Від світанку християнської історії Руси-України наш народ здійснював Христову Благовість у всіх виявах суспільного життя. Церква і проголошувані нею вартості стали невід’ємною частиною життя народу, просякали національну культуру, творили стрижень українського суспільства. Існувала на протязі століть органічна і гармонійна синтеза між Церквою і народнім життям. Коли розвивалася наша Церква, процвітала і культура й суспільне життя, і навпаки – національна руїна супроводжалася упадком Церкви.
Ми є свідками подібного явища на матірних землях України сьогодні, де наше національно-державне поневолення спричинило новітнє гоніння релігії і Християнських Церков. Вже давніше зліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву. Після останньої війни впала жертвою релігійного переслідування Українська Католицька Церква, що вже 375 років перебуває в єдності з Святим Апостольським Престолом.
Відзначаючи 25-ліття ув’язнення української католицької Ієрархії на землях України та формальної ліквідації большевицьким режимом нашої Церкви, ми водночас стверджуємо її незнищимість і живучість. Незнищимість там, де її відкрита дія заборонена; живучість – у вільному світі серед розсіяних синів і дочок українського народу.
Українська Католицька Церква продовжує існувати на рідних землях не лише у серцях окремих побожних людей, але і в діях її подвижників – священиків, монашества і вірних, які борються за право визнавати Бога. Живе і розвивається: ця Церква поза російсько-большевицькою сферою, гуртуючи наш нарід і навчаючи його дітей заповітів Христа. Наша Церква в діяспорі, розбудована за не ціле століття, є яскравим прикладом того як наш нарід до неї горнеться та що церковні діячі виконують своє призначення.
Клонимо голови перед маєстатом жертви новітніх мучеників Української Католицької Церкви, черпаючи з їх геройського прикладу снагу до праці й боротьби. Також із прикладу попередніх і теперішніх працівників на церковному полі в розселенні вчимося посвяти, відданости й готовости продовжувати і зберігати їхнє діло.
Майже двомільйонова спільнота Українців католиків поза материком з розбудованою Ієрархією й установами має свою місію супроти Церкви в оковах. Маємо бути свідками, маємо їй помагати, маємо готуватися, щоб, коли буде можливо, стати до праці над її відбудовою. Церква на матірних землях сприяла утворенню дочерних церков у розсіянні, дала їм Ієрархів, священиків, передала їм у спадщину ціннощі – обряд, мову, культуру. Це все мусимо зберегти й у свій час вдячно віддати борг українському народові на батьківщині.
Нашим основним завданням є зміцнити церковні одиниці Українців католиків у світі, об’єднати їх у повноцінну і єдину Помісну Церкву українського народу. Ця віками зберігана і всіми бажана єдність сьогодні поважно загрожена. Існують тенденції та діють різні сили, щоб її відчужити від рідного пня.
Ідея помісности та українського патріярхату єдино дає запоруку зберегти нашу Церкву і обряд чистим, плекати і розвивати передану нам спадщину та тим об’єднувати ввесь наш нарід в одну духово-культурну спільноту понад кордони і державні льояльності. Ця ідея давня; вона була здійснювана, або підношувана перед і після Берестейської Унії. Та ж сама ідея присвічувала українським католицьким Владикам, зібраним на своїх Синодах, зокрема на IV Архиєпископському Синоді в Римі, в жовтні 1969 року. Постанови цього Синоду, надхнені духом єдности та турботою за майбутнє Церкви, мають стати фундаментом нашого церковного відродження.
Ця ж сама ідея спонукує широкий мирянський загал до змагань за права та український характер нашої Церкви. Миряни сьогодні подібно, як у критичні часи минулого стали сміливо на захист своєї Церкви, їх могутній рух оборони виливається нині в ініціятиву розбудови і творчого піднесення. Наша Ієрархія й духівництво мають велику нагоду спільно з мирянами конструктивно використати творчі народні енерґії.
Зібраний сьогодні Божий люд на великому Святі – Дні Помісної Української Католицької Церкви в Торонті заявляє повторно свою готовість включитися в розбудову і відбудову Рідної Церкви на засадах, випрацьованих IV Архиєпископським Синодом. Висловлюємо публічно вдячність Високопреосвященним Владикам за їх акт історичної відповідальности у вересні-жовтні 1969 року та за прийняті там постанови. Сьогоднішний збір мирян урочисто заявляє, що Українська Католицька Церква у висліді IV Архиєпископського Синоду стала твердо на шлях самоуправного існування та має рядитися патріярхальним устроєм. Цей новий статус і церковний правопорядок однозгідно підтримуємо і разом з Ієрархією і священством будемо здійснювати.
Зокрема цей масовий збір мирян в Торонті, скликаний за благословенням Ієрархії, що маніфестує нашу помісність і волю мати український католицький патріярхат, постановляє:
- Прохаємо Святішого Отця Павла VI прийняти до відома й підтримати Синодальні Постанови та піднести Українське Верховне Архиєпископство до гідности Київсько-Галицького Патріярхату.
- Всебічно підтримуємо уряд Верховного Архиєпископа і його Синод д та закликаємо Блаженнішого Йосифа вести впевненою рукою нашу Помісну Церкву у єдності й згідності з її українською традицією.
- Закликаємо чинники Священної Конґреґації для Східньої Церкви респектувати постанови Архиєпископського Синоду з жовтня 1969 року.
- Відкидаємо тенденції деяких кіл Ватикану в інтересі неправильно зрозумілого екуменізму жертвувати у пересправах з Москвою добром і майбутнім Української Католицької Церкви в Україні та в розсіянні.
- Протестуємо проти нової хвилі переслідувань нашої Церкви в Україні і домагаємося перед світовою опінією, щоб панівний там совєтський режим пошанував свободу віровизнання для всіх; домагаємося відновлення Української Католицької Церкви в Україні.
- Уважаємо, що в ім’я справедливости належить відновити Українську католицьку Ієрархію в Польщі і прохаємо Ватикан поробити всі заходи, щоб ця кривда була направлена.
- Уважаємо, що творення помісности і патріярхального устрою треба розпочати творенням центральних помісних установ. Зокрема підкреслюємо потребу розбудови Українського Католицького Університету в Римі та створення при ньому Міжєпархіяльної Семінарії. Якщо нові потреби і проблеми диктують скликання чергового Архиєпископського Синоду, прохаємо Блаженнішого Первоієрарха і Отців Синоду відбути свій новий Синод.
- Цей церковно-національний здвиг схвалює ініціятиву творення Патріяршого Фонду в усіх поселеннях та в цій справі апелюємо до мирян виявити жертвенність і готовість чинно підтримати патріярші установи.
- Витаємо розпочаті заходи громадських і релігійних організацій координувати акцію здійснення патріярхату; схвалюємо дію і напрямні діяльности Координаційного Комітету, який постав у Торонті в березні 1970 року.
- Для пожвавлення патріярхального руху закликаємо відбувати подібні Дні Помісної Церкви в різних осередках, зокрема пропонуємо провести такі дні у першу річницю Архиєпископського Синоду у всіх осідках наших Епархій та Екзархатів.
Схвалюючи ці ствердження та підносячи заклики та прохання до різних чинників у насушних справах нашої Церкви, ми звертаємось до всього українського Божого люду:
Українські миряни!
В цей відповідальний час станьмо всі на оборону і розбудову нашої Церкви!
Уважаймо постанови Архиєпископського Синоду своїм законом, а Верховного Архиєпископа і Святіший Синод – нашою законною владою!
Збережім до кінця вірність і льояльність Вселенській Церві і Святішому Отцеві!
Господи, благослови на велике діло!
Торонто, у неділю Всіх Святих, 21-го червня Року Божого 1970.
Координаційний Комітет
