У суботу, 22 жовтня 1988 року в Торонто, в Канаді, на 99-му році, закінчив своє трудолюбиве життя знаний українській громаді в цілому світі, досвідчений душпастир, довголітній катехит, автор багатьох праць і редактор часописів, знавець різних галузей мистецтва, борець за належні права Помісної Української Церкви і народу, бл.п. о. мітрат Петро Хомин. Господь покликав свого слугу в Ювілейному Році 1000-річчя Хрещення України.
Народився Покійний 12 липня 1890 року в Піддністрянах, повіт Бібрка, у Західній Україні. Після закінчення Академічної Гімназії у Львові подався на богословські студії на університетах у Львові й Відні в роках 1912-1916; будучи переслідуваний польською владою за виконування обов’язків комісара (1918) ЗУНР у Жидачеві, емігрував до Чехо-Словаччини і студіював право у Брно на Моравії; до 1922 року працював у судівництві на Карпатській Україні.
Повернувшись і одружившись з учителькою Анною Ульчак, був рукоположений на священика 12 лютого 1923 року єпископом Йосифом Боцяном у Львові. Працював на протязі одного року як сотрудник у парафії у Виспі (Рогатинщина), відтак був покликаний на душпастиря церкви Преображення Господнього у Львові. Крім того вславився як відданий катехит середніх шкіл: Торговельної Школи «Просвіти», Дівочої Гімназії Сестер-Василіянок, Державної Технічної Школи і Філії Академічної Гімназії.
Від заснування Богословської Академії у 1928 році був її секретарем до часу її ліквідації більшовиками в 1944 році. В тому ж часі був призначений головним редактором церковно-суспільного місячника «Нива», що видавало Т-во Священиків ім. Св. Андрея, і працював як член редколегії наукового журналу «Богословія»; дописував до щоденника «Діло». Від 1934 року був радником Митрополичої Консисторії, членом Церковного Суду, референтом Соборчиків. Крім того, був членом головного відділу Т-ва «Просвіта», а будучи захопленим ідеєю з’єдинення Церков, що її розвивав Митрополит Андрей Шептицький, спочатку як спостерігач, а відтак як доповідач, брав участь в Унійних З’їздах у Велеграді (Моравія) і в Пінську.
В 1940 році за дозволом Митрополита виїхав і опікувався біженцями в Німеччині, а рівночасно редагував церковно-суспільний місячник «Сівач», що його видавав у Кракові, Іван Тиктор. Вернувшись до Львова в 1942 році, дальше виконував попередні свої обов’язки.
Залишивши Львів у 1944 році, поселився у Відні, де виконував душпастирські обов’язки в церкві св. Варвари, а переїхавши в 1945 р. в північну частину Австрії, там опікувався й уділяв духовну обслугу біженцям. Поселившись у 1948 році в Зальцбургу, був іменований Апостольським Візитатором, Владикою Іваном Бучком, парохом таборів Лексенфельд і Гельбурн.
Після приїзду до Торонто в Канаді 1950 р. працював як душпастир у парафіях св. Миколая, катедри св. Йосафата, а від 1969 p.— парохом церкви Матері Божої Неустаючої Помочі. Від заснування тижневика в 1955 р. «Наша мета» на доручення Владики Ізидора Борецького майже до кінця свого життя був головним редактором; завдяки зусиллям Покійного Управа Світового Т-ва Священиків ім. св. Андрея, що містилася у Канаді, змогла, після 35-річної перерви, відновити видавання журналу «Нива». Покійний о. мітрат був також викладачем предметів релігії на Курсах Українознавства, капеляном пансіонів ім. Івана Франка. І в такім перетяженні працею Покійний знаходив час бути активним членом різних громадських, добродійних установ, а також прихильником спорту.
З приїздом у вільний світ, до Риму, до Патріярха Йосифа Сліпого, після 18-літнього ув’язнення і каторги, покійний о. мітрат Хомин став завзятим пропагатором Патріярхату Української Церкви і можна сказати, що «Наша мета», чи не одинокий з епархіяльних часописів, став трибуною цієї великої Ідеї, як це наголошував ще за свого життя Патріярх Йосиф.
Отець мітрат П. Хомин був справжнім мистцем писаного слова, пишучи редакційні статті на різні теми, широко інформував читачів про події в нашій Церкві, про Синоди, а також про архипастирські кількаразові відвідини світлої пам’яти Патріярха Йосифа; крім того, видав книжку «Вічне місто Рим», а був він також і мистцем пензля і залишив у спадку велику збірку картин, виконаних оливною технікою.
За віддану працю «для Церкви і Народу» покійний отець Петро Хомин був нагороджений Патріярхом Йосифом у 1963 році гідністю Крилошанина Львівської Архиєпархії, а в 1969 році Патріяршим Митрофорним Протоієреєм. В 1983 році Комітет Українців Канади відзначив його Медалею Тараса Шевченка, а також численними грамотами федерального і провінційного урядів та міської Управи Торонто.
З відходом у вічність бл.п. Петра Хомина Українська Помісна Церква втратила одного з найстарших працівників у Христовому винограднику, талановитого українського журналіста та відважного оборонця Патріярхального устрою та прав українського народу.
Вічна Йому Пам’ять!
о. Р. Н.
