Четверта каденція діяльности Українського Патріярхального Світового Об’єднання почалася 16 лютого 1982 p., коли на ІУ З’їзді Делегатів у Римі вибрано нові керівні органи тієї надбудови мирянських організацій. Для пригадки подаю, що перший з’їзд УПСО відбувся у Вашінґтоні в 1973 p., другий — у Філядельфії в 1976 p., а третій — у Лондоні в Англії в 1979р. Погляньмо, що каже статут про завдання тієї організації. Вони з’ясовані в 7-му артикулі, і їх можна зібрати в такі категорії:
1. Збереження самобутньости й ідентичности Помісної УКЦеркви, закріплення та оборона її помісности й Патріярхального устрою в дусі наших історичних традицій та рішень синодів.
2. Наладнання співпраці з єпископатом і духовенством.
3. Координування дій патріярхальних та інших мирянських організацій, як теж ініціювання творення нових.
4. Змагання до поглиблення релігійного життя української спільноти.
5. Плекання нашого обряду.
6. Плеканя екуменічної думки серед українців різних віровизнань.
7. Дія для зближення і співпраці з карпаторуськими мирянами.
8. Переведення фінансової допомоги Главі Помісної УКЦеркви.
Як бачимо з цього перегляду статутових завдань УПСО, вони широкі й обіймають багато ділянок нашого церковно-релігійного життя як ідеологічних, так і практичних.
Досі в нашій діяльності звертали ми головну увагу на перше завдання. На цю тему велося листування з нашими владиками, про це писали ми в наших меморіялах до Святішого Отця чи різних достойників Римської Курії і домагалися справедливого трактування нашої Церкви, в першу чергу визнання українського патріярхату, поширення юрисдикції патріярха на всю діяспору, збереження наших церковних традицій, прав і привілеїв. На цю тему появилися численні статті в журналі «Патріярхат». Йшлося про те, щоб зовнішні церковні чинники знали, яке становище українських мирян у справах патріярхату й помісности української Церкви; йшлося також про те, щоб найширші кола українців-католиків були добре поінформовані про сучасні проблеми нашої Церкви та піддержували й вклали свою частку в акцію змагань Патріярха Йосифа за слушні права української Церкви за Патріярхат, помісність і юрисдикцію Глави Церкви не лише на власній території,але й усюди на поселеннях.
Це перше статутове завдання УПСО займало досі всю увагу діячів мирянського руху, і це самозрозуміла річ: цього вимагала хвилина. Немає сумніву в тому, що справи помісности, патріярхату та юрисдикції залишаться і надалі в центрі уваги керівних органів УПСО. Одначе, в нашій діяльності треба присвятити деяку увагу ще й іншим статутовим завданням, що на них ми досі не звертали належної уваги. Це в першу чергу завдання, вичислені на початку цієї статті під п. 2, 4 та 6.
Наладнання співпраці з нашим єпископатом та духовенством там, де треба її наладнати,— бо в багатьох випадках така співпраця існує — це одне з дуже важливих завдань керівних органів УПСО. Мусимо ж пам’ятати про те, що всі ми — ієрархія, духовенство та миряни — творимо разом Божий люд, творимо Церкву, і без цих трьох елементів, з яких кожний має своє окреме завдання, немає Церкви. Зрозуміння цієї ситуації причиниться до росту української Церкви та її впливу на найширші кола нашого народу, а цього ж усі ми бажаємо. Маючи це на увазі, Президія УПСО вислала до наших Владик листа, в якому підкреслено, що Президія та керівні органи УПСО відкриті до щирої співпраці з ними. Ми віримо, що Господь поблагословить нас у цьому. З приємністю треба також ствердити, що на ІV-му Конгресі мирян у Римі дуже помітно виступила українська Ієрархія: митрополит Степан Сулик та єпископ Іннокентій Лотоцький виголосили доповіді, митрополит Максим Германюк мав слово до приявних, а єпископи Іван Прашко, Василь Лостен, Єронім Химій, Ізидор Борецький та Ніль Саварин брали участь у деяких, а дехто навіть й у всіх сесіях.
Іншим завданням УПСО є змагання до поглиблення релігійного життя української спільноти. Це одне з найважливіших завдань кожного мирянського руху. В латинській Церкві цій ділянці присвячено велику увагу, головно від ІІ-го Ватиканського Собору, і на тему участи мирян у житті Церкви появилося дуже багато публікацій. Постала нова ділянка науки, т.зв. богословіє мирян, себто пізнання і зрозуміння, про місце мирянина в Церкві на основі Божого Об’явлення, які його права, обов’язки та завдання. Папа Павло УІ заснував 6 січня 1967 р. «Раду для мирян», яка, після десятилітнього експериментального періоду, одержала 10 грудня 1976 р. нову дефінітивну форму під назвою «Понтифікальна Рада для мирян».
Завдання цієї нової декастерії Римської Курії, на чолі якої стоїть тепер кард. Опіліо Россі,— заохочувати мирян брати участь у житті й місії Церкви.
Пора і нам взятися до студіювання цієї ділянки релігійного життя мирянина, щоб і ми скористали з досвіду членів інших Церков і дали свій вклад у життя своєї та Вселенської Церкви. «Замало тільки просити й вимагати,— так твердить один обсерватор українського церковно-релігійного життя,— треба ще й самому давати». І ось тут поле до попису для багатьох мирян. Президія УПСО намітила вже деякі пляни, щоб цю ділянку зрушити з мертвої точки.
Ще одним преважним завданням УПСО є діяти в екуменічному русі. Цей рух дуже сильний від останнього собору, на якому думка про об’єднання всіх християн набрала нового вигляду та нової енергії. Більше не говориться про навертання різних християн на католицьку віру, а радше підкреслюється потребу діялогу-розмови між різними віроісповіданнями, щоб можна було себе взаємно пізнати, а через пізнання здійснити за якийсь час Христовий заповіт: «Щоб усі були одно».
У нашому народі є два головні віровизнання: православне й католицьке, є також протестантські громади. Чи не найвищий час почати розмову одних з другими, як годиться християнам? Чи не пора пізнати себе ближче, щоб усунути всякі непорозуміння, недовір’я, упередження? А ціль велика — «Щоб усі були одно»! Ось безкрає, але занедбане поле для дії українських християн. Тут місце на працю над здійсненням нашого гасла: «За єдність Церкви і народу». Мозольний це труд, і не можна сподіватися скорих і блискучих успіхів у цій ділянці, але екуменічну працю, в першу чергу українців з українцями, треба таки починати. Досі не зроблено майже нічого в користь українського екуменізму, принаймні нічого серйозного.
Я старався накреслити коротко деякі завдання, якими українським мирянам треба й варто зайнятися, щоб наш мирянський рух охопив усі основні ділянки українського церковно-релігійного життя. Тоді теж можна буде подумати і про нашу кращу та виднішу участь у міжнародньому житті Вселенської Церкви. Там ми вже є, наприклад «Обнова» є членом і бере участь у житті міжнародньої організації «Пакс Романа» понад 50 років, але ще не дуже помітні. Було б корисним успішніше і постійніше нам виступати на міжнародньому католицькому форумі. Це дуже важне і для української Церкви і для народу.
Як бачимо, праці доволі для мирян. Треба тільки зактивізувати їх. Багато в тому могло б допомогти українське духовенство. Якщо воно стоятиме осторонь мирянського руху і його проблем, то не здивуймося, коли постануть непорозуміння, а то й відчуження, головно молодих, від Церкви. Якщо ж наші духовні отці добре вчуються в свою ролю душпастирів повірених їм душ, то співпраця одних з одними може дати тільки добрі наслідки. Співпраця духовних і мирян вийде на користь Церкві й народові.
