Беручись до огляду цього регіону, виходимо з того, що Церкви у кількох його державах походять від історичної Мукачівської єпархії. Не вдаючись тут до глибшого розгляду питання її стосунку до Київської традиції, як і до з’ясування національної ідентичності місцевих українців-русинів, що населяють прилеглі землі Словаччини і Угорщини, а частково і Румунії та колишньої Югославії, зауважмо лише, що греко-католицькі єрархи Пряшева та Крижевців протягом ХХ століття брали участь у синодах українських владик.
Натомість, характерною ознакою нашого часу є подріблення церковних юрисдикцій та набуття ними виразнішого національного забарвлення відповідно до нинішніх державних кордонів. Українських мучеників греко католиків вважають своїми і вшановують Словацька Греко-Католицька і польська Римо-Католицька Церкви, православних — Польська Православна. Про зв’язок з Україною, як правило, при цьому не згадується. Дозволяючи новим Церквам будувати свій міт, українцям, однак, не слід забувати про своє.
Іншою спільною рисою країн регіону, що десятиліттями перебували у «соціалістичному блоці», є насильна, слідом за СРСР, ліквідація та «возз’єднання» з православними місцевих греко-католицьких Церков у Словаччині та Румунії, гноблення їх у інших державах. Після другої світової війни Православні Церкви Чехословаччини та Польщі стали вірними сателітами Московського Патріярхату і певною мірою залишаються такими досі. Тут, як і в Румунії, їх стосунки з місцевими греко-католиками доволі напружені або взагалі відсутні.
Східні Католицькі Церкви
З усієї Центральної Європи лише у Польщі українські вірні належать власне до Української Греко-Католицької Церкви. Історична Перемиська Єпархія є серед найдавніших (1087) в Україні, і хоча, як і Львівська, прийняла Унію пізніше від інших, залишалася невід’ємною складовою УГКЦ аж до закінчення Другої світової війни. 3 1946 по 1989 рік греко-католики в Польщі не мали власної єрархії, підлягаючи «опіці» Римо-Католицької Церкви. Близько половини території єпархії відійшло до України, зате згодом юрисдикцію греко-католицьких владик у Польщі поширено на всю її територію, по якій під час акції «Вісла» було розпорошено вірних. 1996 року усталено нову структуру УГКЦ в Польщі. До Митрополії, належать Перемисько-Варшавська архиєпархія, яку очолює Митрополит Іван Мартиняк і Вроцлавсько-Гданська єпархія на чолі з владикою Володимиром Ющаком. Богословську освіту забезпечують митрополича семінарія, що діє при Католицькому університеті Любліна та василіянська семінарія в Перемишлі.
Слід також згадати Санктуарій підляських уніятів у с. Костомлоти, що на сході Польщі — єдиний залишок спроби запровадження у Польщі в 1920-х роках т. зв. “неоунії”. Нещодавно, попри певну абсурдність такого рішення, цю самостійну громаду східного обряду було підпорядковано не Греко-Католицькій Церкві, а місцевій римо-католицькій єпархії.
Словацька Греко-Католицька Церква є яскравим прикладом творення нової національної Церкви. Пряшівську єпархію виділено з Мукачівської 1818 року. У 1950-68 роках греко-католики діяли в підпіллі, лише 1993-го їм повернули усі храми; православним, натомість, держава виплатила компенсацію для спорудження нових. Єпископів-мучеників Павла-Петра Гойдича, ЧСВВ і Василя Гопка проголошено блаженними. Кошицьку епархію виділено з території Пряшівської 1997 року як Апостольський екзархат свв. Кирила і Методія. Очолив його владика Мілан Хаутур, ЧНІ. 30 січня ц. р. екзархат цей перетворено у єпархію, Пряшівську єпархію підвищено до статусу архиєпархії, натомість виділено з неї нову Братіславську єпархію, єпископом якої призначено о. Петера Руснака. Уся Словацька ГКЦ здобула статус митрополичої церкви sui iuris зі своїм синодом єпископів. Очолює її Архиєпископ-митрополит Ян Баб’як, ТІ, дотеперішній єпарх Пряшівський. Окрім згаданих, до СГКЦ належить Єпархія свв. Кирила і Методія у Торонто, Канада. Освіту забезпечує Богословський факультет Пряшівського університету. За даними останнього перепису населення, у Словаччині проживає 11 тисяч українців та 24 тисячі русинів, яких тут з 1991 року вважають представниками різних національностей. В Пряшівській архиєпархії є посада Синкела для русинів, яку обіймає о. Петро-Павло Галько, ЧСВВ. З 94 парохій Кошицької нині лише п’ять вважаються русинсько-українськими та ще 10 — мадярськими.
Апостольський екзархат для католиків візантійського обряду у Чеській Республіці на чолі з владикою Ладіславом Гучком виділено з Пряшівської єпархії 1996 року. Формально він вважається частиною т. зв. Рутенської Русинської) ГКЦ — поряд з нинішньою Мукачівською єпархією в Україні та Піттсбурзькою митрополією у США. Проте з близько 10 тисяч його вірних більшу частину становлять заробітчани із Закарпаття та Галичини. Багато українців і серед священиків. Опікується ними вікарій о. Василь Сливоцький. Територія кожної парохії охоплює, як правило, територію кількох районів.
Угорська Греко-Католицька Церква включає вірних різного походження, між якими переважають змадяризовані русини. Гайдудорозьку єпархію (осідок її знаходиться у м. Ньїредьгаза) було виділено 1912 року з Мукачівської задля греко-католиків, що розмовляли угорською, проте згодом частина її парохій відійшла до Румунії. Натомість, з парохій Пряшівської єпархії, що потрапили до складу Угорщини після переділу кордонів 1924 року було створено окремий Апостольський екзархат у Мішкольці. Єпархію, якій з 1968 року підлягає уся решта території країни, нині очолює владика Сілард Керестеш, єпископ Гайдудорозький. Він же є Апостольським адміністратором екзархату, центром якого формально вважається м. Мучонь. У місцевості Маріяповч знаходиться чудотворна ікона Богородиці — найшанованіша святиня усіх закарпатців.
Українська діяспора у країнах колишньої Югославії є найдавнішою. Перші переселенці із Закарпаття прибули у область Бачка 1745 року, заснувавши через шість років першу парохію у с. Руський Керестур. Згодом частина з них перебралися до областей Срем і Славонія. У 1890-х роках прибули переселенці з Галичини, переважно до Боснії. Поступово, до 1923 року, усіх їх, разом з греко-католиками хорватами, румунами і македонцями, об’єднано в Крижевецьку єпархію (діє з 1777 року, належить до Загребської митрополії РКЦ, виступивши свого часу одним з її засновників). Станом на 1946 рік українці та русини становили 72,6% її вірних. Після розпаду Югославії єпархія охоплює греко-католиків у Хорватії, Словенії (одна парохія) і Боснії та Герцеговині. Очолює її владика Славомир Мікловш, який мешкає у Загребі, де діє також семінарія. З чотирьох деканатів два західні (Жумберк) є переважно хорватськими, у Славонії переважають українці-«галичани», у Сремі — русини. Багато з них дуже потерпіли під час останньої війни.
Українські поселення у Боснії та Герцеговині, де живе близько 3,5 тисяч українців, зосереджені у Сербській Країні — північній частині федерації, населеній переважно сербами, що значно утруднює зв’язки зі сусідньою Хорватією. Вже два роки як греко-католицькі громади у цій країні виділені в Генеральний вікаріят на чолі з о. Михайлом Стахником в Козараці, а в перспективі мова може йти про створення окремої єпархії чи екзархату. У с. Камениця в 1908–24 роках діяв монастир студитів — найвизначніший тоді релігійний і культурний осередок українців у діяспорі. Свого часу там перебували блаженні Леонід Фьодоров і Климентій Шептицький, у Козараці служив о. Еміліян Ковч.
З огляду на політичні реалії, 2003 року було створено, виділивши з Крижевецької єпархії, Апостольський екзархат Сербії та Чорногорії, який очолив владика Юрій Джуджар. Серед вірних переважають русини (17 тис.), проте є близько п’яти (за іншими даними — до десяти) тис. українців, які здебільшого реемігрували сюди з Боснії після другої світової війни. Історичний центр екзархату знаходиться у Руському Керестурі, однак осідок владики перенесено до м. Новий Сад, центру автономної області Воєводина.
У Румунії, де, за різними даними, проживає від 60 до 200 тис. українців, три деканати Українського греко-католицького вікаріяту підлягають єрархам Марамуреша і Лугожа — двох з п’яти єпархій Румунської ГКЦ, що веде свій початок від Унії 1698–1700 років, діяла в підпіллі у 1948–89 роках, а 16 грудня 2005 року набула статус «верховно-архиєпископської». У 1989 році до греко-католицтва повернулися українські парохії Південної Буковини, з 1993 — частина вірних Мараморощини і Банату, що раніше належали до Мукачівської єпархії. За законом, ГКЦ мала отримати усі свої колишні храми, але цього не сталося, оскільки більшість місцевих вірних залишилася у православ’ї. Нині під орудою Генерального вікарія о. Івана Волощука з Радівців є 19 парохій з 4 філіями (близько 1350 родин). На загал, вірні вважають себе частиною УГКЦ, поминають її Главу під час богослужінь та бажають мати власного єрарха.
Окрім того, для католиків візантійського обряду Болгарії та Македонії діють невеликі Апостольські екзархати під орудою, відповідно, владик Хрісто Пройкова і Кіро Стоянова.
Православні Церкви
Одним з прямих нащадків Київської традиції є Польська Автокефальна Православна Церква. Нині вона налічує близько 250 парохій і священиків, 570 тис. вірних, серед яких переважають українці, зокрема, лемки, та білоруси. Принаймні дві з шести її єпархій — Люблинсько-Холмська (27 парохій) та Перемисько-Новосанчівська (з осідком у м. Сянок, 17 парохій), які очолюють, відповідно, владики Абель Поплавський і Адам Дубець, лежать на українських етнічних землях. Східні частини ще двох — Варшавсько-Більської і Білостоцько-Гданської — на білоруських. Решта, зокрема єпархії Вроцлавсько-Щецінська та Лодзько-Познаньська обіймають українців, виселених на північні і західні землі (наприклад, українська парафія св. Петра Могили у Вроцлаві). Очолює ПАПЦ Митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава Грицуняк.
Православна Церква у Чеських землях та на Словаччині має по дві єпархії у кожній з держав, представники яких по черзі її очолюють. Нинішнім Митрополитом Чеських земель і Словаччини є Криштоф Пулец, Архиєпископ Празький. Архиєпископ Симеон Яковлєвіч керує Оломоуцько-Брненською єпархією. В обох єпархіях налічується близько 80 парохій, значну частину вірних яких становлять українські заробітчани. Церкву в Словаччині, що налічує понад 110 парохій, в яких переважають місцеві мешканці, і яка, на відміну від греко-католиків, краще зберегла українсько-русинське обличчя, очолює Архиєпископ Пряшівський та Словаччини Ян Голонич. Другу з єпархій — Михалівську — півроку тому очолив молодий владика Юрай Странський.
У рамках Румунської Православної Церкви діє Український вікаріят з осідком у с. Рускова. Створений 1948 року, проіснував до 1952-го, відновлений 8 лютого 1990 року. Відтоді його очолює Генеральний вікарій о. Іван Піцура, що підлягає, на відміну від греко-католиків, безпосередньо Патріярху (від вересня 2007 року ним є енергійний Данієль Чоботя). Проте охоплює вікаріят лише кількадесят парохій у Мараморощині та Банаті (загалом близько 52 тис. вірних), які до війни були греко-католицькими. Натомість питомі українські православні у Південній Буковині (18 сіл) та Добруджі (Подунав’ї) залишаються поза його рамками і піддаються румунізації. Не виключене входження вікаріяту до Української ПЦ, однак лише за умови її єдності та паритетного рішення щодо православних румунів в Україні.
Стосовно інших держав, то в Угорщині діє православна єпархія Московського Патріярхату з осідком у Будапешті, у Болгарії, Сербії та Албанії — власні Православні Церкви. Наразі невизнаними світовим Православ’ям залишаються незалежні Церкви Македонії та Чорногорії. Про організованих українських православних у цих державах невідомо, лише у Боснії в с. Горвачани існує маленька парохія, що належить до Сербської Православної Церкви — останній слід кампанії за перехід на православ’я, що велася тут у 1920-і роки.
Тарас Гринчишин
