За співпрацю мирян із владиками

В статті «За Рідну Церкву» під наголовком «Чого очікуємо від Синоду Української Католицької Церкви» /«Вільне Слово» із дня 24. і 31. травня 1969/ одне із 12 бажаних очікувань звучало так: «Допущення: до співадміністрування церквою священиків і мирян». В «Мирянині» за вересень-жовтень 1970, в статті «За права мирян», де були обґрунтовані права мирян, стверджено, що брак співпраці мирян із владиками йде на шкоду самій церкві. Тому що під словом церква розуміємо збір мирян /вірних/, священиків і єпископів, аж до Папи включно, який є тільки першим єпископом між рівними, то самі єпископи – навіть зі священиками – ще не можуть творити церкви! Вже хоч би із цього бачимо яке значення в церкві повинні мати миряни.

Тут належить навести бодай два ствердження із ухвал Другого Ватиканського Собору, які-то історичні документи підписав «Павло Єпископ – Слуга Божих Слуг разом із отцями священного Собору на вічну пам’ять справи». В главі другій п.н. «Божий Люд» написано «Загальне священство вірних та священство служаще чи ієрархічне, хоч і різниться суттю, а не тільки ступенем, то взаїмно себе доповняють; бо одне і друге властивим собі способом має участь у священстві Христа»

У 25. параграфі глави 5. того документу читаємо: «Через те нехай вони /єпископи і священики/ по-братському співпрацюють із мирянами у Церкві…»

Багато західніх католицьких церков перевели уже відповідні вибори і зачали співпрацю із мирянами. Мало того, довідуємося, що Постійний Секретарят Всесвітнього Єпископського Синоду офіційно подав до відома, що одною із тем Синоду в 1971 році буде допущення мирян до деяких форм діяльности, що дотепер є дозволені тільки для священиків. Отже, вага і вплив мирян ще і під тим оглядом збільшаться. В Америці створилася Національна Асоціяція Мирян, що вже нараховує 12 тисяч членів і має свої відділи у 29 містах. У Франції в єпархії Пальмір, /між Тулюзою а Андорою/, помер Єпископ. Перед назначенням нового Єпископа Ватикан дав тиху згоду Французькій Єпископській Конференції вивідати осібним запитником від священиків, мирян і членів різних релігійних організацій якого вони хотіли б мати єпископа. В офіційному виясненні було подано, що «першою ціллю цього запитника було, щоб єпископ був єпископом для всіх, а не тільки працедавцем для священиків». А це Рим поступає із французами тому так, бо із їх владиками, священиками і мирянами числиться і їх бажання респектує. А як у нас саме тепер?

Рух мирян зробив великий поступ в Аргентині. Преса принесла вістку, що від жовтня 1970 року фінансами архиєпархії в Буенос Айрес буде завідувати спеціяльна рада зложена із представників священиків і мирян. Архиєпископ мав висловитися так: «Таке легше получити із духом Церкви, а крім того мабуть позбудемося того переконання, яке існує між людьми, про великі багатсва Церкви».

Ще краще у Бельґії. Там голова католицької Церкви подав цілий ряд тем вірним до міркування і висловлення їх думки, бо він не хоче їхати до Риму на Синод, не знаючи бажань своїх вірних. От щасливі вірні, що мають таких пастирів!

Під впливом такого руху у світі підносяться боязко голоси і у нас. В католицькім місячнику «Світло» його редактор о. д-р О. Купранець помістив статтю п.н. «Цю статтю таки перепустила цензура».

Тут він звертає увагу на три явища в церкві, які він вважає не-церковними, а чисто людськими і природними, але невластивими, а навіть шкідливими. Сюди він зачисляє 1/ утотожнювання особи із інституцією Церкви, 2/ тактику ігнорування вірних в церкві і З/ засекречування фінансових справ у єпархії. Він твердить, що не тільки Владика, але навіть сам Папа не може утотожнювати себе із Церквою, бо він є тільки її головою на певний короткий час. Ігнорування приносить тільки шкоду для церкви, бо воно викликує серед вірних огірчення, недовір’я і реакцію. Владики, що очолюють нашу церкву, часто уважають себе такими високими достойниками, що їм не випадає входити в розмову із народом — своїми вірними, від яких вимагають сліпого послуху і гроша.

В 3-ій точці автор вимагає звітів із фінансових операцій єпархій, бо вона не є власністю владики, який є тільки її завідуючим. Це є власність цілої спільности – вірних єпархії. Часто збираються великі фонди на різні цілі в цілій єпархії. Засекречування вислідів тих збірок є шкідливе, зокрема в церковних інституціях і організаціях.

Сказано тут дуже ясно і дуже рішучо. Нема що тут додавати чи пояснювати. Треба тільки висловити признання цензорові, що мав відвагу і характер і пропустив цю статтю. Дотепер ще жаден мирянин не висловився так здецидовано.

Розмови організованого мирянства з Владиками ще найкраще проходили колись у Стемфорді. Однак без позитивного висліду. Останньо відношення цілковито погіршилося.

В Чікаґо приняв владика делегацію громадянства мабуть тому, що в її склад входили також представники громадянства, що погодилось на новий календар. Але те приняття — кілька хвилин, на стоячки, із запевненням старання про добро їх душ – краще щоб не відбулося. Додивляти треба терпеливість, нерви і покору тих делегатів, що видержали кілька мінут пониження. Як також слід подивляти моральний упадок і винахідливість дорадників владики, щоб так понизити гідність представників їх власних вірних.

У Філадельфії декілька разів відмовлено авдієнцію представникам організованого мирянства /Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ/. На запит чому владика не хоче говорити, один із церковних достойників у Філадельфії відповів здивованим тоном – як він може говорити із людьми, які його критикують. Де ж тут є християнська любов, прощення, покора? Чи ці чесноти християнські є призначені і голоситься тільки для тих найнижчих – для мирян?

Багато непорозумінь можна б оминути, коли б була добра воля, і християнські чесноти, і щоб був бодай якийсь діялог – можливість обмінятися думками з Владиками. Як кориснішою виглядала б праця мирян тоді. Як інакше виглядала б наша мирна маніфестація перед палатою репрезентанта Ватикану у Вашінґтоні, що зробила нам так багато прихильного розголосу в цілій світовій католицькій пресі, коли б на чолі тої маніфестації ішли наші владики! В цім випадку Рим мусів би негайно поступитися, бо знав би, що за цею маніфестацією зараз прийдуть тверді рішення владик.

Церкви деяких народів, як ось бельгійського, німецького, французького чи навіть американського, реформують відношення мирян і ієрархії в дусі постанов Собору Ватиканського II, хоч сучасна консервативна ватиканська адміністрація не дуже то сприяє тому. Українська Церква і її Владики стоять далеко від тих процесів, зі шкодою для самої Церкви.