У контексті релігійної проблематики ми звикли говорити про церковне мистецтво, котре виростає з історії та богослов’я. До певної міри відкритим залишається питання – а наскільки сакральним може бути нецерковне мистецтво? Відповідей тут може бути чимало. Залежно від прикладів.
У цьому числі часопису «Патріярхат» зустрінемо декілька цікавих зображень, створених таємничим британським митцем Бенксі (Banksy). Достеменно невідомо, чи це одна особа, чи група художників. Працює він (вони?) переважно в «неформальній техніці» графітті, зберігаючи анонімність й декларативну антикомерційність. У своїх творах часто поєднують вишуканий гумор з неочікуваним контекстом, провокативні методи зі сентиментальним змістом.
Бачимо тут досить відмінний підхід від звичного для нас образу художника, а тим більше художника сакрального мистецтва. Однак глибокі соціальні теми, що їх піднімає у своїх творах Бенксі, змушує нас до призадуми, а відтак до питання без відповіді: «а чи це, часом, не сакральне мистецтво нашої несакральної доби?» Де межі, що розділяють сьогодні сакральне та не сакральне? Чи цю межу творить храм, храмове мистецтво? Тоді треба було б розділити мистецтво на таке, що надається до обрядового культу і таке, що до культу не надається. Однак питання сакральності твору набагато глибше, аніж оцей храмовий аспект. Якщо мистецький твір зачіпає незручну, наболілу, не завжди й усіма прийнятну тему, тобто якщо твір виводить нас на іншу точку роздивляння і придивляння до себе, до інших, а вкінці-кінців й до Найближчого Іншого, тоді, мабуть, вартує такий твір називати сакральним. Звичайно ж під таким оглядом «сакральним» можна би було означити будь-яке (не обов’язково церковне) мистецтво. Напевно, кожна епоха витворює своє цікаве, а часом незручне сакральне мистецтво. Для нашого часу таким могли би бути твори Бенксі, бо ж вони несподівано, незвично говорять про дуже звичні, сказати б, буденні теми. Чи то консюмаризм, чи професійна етика – твори на ці теми не варто надто швидко відмежовувати від усього того, що ми звикли називати мистецтвом сакральним. Отож ми підходимо дуже близько до того моменту, аби назвати провокацію такого сучасного мистецтва твором сакральним. Наскільки у тому є рація? Сказати зараз нелегко.
Підготував Маркіян Філевич
