Голова Відділу Українського Патріярхального Т-ва в Боффало, О. Бережницька вдруге попросила мене прибути з доповіддю про сучасні церковні проблеми. Перший раз це було три роки тому, себто 4 квітня 1982 р. Тоді раннім ранком в Нью-Йорку стояла гарна сонячна погода. Літак з ньюаркського майдану без труднощів піднявся у сонячно-небесні простори. На висоті нашого лету не запримічувалось жодних атмосферних ускладнень. Згідно з передбаченим часом ми повинні вже були бути на летовищі в Боффало, але в літаку не можна було відчути жодних познак, щоб літак опускався до приземлення. Літак деякий час кружляв і вкінці літаконосна обслуга подала повідомлення, що у Боффало велика буря з сніговією, і літак не може приземлитись, тому літак сяде в Торонто, а звідтіля можна буде іншими дорогами добитись до Боффало. Так всі мої пляни були зруйновані.
Цим разом було трохи краще. Коли я покидав Нью-Йорк, було захмарене небо і накрапав легкий дощ, але я сподівався, що буде краще у Боффало. Коли в Боффало приземлився літак, то дощ падав значно сильніше, а в загальному температура була пронизливо-холодна.
В цю неділю, 31 березня, відбувалась ще інша імпреза — збори Українського Народного Союзу з участю Уляни Дячук, а крім цього Владика Лостен також відбував свою візитацію. Взявши все це до уваги, я дораджував Оксані Бережницькій, чи не краще цілком відкликати нашу доповідь! «Не турбуйтесь, наша громада у Боффало до такої погоди вже звикла, як також до кількох імпрез в той самий час», — сказала Оксана.
Ще перед обідом поїхали до української каплиці-церкви на Службу Божу, яка почалась із спізненням і тривала значно довше, як було передбачено. Непередбачено для парафіян Службу Божу у каплиці відправив Владика Василь. Після Літургії була ще спільна світлина, що не дуже було звичне. Не знаючи, що щось такого буде, я потрапив на фронтову лінію. Якщо все добре пішло, то попаду на сторінки «Шляху».
До початку доповіді, яка почалась о 3:30 після обіду, не багато часу залишилось. Ще встигли пообідати. Доповідь відбулась у церковній залі. Подіюм залі був прикрашений. На чоловій стіні висіли портрети Слуги Божого Андрея і Патріярха Йосифа, що з смаком приготовив мистець Маріян Борачок. Поруч бічної стіни були розташовані образ Маріяна Борачка, присвячений 1000-річчю хрещення Руси-України, а також книжки, образи, молитовники, хрести, які привіз о. Мирослав Татарин з Ст. Кетринс, які можна було набути для власного вжитку. Ще в іншому куті цієї ж залі Союз Українок докінчував свій базар.
Тут вперше прийшлось мені безпосередньо запізнатись з о. Мирославом Татарином з Канади. Голова Відділу УПТ Оксана Бережницька відкрила зустріч, привітала доповідачів і слухачів та попросила о. М. Татарина провести молитву. Після цього о. Мирослав Татарин виголосив коротку змістову доповідь на тему: «Роля мирян у Церкві та Товариство «Св. Софія». Доповідач згадав і підкреслив, що роля мирян у Церкві є велика, але миряни її ніколи не використали: «Ось останні місяці в нашій Церкві принесли нам нові завдання, а також нові клопоти». При цьому доповідач відзначив трагічну дату нашої Церкви, коли 40 років тому наші владики були арештовані більшовиками, що й так розпочали ліквідацію нашої Помісної Української Церкви. З одної сторони наша Церква на батьківщині була примушена піти у катакомби, а тут, у діяспорі, пробували її златинізувати. Наші церкви будувались без іконостасів та всіх прикмет, які підкреслювали наш східній обряд. Зворот стався після приїзду на волю Блаженнішого Патріярха Йосифа.
Доповідач підкреслив, що за ініціятивою Патріярха Йосифа постало Товариство Св. Софія, він був президентом. Завданням Товариства Св. Софія було: 1. Свідчити про мовчазну Церкву в Україні, про яку гідно свідчив сам Патріярх Йосиф; 2. Відновити нашу Церкву структурально; 3. Обнова нашої духовости. Крім цього, Св. Софія має інші свої завдання. Доповідь була широко інформативна, добре схоплена і приступно виголошена. Отець М. Татарин порівняльно є молодий священик. Своїм виступом виявив велике зрозуміння до різних проблем і зробив приємне враження на слухачів.
Мені прийшлось говорити на тему: «Помісна Українська Католицька Церква після смерти Патріярха Йосифа». У своїй доповіді прийшлось обмежити до дуже короткого, але вагомого часу. Звернув увагу на листа Східньої Конгрегації з 17 вересня 1984 р. і провів їхню аналізу. Вказав, яка була ціль цього листа і якими виявились наші владики до цих справ. Наголосив і підкреслив, що в цьому відношенні нам більше допомогла американська й канадська преса. На жаль, ми не бачили і не чули голосу нашої преси й нашої зорганізованої громади. Поруч цього подав цілу низку пов’язаних з цим деталів.
Найбільше цікавим виявилась реакція слухачів. На основі цього можна робити деякі прогнози й висновки. Я цього не збираюся робити, бо не ставив собі такого питання. Тут хочу тільки назвати осіб, які ставили питання чи займали слово до порушених проблем. Ось їх імена: Євген Олексій, д-р М. Лоза, Онуфрій Білоголовський, З. Боднарський, Василь Пристайко, Маріян Борачок, Ірина Лаврівська, Григорій Олексій, Зеня Мосійчук, С. Дорощак, Михайло Мохнач, М. Пікас, Оксана Бережницька й інші. У питаннях і виступах було порушено цілу низку актуальних і важливих питань. Чому наші владики бояться патріярхату. Чому Блаженніший Патріярх Мирослав не підписується «Патріярх», чому не було належної реакції мирян на листа з Східньої Конгрегації. Як можна стати членом Т-ва Св. Софія. А у виступах до цих проблем був висловлений жаль до візитації Владики Василя. Миряни сподівались від Владики Василя дещо більше… Про що все це говорить. Що миряни не перестали цікавитися проблемами нашої Церкви, але їм треба піддати відповідні пляни, що і як треба робити. На поставлені питання давали відповіді обидва доповідачі. Після цього учасники доповідей при солодкому і каві докінчували свої розмови. З повищого кожний сам може собі зробити відповідні висновки. Пізно вночі, у непригожу погоду, я повертався літаком до Нью-Йорку.
Микола Галів
