(Нарада Ради Українських Громадських Організацій Канади
за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви)
Рік 1989 — повний непередбачених зворотів у всесвітніх політичних та суспільних процесах. А ще зокрема знаменний він для української спільноти, як по цей, так і по той бік Залізної заслони. Ба, навіть сама ця заслона, слідами берлінського муру, щораз тоншає та виявляє тріщини. Кріпшають зв’язки поміж українцями в краю й діяспорі, оживляється обостороння виміна інформаціями, друкованим словом, записними стрічками, а, що найважливіше — людьми. Раз-по-раз появляються поміж нами живі та реальні постаті, які донедавна могли нам бути лише невидимими та недосяжними легендарними героями.
Що більше, всі познаки вказують на можливості дальшого розвитку подій у бажаних нам напрямах, до кращого завтра. Візьмемо хоч би до уваги посилену діяльність обезправленої вже майже пів століття — Української Католицької Церкви. Вона пережила всі переслідування, очорнювання, заперечення з боку «власть імущих», поклала гекатомби жертв. Та все ж не віднімалася від Неї оборонна рука Провидіння: Безприкладною енергією, відвагою і витривалістю своїх членів, від ієрархії до мас вірних, вона зросла, поширилася, відважилася навіть на частинний вихід із підпілля. І насьогодні стає поважною позицією навіть у переговорах вершинних потуг світу. А її легалізація в СССР видається вже майже вповні досяжною.
Та висліди сміливої, а то й геройської постави співбратів в Україні не дозволяють українській спільноті у вільному світі залишатися тільки пасивними, хай і зацікавленими, споглядачами великих подій. Дія закликає до дії, велич жертвенности зобов’язує людей сумління до піддержки, співпраці з тими, хто стоїть у перших лініях змагань.
Саме в цьому дусі відбулася дня 30 жовтня цього року ширша нарада управи та місцевих членів Ради Українських Громадських Організацій Канади за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви. Нарада відбулася у приміщенні при церкві св. о. Миколая в Торонто, яка ще так добре пам’ятає тріюмфальні відвідини бл.п. Патріярха Йосифа, надхненника Патріярхального руху.
Нарада була відгомоном кількох важливих подій у вільному світі, а тим більше того, що відбувається сьогодні в Україні. При кінці вересня і на початку жовтня відбувся VI Синод Ієрархії Української Католицької Церкви у Римі, безпосередньо опісля — з’їзд Українських Католицьких Організацій Канади у Ванкувері, а в часі ХVІ Конгресу Комітету Українців Канади у Вінніпегу відбула свій VІ З’їзд і Рада УГО Канади.
Про всі ці події інформував приявних Голова РУГО, о. митрат Р. Ганкевич із Гамілтону. Він — відомий сподвижник ідеї українського патріярхату та діяч РУГО ще від його постання в 1971 році, сам був учасником усіх цих зібрань та подій, тому й зміг зреферувати їх у належній перспективі.
Римський Синод був Синодом виключно ієрархії, а не всієї Церкви. Владики, які брали в ньому участь, зустрінулися тільки коротко з представниками мирянства та Патріярхальних Товариств, об’єднаних від 1974 року в Українському Патріярхальному Світовому Об’єднанні. Під час зустрічі висловили погляди та побажання мирянства п. Іванна Ґорчинська, редактор часопису «Нова Зоря» із Чікаго, та Голова УПСО, інж. Василь Колодчин. Мирянство було теж заступлене при нагоді величавих Богослужб, якими вшановувано 250-ту річницю передання нашій Церкві храму свв. Сергія і Вакха, двадцятиліття посвячення собору Святої Софії в Римі, а врешті п’яту річницю відходу у Вічність їх Блаженства Патріярха Йосифа. Посвячено теж в окремому Богослуженні нові українські мозаїки в храмі святого Петра, що їх уфундувала родина Владики Василя Лостена із Стемфорду. Та поза цими прилюдними святкуваннями — наради Владик відбувалися, згідно приписів, при закритих дверях, а їх наслідки можна буде почути аж після одобрення Святішим Отцем.
Та при нагоді Синоду прибули до Риму теж представники Патріярхальних Товариств із Канади, США, Англії, Німеччини та Бельгії. Вони відвідали ватиканські установи та амбасади країн свого перебування, просячи піддержки для справи легалізації Української Католицької Церкви. Не бракувало теж зустрічей та палких дискусій із високопоставленими виразними противниками нашої Церкви та її легалізації.
Про З’їзд Українських Католицьких Організацій Канади у Ванкувері вже широко звітувала наша преса. Побуваючи на ньому, голова РУГО виконав окреме завдання — відновив діяльність Відділу Ради в цьому, найбільш висуненому на захід Канади, українському осередку.
VІ З’їзд Ради відбувся у Вінніпегу, дня 9 жовтня. Хоч не зібрав він великого числа учасників, бо навіть деякі, приявні на місці, були зайняті іншими обов’язками на Конгресі КУК, але все ж таки число управнених представників дозволило відбути З’їзд зовсім формально. Звітували делегати із Гамілтону, Монтреалю, Едмонтону, Саскатуну, Калґарів і з Вінніпегу, де праця, після деякого застою, обіцяє можливості нового пожвавлення. Діяльність проходила всюди при більших чи менших труднощах, часто із зовсім несподіваного боку. І, як майже завжди буває, держалася вона стараннями одиниць, які не жаліли труду, щоб вдержувати живою іскру патріярхальної ідеї.
Дискусія після цього звіту зосередилася в першу чергу на найближчому конкретному завданні, завершенні вибору нової Управи РУГО. Для цього докооптовано ще деяких нових членів до вибраної на з’їзді номінаційної комісії.
Далі оформлено остаточно подання про вступ РУГО в члени Конгресу Українців Канади. Хоч поодинокі Відділи в деяких місцевостях є такими членами, одначе пригожа пора для оформлення у всекраєвому розмірі прийшла аж сьогодні і її належно використається.
Були вияснені деякі статутові проблеми. РУГО подумане, на всіх рівнях, як Рада представників українських організацій, які піддержують змагання за Патріярхальний устрій УКЦеркви. В канадських обставинах така форма виявилася найбільш підхожою. Однак, згідно місцевих вимог подекуди дозволено приймати в члени і фізичних осіб. Цю поправку внесено до статуту на У З’їзді РУГО в Саскатуні 1986 року.
Та найважливіша справа — це пляни діяльности на найближчий час. Тут стверджено, що смерть бл.п. Патріярха Йосифа була дуже важким ударом для Патріярхального руху у всьому світі. Одначе залишив наш Патріярх нам свій «Заповіт», у якому благав — ні за яких обставин не відмовлятися від ідеї Українського Патріярхату. Та й однодушний голос із Краю ставить безумовно цю вимогу, і це найкращий доказ її актуальности, не зважаючи на всі труднощі. Одначе з хвилиною, коли не стало харизматичної постаті Великого Патріярха, яка гуртувала довкруги себе вірних та надихала ентузіязмом, збільшилися непомірно обов’язки Його послідовників. Безсумнівна правда про необхідність Патріярхального устрою для Української Католицької Церкви, а з нею і для добра всього народу, вимагає у наші часи як глибшого теоретичного розпрацювання, так і поширення поміж найдальшими колами нашого діяспорного громадянства. Потрібне організаційне скріплення та посилення внутрішньої динаміки Патріярхального Руху та його членства. Потрібні імпрези для вшанування великих людей нашої церковної історії, доповіді, конференції, а перш за все пресові кампанії.
Та найзвучніший наказ хвилини — це, попри удержання патріярших надбань у Римі – безпосередня допомога Українській Католицькій Церкві в Україні.
Для цього існують сьогодні численні дороги, включно з приватними, через відвідувачів з України та туристів, які подорожують туди. А ось на заклик української радіопрограми з Ватикану з України надходить так багато прохань про висилку релігійної літератури, що невеликий український римський центр не може просто фізично справитися з усіми цими замовленнями. І тут повинні вступити у свою ролю Патріярхальні Товариства. Подібні завдання виконує вже і Канадське Релігійне Товариство «Свята Софія» і «Хрест Тисячоліття» при Торонтській єпархії, до якої діяльности заохочує і всі Патріярхальні Товариства світу — Світове Патріярхальне Об’єднання. Одначе й цього не може бути забагато, бо не так легко заспокоїти майже півстолітній голод п’яти мільйонів людей. А цей глибокий душевний голод, це ж і знак живучости та духового здоров’я нашого народу.
Завдання наші куди ще збільшаться, коли наступить сподівана та очікувана легалізація. Як оновлення парафій, так і вивінування відновлюваних церковних інституцій, вимагатиме величезних вкладів, грошей, труду й любови. І завдання ці лежать власне на нас, на тих, що їх Господь поблагословив всякими можливостями та матерільними достатками.
У цьому настрої великих надій та готовости — зустрінути їх належно, і закінчено цю ширшу нараду Управи РУГО. Закінчено, як звичайно, молитвою за благословення Боже на дальших шляхах діяльности.
