Звернутися в редакцію нас, групу семінаристів греко-католицької духовної Академії, змусили обставини. Мова йде про подію, що відбулася в Мукачеві 1 серпня ц.р., в Будинку офіцерів — з’їзд представників греко-католицьких релігійних громад области з питання приналежности Мукачівської єпархії.
Там ми зрозуміли, що багато жителів области мало інформовані про ситуацію навколо приєднання (або ж не приєднання) Мукачівської греко-католицької єпархії до Києво-Галицького Патріярхату. Певна частина громадян просто дезінформована. Крім того, побачили людей, які останнім часом тільки й те роблять, що виступають на політичних мітингах, а до Церкви не мають ніяких стосунків. Як вони потрапили на з’їзд? Залишається загадкою. Думаємо, вона буде розгадана.
Зараз, коли народ Закарпаття, як і всієї України, переживає важкий, дуже відповідальний період становлення України як держави, відродження із руїни духовности, моральности, запущеної економіки, так потрібна єдність. Бо тільки в ній наше спасіння. Сім’я, що поділяється, неминуче загине.
Перед відкриттям Священного Синоду Єпископів Української Греко-католицької Церкви у м. Львові із 77 діючих церковних громад нашої єпархії 54 дали свої звернення про приналежність до Києво-Галицького Патріярхату. 54 церковні громади области заявили свою єдність з усіма греко-католиками України, яких вважають своїми братами по вірі, по крові, по мові. Яскравим підтвердженням цьому був результат референдуму і грудня 1991 року, на якому майже 93% людей проголосували за єдину державу Україну.
Сили, які не хочуть державности України, не змирилися з цим. І знайшли шлях роз’єднання через Церкву. Гірко, що старий римський закон — поділяй і володарюй — хочуть застосувати і тепер, але вже через Церкву. Спробуємо навести докази. І за них ми, як клерики-люди, що до навчання в Академії не знали церковного життя, а лише побачили його ближче, навчаючись 2 роки в Академії, відповідаємо тепер перед Богом на святому Євангелії.
На першому році навчання о. Худа нам сказав: «У вас Батьківщини немає, тому що у ваших пашпортах написано «громадянин СРСР». Виходить, земля, на якій жили наші предки, жиють батьки, — не є нашою Батьківщиною?
Не хочеться вірити, що інтелігенція міста над Латорицею може бути в одних рядах з тими, хто кричав та рвався до трибуни на з’їзді греко-католиків у Мукачеві, аби відкрито висловити свою неповагу до греко-католицького єпископа І. Марґітича, який за правду і віру сидів у сталінських таборах, усім своїм життям доказав вірність українському народові.
Ми — семінаристи, ваші діти, яких два роки навчали єпископ Головач та о. Бескид, які склали успішно іспити за четвертий семестер, стали, за висловом деяких, «юдами», «продавцями» віри та Бога? Кого ж ми продали або продаємо? Ми, що готуються служити своєму народові, як сказав Ісус Христос: я прийшов не щоб мені служили, а щоб послужити. Так чому ж ті «істинні» греко-католицькі духовні особи не хочуть послужити своєму народові? Коли їх народ просить про якусь допомогу, то в них — неприйомні дні.
Ми прийшли вчитися, щоб науку Ісуса Христа Господа Бога нашого понести народові. Але бачачи, що робиться навколо, не можемо стояти осторонь.
Звертаємося до всіх активістів греко-католицьких громад м. Мукачева із проханням: зробіть, будь ласка, перед Богом кожний собі іспит совісти. Бо все пройде, все минеться. Минеться і допомога із-за кордону, але чи ваша совість буде чиста? Дивлячись із позиції вічности, як навчав нас о. Мирон, я нічого звідси із собою не понесу, але лише діла свої. Ви всі добре знаєте, що робиться в управлінні єпархії, і совість кожному із нас сигналить червоною лямпочкою. Так не гасіть ту лямпочку, бо відповідь тяжка буде перед Господом! Хто ж зумів так швидко вам прищепити ненависть до ближнього? Оту нетерпимість та агресивність, яку ми побачили на з’їзді. Ми навіть не проявляли подібного до братів-християн православних, коли повертали свої храми. Ті, що кричали за автономну єпархію, підбурювані Н. Вереш-Худа, а, можливо, найактивніші були й фінансовані, проявляли себе не з християнського боку.
Деякі представники «Общества подкарпатських русинув» прийшли аби зірвати з’їзд. Але Бог, коли хоче покарати за попередні гріхи, то спочатку відбере розум. Тепер всім стало зрозуміло, хто є хто. Ви самі поставили крапки над «і».
Можливо, слово «фінансування», яке ми вжили вище, у декого викличе обурення. Пояснимо: саме перед початком з’їзду нам його (в присутності кількох семінаристів) сказала Н. Вереш-Худа. «Ви таке робите, а я вам вибила по 300 долярів стипендії, але нічого…». Нам здається, настав час перевірити фінансові справи єпархії, поцікавитися, звідки ж надходять ці доляри? Можливо, від когось «зацікавленого» із-за кордону.
Ще одне питання — хто і як використовує кошти? Потрібне вияснення не лише про фінанси, але й про підпорядкування єпархії.
На завершення хотіли б сказати, що буквально під час з’їзду в суботньому номері мукачівської міськрайгазети «Панорама» було опубліковане оголошення Комітету по захисту Мукачівської греко-католицької єпархії, що всякі зібрання, з’їзди, оголошення в церквах, що організовують цивільні особи, є протизаконними, бо на їх проведення немає дозволу законного єпископа-ординарія. Такі протизаконні заходи не є канонічними.
На підставі канону 18 Кодексу канонів для Східніх Церков дослівно цитуємо: «Вірні мають змогу вільно засновувати товариства і керувати ними для цілей любови або побожности, або плекання християнського життя у світі, а також відбувати збори для спільного осягнення цих цілей».
Отже, говорити про неканонічність зборів вірних є цілком неграмотно і неканонічно.
Земляків греко-католиків закликаємо підтримати єпископа І. Марґітича у його бажанні до єдности з Києво-Галицьким Патріярхатом. Ми, 20 із тих 23, хто навчається, підписали звернення про визнання юрисдикції Верховного Архиєпископа. Задумаймося всі над цим. Ті, хто нас знає особисто, але не визначився, на який бік стати. Відповідь потрібно буде дати не перед людьми, але Господом Богом, перед яким нічого не приховаємо — ні думку, ні намір.
У свою чергу будемо просити у Бога, аби Господь ‘ просвітив кожному розум, позбавив гордости, заздрощів і спрямував на правильну дорогу.
Написали семінаристи:
Шелемба М., Данилаш В., Звонарь Ю., Бляшин В., Бляшин І., Гуйван В., Амбруш Й., Денці Ю., Стецьо І., Блецко В., Мандзюк В. та інші
Відродження української національної Церкви — це пробудження нашої духовности, утвердження духовного суверенітету України.
* Цю статтю Редакція одержала без помітки, з якої газети взято і якої дати.
