Всечесним Отцям Духовним, Преподобним ченцям і черницям
та всім Боголюбивим вірним Помісної Греко-католицької Церкви
в Україні і на поселеннях.
Мир у Господі і наше Архиєрейське Благословення!
На закінчення Першого Синоду Єпископів Української Греко-католицької Церкви у вільній Україні, очима, зверненими до Господа, кличемо з ангелами подячну пісню: «Слава на висотах Богу і на землі мир людям благовоління» (Лк. 2, 14).
А коли дивимось на Тебе, український народе, приходять нам на думку слова Слуги Божого Митрополита Андрея, який писав: «Обернулася картка історії, настала нова епоха. Стрічаймо її покірною молитвою, сильною надією в безконечну доброту й милосердя Ісуса Христа — Сина Бога, який усе веде на Божу славу і наше добро».
Від тієї пори проминуло вже більше, ніж півстоліття. Безбожницьке гасло «Немає Бога» розвіялось, як дим, а за всім тим, що будував комунізм, остався лиш попіл імперії… Всюди мерзость запустіння… Перед нами стільки роботи й зусиль, щоб здвинути Україну і народ наш з руїнницького й душогубного руйновища морального занепаду до гідности Божих синів і дочок, що окрашує народи Божа благодать.
І ще раз історія, учителька життя, повторюється. Пророчі слова Велетня Святоюрської Гори Митрополита Андрея стали знову актуальними: «Обернулася картка історії, настала нова епоха». І в першу чергу закликаємо ми Вас до молитви і надії «в безконечну доброту й милосердя Ісуса Христа — Сина Бога…». В той же час закликаємо Вас до добрих діл любови, як нам говорить святий апостол Яків: «Покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 18).
Покладаючись на ці начала християнського життя, віри, надії і любови, ми, Ваші Пастирі, взялися під час цього Синоду до усильної праці, щоб поставити основи відбудови духовного, церковного, морального і публічного життя нашого народу в Україні і на поселеннях.
Дорогі в Христі, ми, Владики Української Греко-католицької Церкви, з відчуттям нашої відповідальности перед Богом і людьми, хоч знаємо, що ми немічні, ми рівно ж свідомі того, що в нашій немочі проявляється сила Божа (див. 2 Кор. 12, 9). Ми знаємо, що Ти, український народе, пережив надзвичайні часи упродовж останніх трьох років. Ти вийшов на волю, Українська Греко-католицька Церква стала повністю визнана, її Глава і Отець повернувся до свого Престолу тут, у Львові, Українська Держава проголосила свою незалежність, а народ своїм велелюбним референдумом скріпив її, так що наша держава ставить хоч перші, але тривкі основи у будові її повноцінного життя.
Та цей наш Синод є наглядним доказом Божого милосердя і благословення на нашому народі. Дійсно можемо сказати, що всемогучий Господь сказав «досить» стражданням, терпінням і неволі України!
Одначе, Дорогі в Христі, може закрастися в серця наші зневіра, диявол може спокусити нас. А має він чим нас спокушувати, щоб довести нас до відчаю, до розбрату і, не дай Боже, до нової руїни. В нових обставинах родяться нові проблеми. Нова держава і воскресла Церква постає на згарищах системи, яка сіяла лише аморальність, ненависть і розбрат. В наслідок надужиття десятиліть поширені пияцтво, аборти, нечесність, крадіж, злочинність і інші соціяльні вади. Наша Батьківщина мусить починати прямо з нічого, бо її плюндрували, від неї тільки брали, здирали і лишили саму руїну.
Та в Бозі наша надія, і на Нього ми уповаємо. В Ньому щасливий вихід з кожного безвихідного становища. Ми не сміємо тужити за вигідним життям, як ізраїльський нарід, коли вийшов з єгипетської неволі. Ми маємо переродитись у Христі. Ми маємо «Позбуватися старої людини… і одягнутись у нову людину, сотворену на подобу Божу у справедливості і у святості правди» (Еф. 4,22-24). Наша Україна потребує звільнення і очищення від лукавого, вона має позбутися чварів та розбрату, вона має жити у мирі і спокою зі своїми сусідами. Наші Церкви повинні плекати духа взаємної терпеливости, толерантности, а головно, любови. Тому, що живемо у часах, де туга за об’єднанням Церков така жива серед усіх народів, ми повинні витворити серед українського народу справжній дух екуменізму і атмосферу примирення та єдности.
З цієї причини зібрався Синод Єпископів Української Греко-католицької Церкви в дусі покори, надії і молитви, з бажанням служити рідній Церкві і народові. Перед нами повсякчасно стояли слова Христові: «Син чоловічий прийшов не щоб йому служили, але щоб послужити й дати життя своє, як викуп за багатьох» (Мт. 20, 28), і тому, у повній відповідальності свого священнослужіння, ми приступили до праці цього нашого Синоду. Нам, пастирям українського Божого люду, не чужі і не далекі різні його духовні і моральні потреби, а особливо звертали ми увагу на проблему молоді, наша майбутність і надія для Церкви і народу. Ми свідомі нашої відповідальносте перед Богом за виховання нашого молодого покоління на засадах здорової християнської моралі. Ми бажаємо, щоб вона в Церкві знайшла християнську відповідь до своїх життєвих питань і проблем.
Коли глянути на два пройдені тижні нарад, можемо сміло сказати, що цей наш Синод був великим релігійним та всенароднім актом богопочитання. Ми відчували в особливий спосіб духовну присутність наших вірних, які напевно заносили свої молитви та богослуження за успіх нашого Синоду. І коли Сьогодні, з вдячністю до Триєдиного Бога, ми можемо ствердити, що Боже благословення спливало на нас в окремий спосіб, то за це ми дякуємо вам: священикам, монахам, монахиням і всім вірним. Ми відчували, що ви в окремий спосіб супроводили наші наради своїми молитвами і думками.
Зібрані на синодальних нарадах, ми, Владики, відчули конечність перед історією остаточно засудити нещасний Львівський псевдосинод з 8-10 березня 1946 року, як неканонічний і недійсний. Ідучи шляхом повернення правди і справедливости у новій українській правовій державі, ми звернулися окремим листом до Президента України, щоб наша Українська Греко-католицька Церква і всі її пастирі та вірні, що постраждали впродовж останніх десятиліть за вірність до неї, були повністю регабілітовані.
Ми вибрали Єпископів — членів Постійного Синоду, поставили основи під Патріярше Управління, ми з’ясували територію Помісної Української Греко-католицької Церкви, ми виложили конечність створення нових єпархій і нових церковних одиниць, поставивши тривкі основи для праці нашої Церкви, де б не знаходились її вірні.
Відчуваючи знаки часу і прагнення Божого люду та знаючи, що перепон уже немає, всі ми одноголосно звернулися до Святішого Отця Папи Івана-Павла II, щоб він найвищою владою в Церкві остаточно здійснив постанову ІІ Ватиканського Собору і не створив, а радше визнав Київський і Галицький Патріярхат Української Греко-католицької Церкви. Вона бо вже втішається патріяршим устроєм і правами.
Ми мали змогу це задушевне бажання нашого народу представити особистому відпоручникові Його Святості, Першому Нунцію в Україні Архиєпископу Антонію Франко, щоб він із своєї сторони також прихильно представив це питання перед Святішим Отцем. Визнання патріяршої гідности для нашої Церкви тільки скріпить високий моральний авторитет Римського Архиєрея. Встановлення Києво-Галицького Патріярхату стало б справедливою винагородою мученикам Української Греко-католицької Церкви за її вірність і сприяло б екуменічним зусиллям у Христовій Церкві, бо воно було б наявним доказом, що Східні Помісні Церкви займають у Вселенській Церкві належні їм місця.
Знаючи, що Українська Церква має своїх дітей і дочок не лише тут, на матірних землях, але по всіх закутинах земної кулі, ми розглядали не лише наше партикулярне чи помісне право, але й особливе право судовластя Глави цієї Церкви всюди, де існують наші церковні одиниці чи громади. Ми в окремий спосіб підкреслили єдність нашої найстаршої Перемишльської Епархії з матірною Церквою Києво-Галицької Митрополії, і ми вдячні Владиці, духовенству і вірним цієї Епархії, які, не зважаючи на політичні границі, плекають цей живий зв’язок з нашою Матірною Церквою.
Ми працюємо для того, щоб панувала серед нас літургічна однообразність, щоб ми могли прославити угодників нашої Церкви і щоб наша Церква могла поширити широку катехитичну і суспільну діяльність відновленим життям Євангелія, бо цього вимагає наш нарід, який хоче відновити свій християнський корінь, свою сильну і непохитну віру. Вона бо перемогла темряву безбожництва комунізму, а водночас потребує свіжого просвічення і вивчення Божих правд. Та до цього потрібно терпеливости і мудрости, бо розв’язки всіх складних питань церковного життя вимагають певного часу, дозрівання думок і зрозуміння християнських ідеалів.
Завершивши наші Синодальні наради, ми можемо з радістю заявити словами нашої Літургії, що «благодать Святого Духа нас тут зібрала». Ми відчули не тільки єдність нашої Церкви в Україні і на поселеннях, ми відчули і тугу за єдністю усіх наших Церков. Бо Українська Церква, хоч сьогодні так розділена, а має вона всі історичні і богословські основи стати знову одною. Нас єднає спільне Київське походження, Свято-Володимирське благочестя, візантійський обряд, одна народня мова і одна спадщина християнської віри, поставлена на джерельних її основах Святого Письма, Літургії і Традицій Святих Отців Церкви.
Ми з особливою радістю привітали нашого співбрата в Христі Владику Всеволода Майданського від Царгородського Патріярхату, який звернувся до нашого Священного Збору з глибоко продуманим словом. Яка це благодать, що дух Слуги Божого Митрополита Андрея, який спочиває у підземеллях Собору св. Юра, промовив до нас устами Православного Владики! Також дух св.п. Патріярха Йосифа, який так старався про поєднання в Христі і якого прах ми перенесемо за кілька місяців з Риму до Львова, має воплотитися серед нас. Ми неодноразово вже повторяли, що нашим ідеалом є повернення до Київського християнства св. Володимира Великого, коли Церква Київської Руси була в повній єдності і спільності з Церквами християнського Сходу і Заходу і коли поняття «католик» і «православний» собі не протирічили, а радше доповняли. Ми з цією самою настановою молимося і працюємо, щоб було «одне стадо і один пастир» (Ів. 10, 16).
Отож з благодарними моліннями до Всевишнього ми взиваємо словами нашої Архиєрейської Літургії: «Господи, Господи, споглянь з неба і подивись і посіти виноградник цей, якого насадила десниця Твоя…», і молитвою Слуги Божого Митрополита Андрея за український нарід ми кличемо до Тебе:
Господи, Всемогучий Боже і Царю Всесвіту, споглянь милостиво на наш український нарід…, що з повною надією припадає до тебе як до свого Царя. Ми, діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив Святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід, тому з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо: прости йому всі провини, поправ усі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів. Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення…
Амінь.
Христос Воскрес!
Дано у Львові
при Архикатедральному Соборі св. Юра
у Неділю Сліпородженого 31 травня 1992 р.Б.
