У вступному слові до каталогу-альбому виставки «Український портрет ХVI–XVIII століть», яка відбулася в Києві у 2005 році, письменник Павло Мовчан, оцінюючи давнє українське портретне малярство, наголосив на його неперервному зв’язку з прийдешніми поколіннями. Роздумуючи над портретами минулого, Мовчан запросив нас поглянути на давній портрет з відстані часу крізь вікно історії, яку творили колись наші предки і яку сьогодні творимо ми. Він, зокрема, писав: «Уважніше вдивімося в ці лики, не відводьмо очей і за ними побачимо великий час наших пращурів, отже, і нас самих в складках вічності».
Давній портрет завжди залишатиметься актуальним. У будь-яку епоху він привертатиме до себе увагу не лише як твір мистецтва, а й як історичний документ, що доносить інформацію про постаті минулого, час, в якому вони жили, ідеали, яким служили. Зокрема, старовинний український ієрархічний портрет, що зберігся в музеях, надаватиме цінний матеріал у вивченні та пізнанні історії нашої Церкви, її визначних представників.
У галереї давнього портрету, що входить до збірок Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, серед зображень греко-католицького духовенства належне місце займають портрети Йосифа (Івана) Шумлянського (1644–1708) – єпископа Львівського, Галицького і Кам’янець-Подільського (1667–1708), а також Юрія (Гавриїла) Винницького (1660–1713) – єпископа Перемиського (1700–1713) і Митрополита Київського та всієї Русі (1710–1713). Репродукції цих портретів сьогодні зустрічаємо в публікаціях та інтернет-виданнях, позаяк вони є поодинокими зображеннями, з яких можемо скласти уявлення про зовнішній вигляд того чи того владики. Водночас мало хто знає, що ці пам’ятки входять до колекції НМЛ і потрапили сюди завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому – основникові й меценату музею.
Портрети Йосифа Шумлянського
НМЛ володіє трьома портретами Йосифа Шумлянського, виконаними у різний час різними художниками, які зверталися до образу єпископа. Як неординарна особистість в історії України та української Церкви Йосиф Шумлянський прославився не лише церковною, а й військовою і дипломатичною діяльністю. Тому, звісно, не міг не зацікавити художників, як також істориків, які присвятили йому чимало досліджень.
У монашестві Йосиф, а в хрещенні Іван Шумлянський (1644–1708), єпископ Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський (1667–1708), адміністратор Київської митрополії в межах Речі Посполитої (1675, 1679–1700), адміністратор Луцько-Острозької єпархії (1694–1695), походив з українського шляхетського роду Шумлянських герба «Корчак», перші згадки про який сягають ХV століття. Предок єпископа Марко Шумлянський володів дідичними селами Великими і Малими Шумлянами та декількома селами поблизу Галича, а також містом Косів. Там він мав копальню солі, що давала значні прибутки, і завдяки їм Марко Шумлянський 1584 року збудував церкву Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, яку пізніше реставрував владика Йосиф Шумлянський та звів навколо неї оборонні мури.
Йосиф (Іван) Шумлянський розпочав свою діяльність з військової кар’єри, отримавши перше бойове хрещення 1660 року в битві під містом Чуднів, що за 40 кілометрів від Житомира, а 1683 року прославився у Віденській битві, в якій Османська імперія зазнала поразки. Спершу Шумлянський провадив політичну діяльність: був приятелем короля Яна Собеського, підтримував стосунки з гетьманами Петром Дорошенком та Іваном Мазепою.
7 березня 1677 року єпископ приватно прийняв унію з Римом, бо вільно проголосити її ще не міг: у єпархії були люди, які погрожували закликати московського царя… Як владика приділяв велику увагу справі підвищення культурного рівня духовенства, а через нього й усього народу. Першим звернув увагу на проблеми сільських священників. 1680 року видав завдяки унівській друкарні підручник із богослов’я руської Церкви «Зерцало для споглядання і кращого розуміння Святого Письма», в якому описав основи віри й церковну дисципліну. Згодом налагодив книгодрукування при катедральному соборі Святого Юра у Львові, де побачили світ «Метрика» (1686) та «Ірмологіон» (1700).
У 1700 році на єпархіальному Соборі в церкві Святого Юра у Львові Йосиф Шумлянський офіційно проголосив у Львівській єпархії унію, тобто єдність з Апостольською Столицею. За час його єпископства в єпархії відбулися масштабні церковні реформи, спрямовані на модернізацію її організаційної структури. Владика мав літературний хист. Однією з найвідоміших його літературних праць є поетична дума про битву під Віднем, написана 1686 року тогочасною українською книжною мовою. Помер Йосиф Шумлянський 27 липня 1708 року і був похований при Святоюрському соборі у Львові.
Найбільш раннім щодо часу виконання серед портретів єпископа Йосифа Шумлянського в збірці НМЛ – вочевидь, прижиттєвим зображенням – є портрет, переданий до музею Митрополитом Андреєм Шептицьким з Митрополичої консисторії у Львові в 1912 році (НМЛ-13150, Ж-43; полотно, олія, 77×60). Ця робота відзначається майстерністю виконання та влучною характеристикою образу. Невідомий автор акцентує увагу на обличчі портретованого, яке пластично моделює світлотінню, вміло підкреслюючи індивідуальні портретні риси та особливості вдачі єпископа: енергійність, цілеспрямованість, розум, освіченість.
На портреті Йосиф Шумлянський змальований на нейтральному тлі, обличчям до глядача, у невимушеній поставі до пояса, в єпископському вбранні. Його голова в легкому повороті вправо прикрита єпископською шапочкою, під якою заховане темне волосся. Чоло архиєрея відкрите, високе. Довга борода акуратно підстрижена. Погляд проникливий, зосереджений. Блакитні ризи з позолоченими скрижалями мантії та червоними акцентами облямівок і коштовним хрестом на грудях гармонійно поєднані зі світло-вохристою карнацією обличчя і темно-вохристим тлом. Попри індивідуальність образу, портрет має урочисто-парадний характер.
На звороті описаного портрета, на полотні посередині, коричневою фарбою невиразно накреслений єпископський герб, символи якого важко ідентифікувати, під гербом зроблений напис «Єпископъ Лвôвскїй / Іосифъ Шумляньскїй / 1667–1708». Правдоподібно, що його зроблено пізніше, оскільки в ньому присутній рік смерті владики. Ми ж схильні вважати, що портрет намальований орієнтовно в останній чверті ХVІІ – на початку ХVІІІ століття, коли Йосип Шумлянський перебував у розквіті сил. Таким він, зрештою, і переданий на портреті. Важливо зазначити, що зображення належить до найкращих відомих сьогодні збережених образів владики.
Ще один портрет Йосифа Шумлянського, який посідає НМЛ (НМЛ-6975, Ж-15; полотно, олія, 72×58,5), виконаний у площинній манері, характерній для локальної традиції, що побутувала в середовищі місцевих майстрів. Портрет має більш узагальнений характер. Очевидно, був призначений для увіковічення пам’яті особи портретованого. На полотні владика змальований уже в зрілому віці, на що, зокрема, вказує сивина, яка проглядається у темному волоссі та бороді. Напевно, портрет був створений уже після смерті єпископа. В написі чорною фарбою під гербом Йосифа Шумлянського в лівому верхньому куті читаємо «Jozef z Wielkich Szumlan / Szumlański / Biskup Lwowski, Halickii / Kamieńca Podolskiego, Metropo- / lii Kijowskiej i Biskupstwa Łuckie- / go Administrator, Archimandryta / Pieczarski. Piastował godność / Biskupią Lat 42, pszeżywszy / od urodzenia swego Lat 64 / pszeniosł się do wieczności / R. 1708. Mies. Lipca Dn 16» – Переклад: «Йосиф із Великих Шумлян Шумлянський, єпископ Львівський, Галицький, Камʼянець-Подільський, адміністратор Київської митрополії та Луцького єпископства, Печерський архимандрит. Ніс гідність єпископа 42 роки, проживши від свого народження 64 роки, пішов до вічності 1708 р. дня 16 липня». З огляду на цей напис та вік владики на портреті можемо орієнтовно датувати пам’ятку початком ХVІІІ століття, хоча напис цей міг бути зроблений пізніше, як це часом траплялося в пам’ятках давнього портретного малярства.
На цьому портреті невідомий автор звикло малює владику до пояса, у легкому повороті вправо. Одягнений єпископ у червоно-пурпурові з блакитними скрижалями ризи (з плином часу фарба стала світлішою. – Авт.), які прикриває чорний чернечий каптур. Довге хвилясте волосся зачесане на проділ і прикрите єпископською шапочкою. Однак погляд, звернений на глядача, вже не такий жвавий, а навпаки, хоч і виразний, проте більш умиротворений, спокійний.
У цій своїй роботі невідомий автор детально промалював не лише одяг та обличчя Йосифа Шумлянського, а й герб, носієм якого той був. Це щит, що складається з п’яти полів: у першому полі – «Корчак» (у цьому випадку відсутнє вгорі зображення собаки в чаші. – Авт.), у другому – «Сас», у третьому – «Стшемя», в четвертому – «Цьолек», у п’ятому – «Корчак». Вгорі герба – єпископська митра, жезл та посох. Дослідник єпископської геральдики Устим Хаварівський зауважує, що це був власний знак владики Йосифа Шумлянського, задокументований 1688 року, що використовувався ним без змін пізніше.
Проаналізований портрет надійшов до музею 1910 року з Митрополичої консисторії у Львові та належить до перших надходжень, які згодом склали збірку давнього портретного малярства НМЛ.
Іконографія цього портрета аналогічна до іншого зображення Йосифа Шумлянського, яке зберігалося у василіянському монастирі Святого Онуфрія у Львові і 1888 року було представлене на археологічно-бібліографічній виставці, організованій Ставропігійським інститутом. Однак місцеперебування цієї пам’ятки тепер невідоме. З каталогу виставки дізнаємося, що в нижній частині цього портрета була цинкова таблиця, знята з труни єпископа, на ній – напис кирилицею: «Йосип Шумлянський, єпископ Львівський, Галицький, Кам’янця Подільського, адміністратор митрополії Київської, архімандрит Печерський, управляв єпископською столицею 42 роки, жив літ 64. Помер р. 1708». Цей напис, за винятком окремих слів, збігається з написом, зробленим на портреті, що зберігається у НМЛ. Отже, автору музейного портрета, як бачимо, було відоме зображення Йосифа Шумлянського з Онуфріївського монастиря. Зрештою, воно й послужило йому зразком для власного твору. Музейний портрет фактично повторює зображення єпископа з Онуфріївського монастиря. Єдине, що його автор переносить текст напису, який був на цинковій пластині, вставляє у тло живописного портрета і додає герб владики.
Цікаво, що репродукований у каталозі виставки 1888 року портрет із Онуфріївського монастиря став зразком для створення портрета єпископа художнику Дмитрові Якимовичу (ДФ-1615; полотно, олія, 76,5×55), який упродовж 1920–1930-х років створив портретну галерею церковних діячів для Львівської духовної семінарії Святого Духа. Зображення владики пензля Якимовича повністю повторює зображення єпископа на втраченому портреті з Онуфріївського монастиря. Єдине, що художник додає до напису «IOSEPHUS SZUMLANSKI Eppus Leopolic» роки єпископства владики: 1667–1708. А про час виконання портрета та місце побутування памʼятки довідуємося з напису та наклейки на звороті твору: «Коп. Д. Якимович / Льва 1930» та «432 / Гр. кат. Духовної / Семінарії».
Портрети Йосифа Шумлянського, маючи аналогічну іконографію, ще раз доводять, що часто одна й та сама пам’ятка могла слугувати художникам або ж замовникам взірцем для копій, тільки її мистецьке виконання залежало від професійності майстра.
Портрети Юрія Винницького
Сучасником єпископа Йосифа Шумлянського був Юрій (Гавриїл) Винницький (1660–1713) – єпископ Перемиський (1700–1713), адміністратор Мукачівської єпархії (1707–1710), адміністратор Київської митрополії (1708–1710), Львівської єпархії (1708–1710), адміністратор Володимирсько-Берестейської єпархії (1708–1711), Митрополит Київський і всієї Русі (1710–1713).
Народився він у Перемишлі. Походив зі шляхетського роду Винницьких, з якого вийшли владики Антоній (Олександр) Винницький (1600–1679) – Перемиський єпископ і Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси (1676–1679), а також Інокентій (Іван) Винницький (1654–1700) – єпископ Перемиський, Самбірський і Сяноцький (1691–1700). Юрій Винницький продовжував справу свого старшого брата Інокентія Винницького, який 26 березня 1681 року у Варшаві підписав разом із Львівським єпископом Йосифом Шумлянським таємну декларацію про єдність із Римом згідно з постановами Берестейської унії.
Юрій Винницький працював над розвитком унійної Церкви, захищав права греко-католицького духовенства від переслідувань. 1704 року виклопотав у короля звільнення духовних осіб від військових повинностей. У 1710 році вислав протест до Риму проти практики деяких латинських єпископів перетягувати вірних у латинський обряд. Владика дбав про освіту духовенства, працював над заснуванням Перемиської греко-католицької семінарії, на побудову якої 1712 року дав 40 тисяч злотих.
1713 року Юрій Винницький відбув капітулу у Вільнюсі, але після повернення захворів і помер у селі Страшевичі на Старосамбірщині, де колись була резиденція перемиських єпископів. Похований 22 вересня 1713 року в крипті монастиря отців-василіян у Лаврові біля Старого Самбора. У цій чернечій обителі здавна була родинна усипальниця Винницьких. Після себе залишив «Записник Юрія Винницького з 1706 року», з якого можемо дізнатися про окремі моменти життя єпископа та його оточення.
Донині у фондах НМЛ зберігся лиш один портрет Юрія Винницького пензля невідомого художника початку ХVІІІ століття (НМЛ-5496, Ж-7; полотно, олія, 65,5х53), який у 1909 році передав до музею Митрополит Андрей Шептицький.
Для створення цього портрета єпископа невідомий автор послуговувався звиклою композиційною схемою: погрудне зображення владики подане на три чверті вправо, на нейтральному тлі, пожвавленому гербом. Погляд єпископа звернений до глядача. Владика в блакитній рясі (хітоні), поверх якої бачимо сріблисто-блакитну мантію. Голову і плечі прикриває чернечий каптур.
На портреті відсутні вкладні тексти про заслуги портретованого. Єдине, що вказує на представника роду Винницьких, це герб «Сас» у лівому верхньому куті (на синьому тлі щита – стріла вістрям догори, під нею – півмісяць кінцями догори, від стріли по боках дві шестипроменеві зірки, нижні промені яких зливаються з кінцями півмісяця; над щитом – митра, обабіч митри – жезл та архієпископський хрест).
Цікаву інформацію подає «Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських теренів», виданий наприкінці ХІХ століття, де в статті про село Лаврів, що поблизу Старого Самбора на Львівщині, згадані чотири портрети представників родини Винницьких: Петра, Інокентія, Юрія і Антонія в церкві Лаврівського монастиря. На них тільки Петро був зображений у шляхетському одязі, а троє інших – як духовні особи (в чернечому вбранні) і як владики (з пасторським посохом). Донині зберігся тільки один із цих портретів. Тепер він у приватній колекції. Це зображення єпископа відповідає опису портретів із Лаврова, вміщеного в згаданому словнику. Однак хто конкретно з владик Винницьких зображений на ньому, важко встановити. Не знаємо й автентичних розмірів твору, оскільки, портрет був обрізаний. Теперішні власники оповідають історію пам’ятки, яка потрапила до них від одного з мешканців Лаврова. Зокрема, вони розповіли, що місцевий чоловік знайшов цей портрет на горищі старої курної хати, де 20 років тому робив порядок, а його дідусь свого часу оповідав йому, що цей портрет був більший (владика зображений у повний зріст). Проте зображення обрізали, «бо треба було чимось закрити вікно у хаті». На щастя, портрет потратив у добрі руки: теперішні власники передали його на реставрацію фахівцям, врятувавши від знищення.
Окрім портрета митрополита Юрія Винницького зі збірки НМЛ та приватної колекції, доречно згадати про ще два портрети владики, які колись перебували в єпископських палатах у Перемишлі, а нині зберігаються в Музеї Перемиської землі та заслуговують на ширшу увагу дослідників.
Загалом, оцінюючи збережену спадщину давнього портретного малярства, розуміємо, наскільки вона цінна для теперішнього і прийдешніх поколінь. Усвідомлюємо, яку важливу роль відіграли ті чи ті особистості, змальовані на давніх портретах, зокрема представники церковної влади, кожен із яких був творцем частини історії нашої Церкви, мав місію, ввірену йому Богом, насамперед у збереженні нашої національної ідентичності в непростому світі. Зрештою, до цього кожен із нас нині покликаний так, як колись наші славні предки.
Оксана Жеплинська
