає Христос, і ми водночас приймаємо Христа й своїх братів та сестер, приймаємо Його й у них та через них»¹. Першим євхаристійним чудом в історії Церкви вважається перетворення гостії (євхаристійного хліба. – Ред.) та вина у шматочок людського тіла і крові. 

Ця подія відбулася в VIII столітті у монастирі Ланчано в Італії, де одного єромонаха-василіянина мучили сумніви щодо присутності Христа в хлібині та вині. Під час Святої меси, закінчивши слова консекрації, гостія стала живою плоттю, а вино – людською кров’ю. Це Євхаристійне чудо називається в католицизмі чудом Ланчано (ланчанським чудом). Тіло і Кров зберігаються донині в Церкві Святого Франциска в Ланчано.

Ісус Христос, як проповідує нам отець Жан Корбон, «став тілом – таким, як наше, з усіма його слабкостями. Та не це заважає Йому з’явитися нам. З’явитися Йому перешкоджає наша відмова. І в цьому причина нашої нездатності радіти, любити, причина нашої безплідности. Але відбувається щось дивовижне: Він хоче зануритися в саму глибину нашої душі, «охреститися» в нас. До кожного з нас Він звертається словами: «Хочеш, щоб я був з тобою в твоєму пеклі? Бо як інакше ти зможеш бути зі мною в моєму раю?» І це початок усього»².

Єромонах, якого мучили згадані сумніви, після цього чуда сповістив своїх співбратів про Божу подію, і ця звістка швидко поширилися. До обителі почали приходити люди з усіх куточків Старого світу.

У випадку з чудом Ланчано ми є свідками духовного сумніву як екзистенційної кризи – кризи, після якої життя закінчується або радикально змінюється. Такі кризи, що зачіпають і священників, і активних вірних, у тому числі в сучасній Україні. На мою думку, зрозуміти, що подібна криза подолана, в наших реаліях можна, зокрема, тоді, коли священник або християнський лідер, окрім своєї безпосередньої роботи, починає займатися тим, чим раніше зазвичай не займався. Наприклад, надавати психологічну допомогу переселенцям, волонтерити і підтримувати волонтерство, брати участь в добровольчому будівельному батальйоні тощо. Тут варто зазначити, що лідери різних християнських спільнот не тільки втішають вірних у різних ситуаціях: допомагають серцю та душі, з надією та любов’ю борються за зміну світу на краще.

У світлі сказаного мені на думку спадають слова польської письменниці Ольги Токарчук, яка гарно описала благодатний час у монастирі: «Оскільки в монастирі минуле не сильно відрізняється від майбутнього, оскільки мало що змінюється в часі й у житті людей, за винятком, може, кольорів пір року, то живуть там у постійному зараз. Живуть у хвилині, яка зовні була б усього лиш моментом, але тут ця хвилина ніде не починається й ніде не закінчується. І якби не мудрість людського тіла, яке ніколи не випускає з очей остаточної мети, життя в монастирі могло би бути безсмертним»³. Саме в такий час і у «правильній» локації присутність Христа відчувається як ніколи. Сумніви зникають і віра зміцнюється. А за щирою вірою йдуть діла.

Природно, що християнське лідерство ґрунтується на біблійних принципах та ідеалах християнства. Сам задум такого лідерства відображає те, як християни можуть виявляти й утверджувати гідність та відповідальність при керівництві та впорядкуванні різних сфер життя – церковних, релігійних, соціальних та особистих.

Як відомо, християнське лідерство зосереджене на служінні іншим: сприянні їхньому особистому розвитку та духовному зростанню. Справжні лідери відображають життя та вчинки Ісуса Христа як найвищий приклад милосердя, гуманності, любові та віри. Проте, окрім повноцінного життя та пошуку правди, є ще щось таке, чого ми найбільше прагнемо. Ми прагнемо метаної – «сходження з поверхні життя, від плиткої побожности, мислення і дій до основи, до джерела»⁴. Бо Спаситель «приходить, аби вселитися в наші сльози та страждання. Христос приєднується до нас ізнизу, Він стає такою самою людиною, як ми, аби зручніше простягти нам руку. Через Ісусів прихід Бог залучається до справжнього обміну. Він набуває нашої людської природи і, в такий спосіб, – нашої власної особистості»⁵. Отже, християнське лідерство – це покликання, прагнення до святості та ідеалу життя, життєвими діями засвідчуючи Христа іншим. Це абсолютна відкритість Іншому.

Отець Юзеф Тішнер у своїй книзі «Філософія драми» виводить етимологію польського слова «doświadczenie», що складається з «do» – яке вказує на спрямованість, і «świadczenie» – вказує на свідчення. Разом вони означають «дійти до свідчення». Інший момент слова «doświadczenie» – це пізнавання, випробування, переживання. «Досвідчення іншої людини – зустріч із іншим. Ми маємо досвід іншого, дійшовши до свідчення»⁶.

Справді, кожна «зустріч – це подія». Як пише отець Тішнер: «Той, хто зустрічає, виходить – трансцендує – за власні межі в подвійному значенні цього слова: до того, кого можу засвідчити (в бік іншого), і до Того, перед ким можу складати свідчення (перед Ним – Тим, хто вимагає свідчення). Тому можна сказати: зустріч – це до-свідчити Трансценденцію». Кожна зустріч як подія для кожного християнського лідера є до-свідченням Того, Хто вимагає свідчення. Досвід лідера – оприсутнення розмови з Богом, свідчення Богові про інших. Християнській лідер кличе слухачів до чогось, що є поза існуванням і неіснуванням.

Пошук, творчість, здивування і результат

Спаситель казав, що той, хто шукає, знаходить: «Отож кажу вам: Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять» (Лк. 11, 9). Як зазначає Ансельм Ґрюн, грецьке слово «на означення пошуку, zetein (ζητέοιεν. – Ред.), означає, як шукати, так і досліджувати й запитувати»⁷. Тому шукати Бога – це запитувати про Нього, досліджувати створений Ним світ і намагатися зрозуміти його. Слова Христа про пошук пов’язані зі стуканням, а знаходження – з відчиненням, бо «Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчинять» (Мт 7, 8). Пошук об’єднує віруючих і невіруючих, головне, щоб цей пошук для віруючого ніколи не закінчувався. Бо люди, котрі шукають Бога або своє покликання, зустрічаються під час пошуку, і відбувається їхня взаємна комунікація. А християнський лідер – це той, хто впродовж усієї дороги підтримує, надихає до пошуку і дослідження, зміцнює віру.

Лідерство, безперечно, є творчістю, «тому в кожному народженні нової людини діє безпосередньо творчий Дух Бога, єдиний Творець людської душі»⁸. Тому християнський лідер має бути творчою та багатогранною особистістю, щоби привносити Слово Боже, що в серці, у повсякденне життя іншого. «Запалювати зорі – таки мистецтво. Маєш навчитися дивитися глибоко в чиїсь очі та безсумнівно вірити в людину»⁹. Уміння «запалювати зорі» – не проста справа, а справжнє мистецтво. Як на мене, християнський лідер повинен уміти ще й дивувати, бо «подив відкриває людей до таємниці Ісуса, навіть якщо вони не впізнають у Ньому Сина Божого»¹⁰. У Євангелії від Луки знаходимо описи, коли люди дивувалися з вчинків та слів Христа (Лк 9, 43; 11, 14, 4, 22). Здивування для Луки є знаком того, що в Сині людському проявляється божественне, а в Його вчинках та словах – Боже світло.

Справді, ми відкриті до всього, що перевищує наше розуміння, чого не може осягнути наш розум. Хочемо цього чи ні, відкриваємо свої серця для Божественної таємниці, що проявляється в Христі і через Хрест. Кожний акт Бога, як пише святий Василій Великий, «ініціюється Отцем, здійснюється Сином і доводиться до досконалості Духом Святим»¹¹. Це розуміння являє й те, що Божа любов завжди та цілісно достатня сама в собі і, як пише Девід Бентлі Гарт, «отримує і повертає любов Отця і Сина й тим самим свідчить про неї, насолоджується нею і удосконалює її, Дух є також й тим, в кому ця любов найбільш явно розкривається як абсолютна радість, щедрість і бажання іншого»¹². Отже, християнській лідер, взоруючись на Божу любов, має бути досконалим у тому, щоб його слово було дороговказом для іншого у прагненні до справжнього ідеалу життя, яким є Христос. Бо досягнення цього ідеалу дозволяє перетворювати (долати) травми і здійснювати мрії.

«Жити життям», ділитися і зцілюватися

Як пише відомий італійській психоаналітик Валеріо Альбісетті: «Коли я кажу, що ми всі можемо стати лідерами, то маю на увазі, що всі ми можемо стати головними дійовими особами своєї особистости… треба навчитися «жити життям», а не дозволити життю «жити нами»¹³. Справжній лідер усім серцем вірить в Бога і ділиться цією радістю з іншими. Його серце завдяки вірі завжди є і буде веселим та добрим. Його унікальна і особиста відмінність – це самоопанування власного «Я», автентичність, відкритість, креативність і духовність. Тому «справжній лідер знає, що життя на цій землі не є його єдиним життям. Воно лише перший етап, приготування до іншого – Вічного»¹⁴. Такий лідер намагається віднайти або відновити, якщо є потреба, рівновагу та гармонію не тільки всередині себе, а й бути готовим допомагати іншим – «духовним терапевтом». Певною мірою кожний лідер опановує духовно-психологічні практики і готується бути духовним терапевтом і для самого себе. Щоб Христос зміг засвітитися в нас, потрібно звільнитися від себе, своїх матеріальних бажань, пристрастей тощо.

Кожна зустріч як подія для кожного християнського лідера є до-свідченням Того, Хто вимагає свідчення. Досвід лідера – оприсутнення розмови з Богом, свідчення Богові про інших. Християнській лідер кличе слухачів до чогось, що є поза існуванням і неіснуванням.

У Святому Письмі понад 40 разів вжито слово «θεραπεύ», що означає «зцілювати». Зцілення означає також визволення, здобуття свободи, чистоту серця. Бог висловлює Свою любов конкретним способом. І саме зцілення є цим конкретним проявом. Християнські лідери як служителі Євангелія, користуючись Словом та свідченнями, допомагають і дбають про духовне здоров’я «пацієнта». Через прийняття Хреста відбувається зцілення, «пацієнт» отримує цілковите одужання, і цими ліками є Його любов до нас. Бог є любов. Ця любов надприродна, божественна, унікальна, яка пронизує нас, особиста любов Бога до кожної людини в цьому світі. Варто зазначити, що Його любов – це любов, яка діє першою, вона ніколи не діє у відповідь. І саме це робить любов Бога безумовною, незважаючи на ставлення людей до Нього. Любов – не статична реальність, вона вимагає вчинків та дій. Влитий у наше серце Святий Дух дарує нам здатність любити, і цим ми засвідчуємо могутність та велич Бога.

Як підкреслює Ганс Урс фон Бальтазар: «Людина є партнером Бога, і діалог між ними завершується тим, що Бог сам стає людиною»¹⁵. Отже, і сам християнський лідер повинен бути партнером Бога, членом Церкви, сповідувати Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. У французького філософа Блеза Паскаля, людина – це страхітлива химера, яка не піддається розумному поясненню і потребує Боголюдини як дзеркала, аби якось упорядкувати свою екзистенцію і вгамувати свої примхи: «Що за химера людина? Яка дивина, яке чудовисько, який хаос, яке поле суперечностей, яке диво!»¹⁶

Людина є дивовижною та неймовірною сумішшю часу і вічності, скінченного і нескінченного, видимого і невидимого, сумішшю того, що традиційно виражається словами «душа» і «тіло». І от християнській лідер, як духовний наставник церковної спільноти, до якої належить, є тим «дзеркалом», що відображає справжню сутність грішної людини, яка стала на правильний шлях спасіння і духовної трансформації.

Плекання дружби-койнонії

Християнське лідерство плекає справжню дружбу в лоні Церкви і всередині християнської спільноти. Адже справжня дружба в межах християнського лідерства – це койнонія перших християн, про яку писав євангелист Лука: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, (…) і вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 4, 32; пор. 2, 42). Христос називав учнів Своїми друзями, якщо вони люблять один одного, як Він полюбив їх до самої смерті на Хресті. Отже, люблячи один одного, християни на власному досвіді пізнають Спасителя, який пожертвував заради них. І нині вони більше не раби, а друзі Христа. Тому я впевнений, що християнське лідерство є дружньою підтримкою, наставництвом, а церковній спільноті – це «друзі» Ісуса Христа. Бо люди спільноти знають про те диво, ту таємницю життя з Христом, про яку говорив данський філософ Серен К’єркеґор: «Чого жадає Господь, то це – найвищої довершеності людини». Довершеності в Бозі та через Церкву, яка керується Святим Духом і бере участь в місії Ісуса Христа.

Як писав Ральф Мартін: «Життя перших християн та їхнє спільне служіння було, як ми тепер бачимо, набагато ефективнішим для зростання контемплятивного усвідомлення Божої присутності щодня та конкретних практичних змін»¹⁷. Цілі християнського лідера – досвідчувати своєю присутністю Його Слово, присутність Живого Христа в нашому житті, засвідчувати власні зміни на конкретних соціальних справах. Лідер вірує і запрошує нас до мандрівки в животворчу присутність Спасителя – цілителя душі й тіла. І ця присутність особливо діє через Таїнства, а саме через Євхаристію. Таїнства, які Свята Церква має і називає таїнствами зцілення, це Євхаристія, Покаяння і Примирення. Тому важливо, як пише отець Роман Лаба, «щоб служіння молитвою зцілення не було вирване з загального контексту життя і формації християнина, а також з контексту життя таїнства»¹⁸.

Шлях до звільнення, до зцілення дарує нам лише Христос. Як провідував Блаженніший Святослав у ХХІІІ неділю після Зіслання Святого Духа: «Справжня свобода – можливість чинити добро». Свобода, яку Бог дає людині, безсумнівно більша за суспільну свободу. Людина, яка звільняється, зцілюється та отримує не тільки свободу, а й здатність розрізнити добро, яке походить від Бога, щоб потім передати це добро та свідчення іншим. Лідер має бути прикладом Ісусового зцілення, перебувати в Бозі і мати розумне серце, в якому живе Святий Дух. Боже Слово не тільки тривке, а й вічне. Отець Ґжеґож Рись справедливо зазначає, що Боже Слово «не тільки не закінчується, а й має в собі Божу природу – незмінну, творчу, всемогутню. Воно незмінне, тому що Бог, промовляючи Слово, вступає в діалог із людиною й ніколи його не припиняє, не шкодує, що промовив до нас це Слово. Воно творче, тому що створює в нас нову реальність. Діалог з Богом створює простір, у якому панує тільки Він, розмова з Богом творить всередині нас небо»¹⁹. Тож християнське лідерство діалогічне.

Слово Боже не є лише інформацією, а й формацією. Слово має таку могутність, що може вмить змінити нас повністю. Згадаймо святих Августина, Терезу з Лізьє, кардинала Джона Ньюмена, Терезу Венедикта Хреста (Едит Штайн), Кетрін Дрексель та інших. Слово Боже прийшло в їхні життя і кардинально змінило їх. Тим самим Святий Дух, увійшовши в життя святих і кожного християнина, пише з ними нову біографію. Тому кожний християнський лідер, кожна його спільнота творять систему перманентної християнської формації, яка має тривати протягом усіх їхніх земних життів, щоби, вдосконалюючись і зростаючи разом, спільно прийти до християнської зрілості, рефлексувати над основними рисами людяності, щоби впорядкувати свій внутрішній світ для зустрічі з Ним.

Андрій Кулик, філософ

1. о. Томаш Галік ТІ. Час порожніх храмів. Львів, 2022.
2. Жан Корбон. Це називається світанком. Львів, 2007
3. Ольга Токарчук. Дім дня, дім ночі. Київ, 2021.
4. о. Томаш Галік ТІ. Час порожніх храмів. Львів, 2022.
5. Брат Алоїз. Насмілитися вірити. Київ, 2023
6. о. Юзеф Тішнер. Філософія драми. Київ, 2019.
7. Ансельм Ґрюн, Томаш Галік. Життя без Бога. Львів, 2022.
8. о. Анатасій Великий ЧСВВ. Розмови про Боже і вічне. Жовква, 2012.
9. о. Андрій Зелінський. Семенові зорі. Львів, 2023.
10. Ґрюн, Галік. Життя без Бога. Львів, 2022.
11. Basilius Magnus. De Spiritu Sancto, 16, 38.
12. David Bentley Hart. The Aesthetics of Christian Truth. Michigan, 2004
13. Валеріо Альбісетті. Мати здорову особистість. Львів, 2013.
14. Валеріо Альбісетті. Мати здорову особистість. Львів, 2013.
15. Урс Ганс фон Бальтазар. Варта віри лише любов. Київ, 2015.
16. Блез Паскаль. Думки. Київ, 2009.
17. Ральф Мартін. Спрага за Богом. Практична допомога в особистій молитві. Івано-Франківськ, 2009.
18. о. Роман Лаба. Стояти в проломі або Абетка заступництва. Чортків, 2014.
19. аєп. Ґжеґож Рись. Чим віра має сенс? Львів, 2022.

Поділитися: