Вітаю Тебе, соняшна Італіє!*
Країно Мікеланджело, Медіч!
Як же далеко ти тут від Австралії,
Де вже є день, коли у тебе — ніч.
Зате, можливо, ти до неба ближче,
З аспекту географії й гріхів…
Бо все ж — Австралія на глобусі десь нижче,
Й до неба — їй ніхто не дав ключів —
Як от тобі…
Щаслива ти країна
Намісників Христа і чистих душ!
Австралія ж, як бідна сиротина:
Лиш кукабари, кенгури і буш.
І — українці де-не-де між ними,
(Не професійні в тонкощах інтриг…)
Шукають ще шляхів, що йдуть до Риму,
Та звідтам — щось не видно тих доріг!
Чи заросли вони для нас травою?
Чи нам їх заслонили за гріхи?
Між іншим: хтось казав, що між Москвою
і Римом — вже прочищені шляхи!
Це справді — приклад братньої любові
І безкорисної, святої доброти!
Цікаво: чом для нас шляхи тернові?
Чи ми є меншекорисні брати?..
Та ліпше, мабуть, тут змінити тему…
Я мала вірш із іншим напрямним,
Та був він — «суб’єктивного» позему,
Бо зачіпав такий чутливий Рим!
А це — було би майже непростиме
Грішній овечці йти в святий город,
Де чути ще, як п’яти Нікодима
Й Громика топчуть залишки чеснот…
Де розпинають ще Христа й до нині,
Чужі — і краю нашого сини!
Одні — за владу, за чини і гривні,
Наші вислужники — за ласку і — чини!!!
Ех, Риме!.. Тож дозволь вже привітати
Тебе, о Місто цезарів, рабів…
Незрівняне, хоч — дещо вже зім’яте
Терпіннями й розкошами віків.
Місто Петра святого, Колізією!
Патриціїв чванливих і — плебеїв!
КВО ВАДІС РИМЕ? Ти — не відповіш?
Ну й що ж! Ти вибрав сам собі дорогу,
Відповідатимеш колись за неї — Богу!
А вміжчасі — прийми мій скромний вірш!..
* Цей свій вірш поетеса Зоя Когут з Мельборну, в Австралії рецитувала на концерті спонзорованому Головою ПУКЦеркви патріярхом Йосифом І, що відбувся в програмі української прощі у Святому Році в неділю 13 липня б.р. в Авлі Авдієнцій у Ватикані. Зміст та мистецьку рецитацію вірша многотисячна публіка сприйняла спонтанно, довготривалими оплесками.
