Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Відгуки польської преси на відзначення тисячоліття хрещення Руси-України, що відбулось у Ченстохові – Польща

У жовтневому числі журнала «Патріярхат» був поданий загальний перебіг історичного значення святкування Тисячоліття Хрещення Руси-України на Ясній Горі біля чудотворної ікони Божої Матері у Ченстохові, що відбулось 9, 10 і 11 вересня 1988 р. Це справді були незабутні дні в історії українського і польського народів. Звичайно, це матиме свій вплив у дальшому розвитку подій і співжиття обидвох народів. У цій замітці бажаємо поінформувати наших читачів про відгуки польської світської і польської католицької преси на ці святкування. Варто ці відгуки тут навести, бо вже нераз можна почути, що все це було тільки на експорт без якоїсь щирої настанови чи тим подібного. Незаперечним залишається факт, що дотепер таких подій наша історія не записала. В загальному можна сказати, що відгуки були широкі, щирі й наскрізь позитивні.

«Католік»

Це тижневик суспільно-культурного товариства ПАКС, що з’являється у Катовицях, який 25 вересня 1988 р. на передовій сторінці умістив статтю під назвою «Великий дар хрещення» з великим фотом, на якому є зображений фрагмент паломників, де священик уділяє св. Причастя. Автор статті Марек Копровскі такими словами починає свою статтю: «Таких урочистостей Ясна Гора ще не переживала. Ніколи так ще не траплялось, щоб через два дні перед головним престолом гомоніла українська мова, щоб під бароковим склепінням базиліки через стільки годин неслись гарячі благання і подячні молитви до Господа нашого Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці».

Дальше слідує докладний опис святкувань. Підкреслюється той факт, що українці відвідали Чорну Мадонну на Ясній Горі у шістсотліття Її перебування у Польщі. Автор підкреслює, що багато поляків приглядалось, як українці й католики разом молились. «А так! Чотири останні століття вимовно говорять про те, що унія у Бересті не була штучним твором, яка, мовляв, випливала тільки з політичних мотивів…». «У висліді низки історичних випадків уніятська Церква твердо зв’язала себе з українським народнім рухом…».

Автор статті переходить до історичного з’ясування розвитку української Церкви. Після Другої світової війни ситуація української Церкви парадоксально змінилась. «Та Церква перестала де-юре існувати на рідних землях, будучи її колискою, а найбільшим скупченням її вірних на американському континенті».

В Польщі до 1956 р. український католицький обряд був заборонений і діяв підпільно. Після 1956 p., завдяки великим старанням кардинала Стефана Вишинського, могла вийти на поверхню і почала діяти легально». Автор подає, що українців у Польщі є біля 300 тисяч вірних українського католицького обряду. Підкреслює, що наша Церква у Польщі посьогодні не має своєї ієрархії і своєї структури і тому підлягає, на побажання Апостольської Столиці, Примасові Польщі Кардиналові Юзефові Ґлемпові, який має двох українських вікаріїв — о. Йосафата Романика, ЧСВВ, з осідком у Варшаві та о. Івана Мартиняка з осідком у Лєґніци.

Автор статті робить цікаве завваження: «Дивлячись на українців під час їх молінь, не можна не висловити подиву до їх живої віри. Більшість з них — це молоді люди. Вони надають її тон, звичайно, що серед священиків видно зміну варти поколінь. Це добре. Водночас з приходом нової Генерації зникають взаємні жалі, претенсії й анімозії, яких було так багато. Були спроби відібрати українцям їх ідентичність, піддати їх асиміляції і був український націоналізм, який ніс гасло: «Ляхи — за Сян». Були також «криваві ночі» і «Акція Вісла». Однак, стаючи перед Чорною Мадонною, усвідомляємо собі, що поляки й українці, помимо всього, є діти одної Матері, і перед її обличчям повинні подати собі руки, як брат братові, прощаючи все. Ліцитація, хто кому зробив більше кривд, до нічого не веде. Маємо провини одні супроти других». А там, де є провини, слід повторяти за Христом: «… прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам».

Автор підкреслює, що під час святкувань були зроблені акценти на поєднання з обидвох сторін, себто зі сторони Патріярха Мирослава-Івана і Примаса Польщі Кардинала Юзефа Ґлемпа. В статті також підкреслено, що святкування тисячоліття хрещення України у Ченстохові є великою перемогою екуменізму. Поява Примаса Польщі Кардинала Ю. Ґлемпа і кардиналів Махарського і Ґульбіновича з польським єпископатом поруч українського єпископа надав оптимізму. «Для тисячів поляків, які прийшли з цікавости подивитись, як моляться їх брати-українці, були це незабутні хвилини». Автор на закінчення зробив наступне твердження: «З певністю можна сказати, що цей святковий духовий корм причиниться до поглиблення екуменічної єдности і дальшого польсько-українського поєднання. З певністю, не один поляк, присутній на святкуваннях, з більшим, як дотепер переконанням, буде краще цінити і розуміти: «Боже великий, єдиний, просимо Тебе про щасливу долю України», а не один українець на честь братів-поляків заспіває: «Многая і благая літа, літа многая». Це буде в дусі слів промови кардинала Ю. Ґлемпа. У статті подано не тільки перебіг святкувань, але також висунено цінні візії обидвох народів.

«Нєдзєля»

Це католицький тижневик, що з’являється у Ченстохові, де 25 вересня 1988 р. були надруковані дві статті, майже на дві повні газетні сторінки, присвячені тисячоліттю хрещення Руси-України перебігові святкувань у Ченстохові. Автором першої статті під назвою «Тисячоліття християнства на Русі» є Анджей Горинєць. Стаття прикрашена графікою Св. Софії з Орантою над нею. Автор статті із знанням історії подає історичне тло постання і розвитку Київської Руси та прихід християн­ства. Пояснює, як і за яких обставин формувалась Київська держава. Про шлях з варяг у греки. Про князя Ігоря, якого убило плем’я полян, княгиню Ольгу, яка помстилась за смерть свого мужа та виявляла всі її спроби уведення християнства на Україні, і що їй вдалося за володіння свого внука Володимира. Відмічує, що в той час, коли хрестилась Україна, Христова Церква творила одну й нероздільну цілість, але різнилася тільки обрядом грецьким, а точніше візантійським на Сході й латинським обрядом на Заході. «З Києва було ближче до Візантії, як до Риму, а також з політичних мотивів корисніше було зблизитись з візантійським цісарством». Автор спирається на джерела Літопису Нестора.

Анджей Горинєць згадує, що «в XIII ст. страшний татарський наїзд спустошив Русь. Київ був спалений, святині обернено в руїни. Людність зникла. Руська держава поділилась на багато удільних князівств, які попали в татарську неволю. Київ вже більше не піднісся до своєї попередньої сили. В 1299 р. митрополит залишив Київ і перенісся спершу до Володимира-над-Клязьмою, а згодом у 1326 р. до Москви». Автор робить цікаве твердження: «Якщо ж ідеться про православну Церкву, то татари не переслідували, ані не обмежували її діяльности, дозволяли їй на спокійну екзистенцію. Натомість московські царі силою підпорядковували православ’я своїй політиці. У ХVІ ст. володарям Москви удалося узалежнити від себе православну ієрархію і зробити з Церкви послушне знаряддя царського абсолютизму…». У статті також подано, як творився московський Патріярхат, що був куплений, і як піддано київську митрополію під юрисдикцію московського патріярха.

Слід підкреслити, що автор статті вірно схопив історичні процеси наших Українських Церков та поінформував польського читача, який в загальному є мало зорієнтований у проблемах Української Церкви. Було б побажаним, щоб такого змісту статтей було більше.

У другій статті цієї ж газети «Нєдзєля» під назвою «Ювілейні урочистості хрещення Руси-України на Ясній Горі» подано хронологічно точний перебіг наших святкувань у Ченстохові. Автором статті є о. Єжи Томзінські. У статті наведено уривки промов і проповідей Патріярха Мирослава-Івана і Кардинала Юзефа Ґлемпа, а також наведено телеграму-привітання Папи Івана-Павла II. Слід до цього додати, що цей католицький тижневик «Нєдзєля» перед самим святкуванням надрукував пастирського листа Польського Єпископату, присвяченого тисячоліттю хрещення Руси-України, який був надрукований у журналі «Патріярхат» в українському перекладі за місяць листопад 1988 р.

«Тиґоднік Повшехни»

Це католицький суспільно-культурний часопис, що з’являється у Кракові. В цій газеті було надруковано дві статті того ж самого автора, який деякій частині української спільноти в США відомий із своїх публічних виступів. Ним є Мацєй Козловські. За 18вересня було надруковано його інтерв’ю з Патріярхом Мирославом-Іваном під назвою «Молитва крушить залізо». В інтерв’ю порушено низку актуальних питань, на які Блаженніший Мирослав-Іван давав вичерпні відповіді. В інтерв’ю є згадка про послання Папи Івана-Павла II, про поїздку державного секретаря кардинала Казаролі, який їздив на святкування 1000-ліття до Москви. Було питання у справі заяви прощення росіянам, з чого досьогодні нічого не вийшло. Також було заторкнено питання єпископа для українських вірних у Польщі. На це Блаженніший відповів, що ця справа буде полагоджена. Примас Польщі запропонує трьох кандидатів, з яких Папа Іван-Павло II вибере одного.

Друга стаття в цій же самій газеті Мацєя Козловськеґо під назвою «Поцілунок на Ясногірськім вершку», що з’явилась 25 вересня 1988 р.

Автор статті концентрує свою увагу на кульмінаційних святкуваннях тисячоліття хрещення Руси-України, які відбулись у неділю, 11 вересня. Автор подає загальну інформацію для читачів про святкування Української Церкви на Ясній Горі. Також підкреслює, що такі святкування відбулись і ще будуть відбуватись у різних країнах світу. Ці святкування у Польщі мають особливу вимову, бо ще не так давно про щось подібного не можна було мріяти, а сьогоднішні святкування стали таки дійсністю. Знаємо, що був час, що Служби Божі українського обряду було заборонено відправ­ляти. Треба підкреслити, що автор має відвагу називати факти їх властивими іменами, незалежно від того, чи це кому подобається, чи ні. Ідеться в першу чергу про правду. Мацєй Козловські також у своїй статті навів чимало історичних фактів, щоб читача, з одної сторони, вірно поінформувати, а з другої, зблизити поляків з українцями. В цьому аспекті він пише про унію у Бересті й показує, як цю унію поборювано, і це продовжується по сьогоднішній день. Вказав, яка доля зустріла нашу Церкву на рідних землях, тобто у Радянському Союзі, яку насильно зліквідовано і намагаються її цілком заперечити, як неіснуючу. У своїй довшій статті Козловські порушує із знанням справи цілу низку питань нашої Церкви. Стаття написана обширно, проглядно, зрозуміло для широкого читача та прихильно. Це дуже важливо, бо до якогось часу про нас взагалі не було згадки, а як часом трапилось, то майже все змішано й перекручено. Треба підкреслити, М. Козловські добре знає українські проблеми у загальному. Він закінчив свою статтю словами української молитви: «Боже великий, єдиний…». В статті відчувається знання справи і теплота до нашої Церкви й українського народу.

«Так і ні»

Це суспільно-культурний тижневик, що з’являється у Катовіцах. За 7 жовтня 1988 р. була надрукована стаття відомого нам автора книжки «Свєнтоюрскі Владика», у якій є написано чимало неправди і досить півправд, Едварда Пруса, яка в заголовку має українське звучання: «Многая літа…». Стаття написана на три чверті газетної сторінки з двома світлинами.

На одній — фрагмент паломників перед валами Ясної Гори і Патріярх Мирослав-Іван з владиками нашої Церкви.

До речі, бажаю відмітити, що я мав нагоду зустрінутись з Е. Прусом і говорити про всі справи його писань, що заторкують українську проблематику, але про це є написана стаття у грудневому числі «Патріярхату».

Е. Прус на вступі своєї статті робить наступне твердження: «Таких урочистостей на Ясній Горі ще ніколи не було, ювілей 1000-ліття хрещення Руси у греко-католицькому обряді. Ювілейним святкуванням все сприяло: історична польська толеранція, традиційна свобода віровизнання, політичний клімат в нашому краї, експонуючи засаду соціялістичного плюралізму, як також погода — правдива золота польська осінь. Ані одна хмаринка не була на блакитному небі, на якому виразно вирізнялися кольори прапорів біло-червоний, біло-жовтий і синьо-жовтий…». Тут у дуже згущених фарбах багато сказано, до деяких тверджень можна мати застереження, але під тим оглядом автора слід розуміти. Звичайно, його підхід до цих проблем є дещо відмінний. При такому широкоохоплюючому розписі Е. Прус пише, що поруч наших українських патріярха, митрополитів, владик, їх барвистих риз — «дуже скромно при них виглядали порпури трьох польських кардиналів і фіолєти багатьох єпископів. Тут з’їхався весь єпископат руський — 18 ієрархів на чолі з верховним єпископом Львова кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським, патріярхом Української Католицької Церкви». Звичайно, тут для нас смішно звучить вираз «єпископат руський», чи це брак вичуття тонкощів певних понять, чи це зроблено з певною інтенцією?

Треба сказати, що поза тим стаття написана в загальному в позитивному тоні. Можна було деякі питання в цьому репортажі не порушувати, бо вони не мають безпосереднього пов’язання, але це вже справа автора і його особистий кут бачення деяких проблем.

В одному місці Е. Прус пише, що, їдучи до Ченстохови, щоб побачити перебіг святкувань тисячоліття хрещення на Ясній Горі з поставою, що не буде нічого про це писати, але це, що він побачив, його примусило написати свої враження. Звичайно, у статті Е. Пруса є багато суто політичних спостережень і акцентів. Зрештою, це зовсім нормально. Вперше я довідався з статті Е. Пруса, що автором Чорної Мадонни на Ясній Горі мав бути здогадно св. Апостол Андрій. Дотепер ми говорили, також здогадно, про євангелиста Луку. Що є правдою? Чи, може, є вияв незнання цих справ Е. Прусом?

Е. Прус у своїй статті згадує також про зустріч з українцями, які йому ставили питання, чи правдою є те, що мати Папи Івана-Павла II була українкою. З приводу того автор статті подає свої завваження. Автор у статті наводить деякі цікаві історичні фрагменти розвитку Української Церкви. Звичайно, тон статті відмінний від тих його попередніх писань, що нам відомі. Зрозуміло, що Е.Прус розглядає святкування тисячоліття хрещення Руси-України на Ясній Горі позитивно.

«Ґосьць Нєдзельни»

В цій газеті, що з’являється у Катовіцах, була надрукована стаття також за 25 вересня 1988 р. під назвою «Міленіюм хрещення Руси-України на Ясній Горі» без підпису. У статті подано точну інформацію про перебіг святкувань тисячоліття хрещення України у Ченстохові. Вичисляється ієрархів Польської і Української Церков, які брали участь у святкуваннях. Наведено цитати проповідей і промов Патріярха Мирослава-Івана Любачівського, телеграму-привітання Папи Івана-Павла II, Примаса Польщі Кардинала Юзефа Ґлемпа, який сказав: «… Думаю, що надходять нові часи, у які світ буде формувати нову цивілізацію любови». Також згадується миле привітання ігумена манастиря Отців-Павлінів на Ясній горі о. Руфіна Абрамека.

«Слово Повшехне»

Це щоденник Товариства ПАКС, що з’являється у Варшаві, 12 вересня 1988 р. надрукував статтю під назвою «Відзначення Міленіюму Хрещення Руси-України», власної кореспонденції, яку підписали Здіслав Шуба і Юзеф Випих. Стаття була уміщена на передовій сторінці із фотом, на якому були зображені наші владики при престолі. На вступі статті було підкреслено, що Ясна Гора вже відмітила і занотувала багато подібних урочистостей, але дотепер не мала собі рівної, стала місцем величавої церемонії великого ювілею тисячоліття хрещення Руси-України. «Наша Каня Галилейська стала домом для наших побратимів зі Сходу». Автори подали точний перебіг всіх святкувань, підкреслюючи численну участь польського єпископату на чолі з Примасом Польщі Кардиналом Юзефом Ґлемпом, кардиналів Францішка Махарскеґо і Генрика Ґульбіновіча та багатьох єпископів. Також підкреслено, що учасниками були державні чинники з Варшави, як і місцеві — з Ченстохови. У цій довшій статті є уривки з промов і проповідей, що були виголошені на Ясній Горі. В статті правильно й об’єктивно відмічено величавість святкувань. Із статті можна було мати повний образ і відчути дух і атмосферу, яка в ті дні панувала на Ясній Горі.

В цій же самій газеті, за 13 вересня, надруковано другу статтю під назвою «Тисячоліття хрещення Руси на землі лемків», автором якої є Здіслав Шуба. Це особливо цікава стаття про наших лемків. Автор об’єктивно представляє історичні факти. В статті йде мова про святкування і відзначення тисячоліття хрещення Руси-України, які відбуваються у різних місцях серед нашого народу, що живе у Польщі. В статті підкреслено долю лемків, що їх зустріла після Другої світової війни. Автор пише, що до лемків можна застосувати листа Папи Івана-Павла II, що вони, себто лемки, є духовними синами й дочками св. Володимира, що одідичили християнство, яке випливає з хрещення, що його довершив тисячу років тому над берегами Дніпра св. Володимир.

«Жицє Варшави»

Польський щоденник, що з’являється у Варшаві, 12 вересня ц.р. надрукував коротку замітку про святкування тисячоліття хрещення Руси-України у Ченстохові.

Крім цього, як нас інформовано, також подавала інформації про святкування у Ченстохові польська телевізія.

З вищенаведених, далеко не всіх відгуків польської преси можна зробити висновок, що святкування тисячоліття хрещення Руси-України, що його так величаво й достойно відбули на Ясній Горі біля «Чорної Мадонни» у Ченстохові, були історичного значення. Вони викликали у кожного учасника зворушення, подив і особливе признання. Здається, кращого місця для відзначення тисячоліття хрещення Руси-України у Польщі не можна було знайти. За це все треба піднести щирі молитви Всевишньому Триєдиному Господеві, подякувати польській ієрархії на чолі з Примасом Польщі Кардиналом Юзефом Ґлемпом, господареві манастиря Отців-Павлінів на Ясній Горі о. ігуменові Руфінові Абрамеку, польським державним чинникам, які все таки знайшли зрозуміння до наших святкувань. Окрема й особлива подяка належить Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові II, він був тим, хто творив, формував і плекав цю справді християнську атмосферу. Святкування тисячоліття Володимирового хрещення, яке відбулось на Ясній Горі, заслуговує на нашу особливу увагу і подяку всім тим паломникам, українцям і полякам, що були безпосередніми учасниками, бо вони своєю участю збагатили ці святкування. Подяка належить і нашим священикам у Польщі, що виявили стільки зусиль і праці. Нашим владикам, священикам і мирянам належить подяка за їх участь на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном.

Таким чином ми входимо у друге тисячоліття з новими й іншими настановами, які є понад усе християнськими настановами, що є найважніше. Хай Всевишній Господь благословить розпочате праведне діло.

Опрацював М. Галів

Поділитися: