Інтерв’ю із сестрою Луїзою Цюпою, головою Катехитичної комісії УГКЦ
— Чому саме сьогодні здійснилася «повнота часу» для появи Катехизму?
— На все свій час. Це не випадково. Катехизм готувався дуже давно. Потреба в написанні Катехизму була озвучена ще у 1996 році на першому Патріаршому Соборі. Коли на ньому функціонувала катехитична секція, вперше вся наша Церква була зібрана і могла говорити про різні виміри церковного життя (і там, на катехитичній секції), а перед тим був з’їзд відповідальних за релігійне навчання і виховання у нашій церкві, і вже були озвучені питання про потребу Катехизму, який би подавав розлоге пояснення того, що є властиве нашій церкві, нашому народу. І щоб було так це написано, щоб був це Катехизм і для України, і для Бразилії, і для Аргентини, і для Австралії, щоби кожен українець мав свою настільну книгу, з якої би черпав, поглиблював своє знання про Бога, про віру, про Церкву, про те, що він має вірити, як має молитися, як має жити як християнин, як свідчити Христа, як він має спастися. Але, коли після собору нашій Патріаршій катехитичній комісії були доручені інші завдання, як пріоритет, було визначено створити директивний документ, за яким відзначалось, якою має бути катехизація у нашій Церкві. Так, увага була зосереджена більше на організацію катехизації для дітей, написання підручників для дітей різних вікових категорій, вишколу катехитів, тобто катехитичний вишкіл мирян. І так, щойно в 2001 році Синод благословив створення робочої групи щодо написання концепції Катехизму, а відтак щодо укладання самого Катехизму.
Отже, у 1996 році ми не могли приступити одразу до написання цієї праці, тому що було багато інших невирішених справ. А тому повнота часу тільки тепер сповнилася. Думаю, все є у Божих планах, очевидно, і це потреба цього часу, і потреба нашого народу. І коли сьогодні стратегія нашої Церкви святість об’єднаного Божого люду, то наш український люд, розкиданий по всьому світу, повине зійтися у Церкві, яка як добра мати старається дати нам ту настільну книгу, яка повинна б допомогти кожному осягнути святість, бо це наше покликання.
Також Божим провидінням є те, що саме цього року напередодні десятої річниці беатифікації наших новомучеників, тих які своїм життям засвідчили, що таке віра, як молитися, як освятитися, які справді свідчили Христа, вони уподібнилися до Нього, бо були готові за Нього своє життя віддати серед тяжких тортур. Це також великий Божий дар. Наша Церква отримала Катехизм з рук молодого Патріарха, який працював над ним, який віддав дуже багато свого часу, таланту, молитви, завзяття, любові до Церкви, народу. Це для нас є надзвичайно великим даром. Спочатку планували видати Катехизм на рік швидше, але так не сталося, думаю, це не даремно.
Потреба в Катехизмі назріла давно, але речі такого рівня вимагають чимало часу, людей, фахівців. А тому все це непросто поєднати.
— До цього часу УГКЦ існувала без свого Катехизму, що змінилося з його надбанням?
Я би хотіла спростувати Ваше питання, бо Церква не жила без Катехизму, вона завжди у період свого служіння надавала вірним книгу, в якій містилися правди віри, які конечні до спасіння. Були різні жанри Катехизмів у нашій Церкві. Якщо пам’ятаєте, кілька років тому ми видали «Опис Катехизмів та катехитичних підручників УГКЦ (XIX-ХХ)». Наша Церква має дуже великий репертуар саме Катехизмів, якими чи через які вона виховувала у вірі божий люд. Специфіка цього Катехизму у тому, що це, по-перше, вже не питання-відповіді, по-друге, це основний текст нашої Церкви, в якому є суть нашої Церкви: наше богослов’я, наша традиція наша Літургія. Головним змістом цього Катехизму є правди Божі, пояснені у такий спосіб який властивий нашій східній традиції.
— У яких сферах церковного життя Ви насамперед очікуєте змін з появою Катехизму?
У всіх сферах, бо що Катехизм подає? Катехизм подає віру Церкви, (це перша частина видання), в якій кожна людина знайде пояснення правд віри, це є догматична частина. Ми молимося «Вірую в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця неба і землі…». Що це означає?
Отже, кожен символ віри є пояснений, пояснені основні правди нашої віри, але завжди у тому ключі східного богослов’я, що є властивим для нас.
Друга частина — це молитва Церкви. Це не один якийсь момент, тут представлене ціле наше життя, простір молитви, час молитви, якою вона повинна бути, те, що є властиве східній традиції, осердям якої є Літургія. Тут знайдете багато пояснень нашої Східної Божественної Літургії, Анафора св. Василія Великого, яка об’єднує увесь Катехизм. У цьому і вбачається специфіка видання. Цього немає у Катехизмі вселенської Церкви, тому що його писали не для нас.
Третя частина — моральна, бо це вчення Церкви стосовно того, як ми маємо жити Божим життям, яке було нам дароване у Святій Тайні Хрещення, яке зміцнюється Євхаристією, яке знову посилюється, поновлюється через Таїнство Зцілення.
Отже, Катехизм має проникнути у всі сфери людського життя, він має дійти до політики, до широкого суспільства, бо кожна людина, кожен вірний нашої Церкви має віднайти себе у цьому Катехизмі, осягнути те, що йому властиве, потрібне для життя.
— Видати і розповсюдити Катехизм — чи цього достатньо?
Ціль наша не просто видати ще один Катехизм чи ще одну книжку. Дякуючи Богу, у нас видають багато гарних книжок. Основне завдання, місія Катехизму — представлення видання у парафіях.
Я з о. Тарасом Барщевським часто буваємо в Австралії, де їздимо від парафії до парафії, зустрічаємося з людьми-парафіянами, говоримо про зміст Катехизму, про його завдання, про те, як його читати і т. д. Маємо цілий план впровадження його у церковне життя. Як сказав Блаженніший Святослав: «Поручаю вам Катехизм і поручаю його кожному вірному нашої Церкви».
Завдання єпископів та священиків — дати Катехизм у руки, в ум, у душу наших вірних.
Отже, для того буде здійснено переклад на різні мови. Зараз починаємо перекладати англійською, у вересні — португальською, потім іспанською, російською, польською. Для чого це все? Для того, щоб єпископи змогли в своїх країнах представити цю книгу віри народу в тій мові, в якій він буде краще її розуміти.
Що нас об’єднує? Віра в Бога, наша Літургія, звичаї, дух, українська кров. Але українці в діаспорі вже спілкуються іншими мовами, тому Катехизм має бути укладений відповідною мовою.
— Як в Україні буде розгортатися ця кампанія донесення Катехизму до кожного вірного, адже тут парафій набагато більше ніж, наприклад, в Австралії?
Розроблено цілісний план дводенних семінарів для наших єпархій. У кінці вересня розпочнемо на єпархіальному рівні, тобто будуть скликані відповідальні за катехизацію і також деканальні ради, обрані голови катехитичних комісій, комісій родини, молоді, мирян, шкільництва, медіа. Завдяки цим організаціям є можливість донести Катехизм до кожного вірного.
В Австралії перша презентація Катехизму, яка проводилася разом зі з’їздом пасторальної ради, відбулася у Мельбурні. Зі всіх парафій були представники цих парафіяльних пасторальних рад, також священики, які беруть на себе відповідальність за донесення Катехизму до людей. Потім ми ще зустрічаємося з парафіями для проведення діалогу. Люди дуже відкриті, вони всі відчувають певне піднесення нашої Церкви. Цей Катехизм нас об’єднує. Вони купляють видання собі, своїм онукам, дітям…, є навіть такі, що купляють для своїх родичів в Україні, турбуються один про одного. Це засвідчує необхідність Катехизму.
Я вірю у цей новий подув вітру Святого Духа в нашій Церкві, у нову П’ятидесятницю.
У процесі праці над укладанням Катехизму, що нового про нашу Церкву Ви для себе відкрили?
Насамперед глибину, ширину і багатство нашої Церкви. Відкрила також потенціал нашої Церкви, її цінність, єдність. Працюючи над Катехизмом, спілкуючись з нашими експертами-богословами з різних єпархій, з катехитами, з єпископами, особисто я поглибила в собі безмежну радість бути членом цієї Церкви, радість багатства і вдячності Богові за таких людей, за таких святих у нашій Церкві, за такий великий потенціал, який маємо. Я його раніше не знала.
Наша робоча група була представлена різними країнами: я з Бразилії, о. Тарас Барщевський з Хорватії, пан Михайло Петрович виріс в американській культурі, владика Петро (Стасюк) з Австралії. У такому середовищі ми мали можливість пізнати одні одних, пізнати нашу Церкву, бо кожна країна живе нашою Церквою тільки в іншій культурі. І ця інкультурація є для нас дуже важливим моментом сьогодення.
Так, нам було набагато легше зрозуміти, «що подавати у Катехизмі, а що ні». Приклад про Йорданське Водосвяття. Ми змушені були мислити ширшими категоріями, відчувати інші культури, у яких живуть наші вірні, і щоби подати в Катехизмі те, що є суттю нашої віри, згадували про традиції, але побіжно, бо вони не всюди можуть бути практиковані. Ми відшуковували те, що нас об’єднує, розмежовуючи суттєве від другорядного.
Великим багатством у Катехизмі є наші ікони: вони специфічні. Ікона є джерелом нашої молитви, нашого спілкування з Богом. Це наша специфіка — для катехизації це дуже важливо, як і важливо представити наші ікони у контексті віровчення і молитви.
Важливо для мене було й те, що, беручи сьогодні будь-яку тему з Катехизму, можемо легко її поглиблювати, бо багато матеріалу побудовано на джерелах Святого Письма, творів святих Отців — давніших і сучасніших — митрополит Андрей, патріарх Йосиф. Їх повчання, звернення, листи стають для нас великим скарбом. Для мене це час радості, оскільки маємо таких великих святців, мужів віри, провідників… Хотілось цим багатством якнайбільше поділитися з іншими.
Сьогодні ми ще надто мало відкрили скарбу митрополита Андрея, а це — багатство нашої Церкви. Посередником тут може стати Катехизм.
Розмовляла Ліда Мідик
