Портрети митрополита Кипріяна Жоховського

Після смерті Київського митрополита Гавриїла Коленди 1674 року наступником на митрополичому престолі став його єпископ-помічник Кипріян Жоховський, який народився 1635 року. Він очолив Київську митрополію у свої повні 39 років і митрополиче служіння поєднував з посадою Полоцького і Вітебського архиєпископа¹.

Новий владика походив зі шляхетської родини з Полоцької землі, але дані про його юні роки нечіткі. Припускають, що юнаком він вступив до Василіянського чину в Битенському монастирі і там у важкий історичний період пройшов чернечу формацію та навчання. 1658 року Кипріян продовжив освіту в Грецькій колегії святого Атанасія в Римі. Саме там під час студій 29 квітня 1663 року в церкві Святого Атанасія Кипріян отримав дияконські та священничі свячення². Маючи дипломи доктора філософії та богослов’я, єромонах ще певний час залишився у Вічному місті під час перебування у 1664–1666 роках у Римі єпископа Якова Суші. Ймовірно, Жоховський допомагав архиєреєві, зокрема, в справі канонізації священномученика Йосафата Кунцевича.

Повернувшись на батьківщину 1665 року, Кипріян майже відразу став архимандритом Дерманського монастиря на Волині, а згодом Дубенського. 1668 року – Лещинського у Пінську на Поліссі. Активного й успішного адміністратора зауважив митрополит Гавриїл Коленда. Тож орієнтовно з 1667 року Кипріян допомагав митрополитові, який водночас був Полоцьким і Вітебським архієпископом, в управлінні архиєпархією як генеральний вікарій. Митрополит Гавриїл, попри тодішні труднощі, тривалий час готував Кипріяна як свого наступника. Саме Коленда вділив Жоховському єпископські свячення і подав прохання про затвердження його своїм помічником з правом наступництва. Відповідне затвердження з Риму датоване 1 липня 1671 року. Ці завбачливі кроки дозволили новому митрополитові в належний час безперешкодно отримати затвердження Апостольської столиці та без зволікань подбати про потреби Церкви після відходу до вічності 21 травня 1674 року його 68-річного попередника.

Загалом історики називають два важливі напрямки діяльності митрополита Кипріяна Жоховського: розбудова й поширення унійної Церкви та часткове, але значне впорядкування внутрішніх відносин.
Того ж року, коли Кипріян став митрополитом, у Польщі на трон зійшов Ян ІІІ Собеський, прихильний до унійної Церкви і толерантний до Православної, що створювало сприятливі умови для зустрічі обох сторін і спроби вкотре порушити питання церковної єдності, особливо загострене політичною драмою періоду Руїни, яка розгорталась у Наддніпрянській Україні.

Завдяки зусиллям митрополита король затвердив усі права та привілеї унійної Церкви, надані його попередниками. Реальним кроками на шляху до церковного порозуміння став скликаний королем у Любліні колоквіум 1680 року, де мали відбутися диспути між представниками унійної та Православної Церков з метою порозуміння. І хоча через низку перешкод не дійшло до згоди, наслідком стало зближення Львівського єпископа Йосифа Шумлянського і Перемиського єпископа Інокентія Винницького з митрополитом. Перемиська єпархія офіційно проголосить унію 1691 року, тобто ще за життя митрополита Кипріяна, Львівська – уже після його смерті, в 1700 році.

Не менш важливою була й підтримка митрополитом реформ у Василіянському чині, який ще завдяки реформам митрополита Йосифа Велямина Рутського у першій третині ХVІІ століття виріс у потужну силу та став міцною опорою української та білоруської Церкви. Отже, владика розв’язав назріле питання в Чині, відмовившись на василіянській капітулі 1675 року від посади протоархимандрита, чим дав можливість обіймати посаду головного настоятеля Чину звичайним ченцям. Першим таким протоархимандритом став єромонах Пахомій Огілевич. Також митрополит наполегливо працював на літургійному полі. Квінтесенцією стала праця «Літургікон», надрукована 1692 року. Глава Київської митрополії піклувався й про належну освіту духовенства, зокрема вивченням церковнослов’янської мови. Тобто розумів, що унійна Церква має берегти свою ідентичність. А ще сприяв книгодрукуванню. В його часи друкарня працювала й у Вільні, а приблизно 1695 року була перенесена до Супрасльського василіянського монастиря.

Історики Церкви відзначають неабияку ерудованість митрополита Кипріяна. Він досить швидко став відомим оратором, виголошував промови при королівському дворі. «Він належав до тих небагатьох проповідників із ласки Божої, що не тільки поривають народні маси, але й переконують освічених людей», – цитуючи архівне джерело, писав отець Іриней Назарко³. Архиєрея шанували не лише за його гідність і владу, а й за благочестя, знання, милосердя, а найбільше за скромність, ввічливість та лагідність⁴.

Варто зазначити, що зображення митрополита Кипріяна Жоховського надзвичайно цікаві з огляду як на особу портретованого, так і на давній час їх створення. А ще це твори талановитих митців і, звісно, пам’ятки, що добре відображають розвиток українського і білоруського портретного мистецтва.

Живописний портрет митрополита кінця XVII століття з білоруського музею

До найбільш ранніх портретів митрополита Кипріяна належить розкішний живописний твір невідомого автора (полотно, олія, 95×83 см), який зберігається в Національному художньому музеї Республіки Білорусь⁵. До 1939 року пам’ятка входила до замкової колекції Радзивіллів у Несвіжі⁶. Твір загальновідомий, неодноразово експонувався в Білорусії та Польщі й часто слугує ілюстрацією для інтернет-публікацій, присвячених цьому Київському митрополитові. Хоча картина й не була представлена на виставці «Український портрет XVI–XVIII століть», що відбулася 2005 року в Києві у Національному художньому музеї України, але як визначна пам’ятка жанру увійшла до альбому-каталогу з розлогою інформацією, що стосується авторства й датування. Ще 1993 року польський мистецтвознавець Єжи Тадеуш Петрус висловив припущення, що твір міг належати пензлю невідомого львівського художника⁷. Загалом питання атрибуції таких творів надзвичайно складне. Науковці також ставлять під сумнів рік виконання, а саме 1680-й, зазначений на зображенні. Обґрунтовуючи свої застереження, фахівці наводять низку аргументів.

Проте спершу приглянемося до самого портрета, що за своїми характеристиками належить до репрезентативного типу. Відразу зазначимо, що спираємось у судженнях на світлину з твору, оскільки немає можливості працювати з оригіналом. І це суттєвий момент, адже світлина не завжди відображає всі колористичні нюанси та ускладнює роботу з текстами на творі. Поколінна постать митрополита, змальована в легкому повороті біля невисокого столика справа, вкритого орнаментованою тканиною, займає всю центральну частину композиції. Перед нами чоловік повної статури, середнього віку, в темно-сірому облаченні з червоними й золотими доповненнями, на грудях – хрест із вставками з коштовного каміння. Округле обличчя з гладенькою шкірою обрамлене темним хвилястим волоссям середньої довжини, що зливається з акуратною короткою бородою і тонкими вусами. Ніс прямий, гачкуватий. Портретований контактує з глядачем лагідним поглядом великих карих очей. Голова покрита багато оздобленою, ймовірно, скуфійкою. На підмізинці правої руки Кипріяна Жоховського, якою він тримає молитовник, бачимо перстень з каменем. Лівою рукою, у якій аркуш з нечитабельним текстом, митрополит спирається на поверхню столика. За постаттю справа видніється полиця з книгами, які трактуються дослідниками як праці, написані архиєреєм, згори – тонше видання, на корінці якого прочитується «Colloquium…» (Colloquium Lubelskie, надруковане у львівській книгарні єзуїтів 1680 року). Над полицею герб «Броджіц» (Brodzic), верхня частина якого прикрита завісою, під ним дата – 1680. Зліва вгорі, врівень з головою, напис «X Cyprian Zochowski Metropolita Kijowski W. R.»⁸. Саме книги, які митрополит написав упродовж 1680-х років, змусили науковців задуматися над вказаною на творі датою як часом створення портрета. А оскільки серед видань немає «Літургікону», який вийшов друком у Вільні 1692 року, то часовими рамками твору є 1680–1692 роки. Можна припустити, що точніша дата – це саме рік скликання Люблінського колоквіуму як однієї з найважливіших подій у діяльності єрарха.

Портрет надзвичайно майстерно виконаний, що вказує на небуденний талант живописця. Перед нами стійка продумана композиція, делікатне моделювання обличчя, рук, вбрання, багата і водночас стримана колірна гама побудована на зеленаво-блакитно-сірих та охристих відтінках, пожвавлених делікатними вставками стриманого червоного, які взаємодоповнені та врівноважені. Все перелічене надає образу представника духовної еліти цілісності й урочистої респектабельності, однак без пафосу та надмірностей. Розкриття суспільного становища портретованої особи і масштабів її діяльності відбувається через додаткові елементи: написи, атрибути, герб тощо. Але що не менш важливо, ми не бачимо ідеалізації портретованого, а радше уважне ставлення митця до моделі та її внутрішнього світу. Цей підхід вказує на вплив європейського мистецтва на творчість художника. Перед нами постає поважний муж високого рангу, шляхетного походження, освічений і діяльний, чиї заслуги належно оцінені сучасниками.

Гравійовані зображення Кипріяна Жоховського авторства Олександра Тарасевича, виконані у Вільні в XVII столітті

До 1680-х років належать ще дві пам’ятки із зображенням Кипріяна Жоховського, виконані дещо таємничим (бо, попри велику кількість досліджень, чимало фактів його життєвої і творчої біографії залишаються нез’ясованими) гравером Олександром (у монашестві Антонієм) Тарасевичем. Це «Портрет митрополита Кипріяна Жоховського» (папір, мідьорит, 30×21,5 см. Збірка Красинських у Національній бібліотеці Варшави) і «Теза Ліберіуша Глінди на честь Кипріяна Жоховського», проголошена на диспуті у Віленській академії. Дослідники творчості майстра Тарасевича вважають, що обидва твори гравійовані в один час – 1683 року⁹.

Майстер гравюри на міді Олександр Тарасевич, маючи освіту, здобуту в Авсбурзі у братів-граверів Бартоломія та Філіпа Кіліанів, впродовж десятиліття (орієнтовно у 1678–1688 роках) до переїзду в Київ проживав і працював у Вільні. На початок 1680-х років він, як пише Дмитро Степовик, «здобув в Україні, Литві, Білорусі та Польщі широке визнання»¹⁰. Саме в ранній період творчості митець найактивніше звертався до жанру портрету, що пояснюється, ймовірно, замовленнями зображень видатних особистостей, зокрема короля Яна ІІІ Собеського. Гравер зображав своїх сучасників, яких, вочевидь, знав особисто, тому силою свого таланту і спостереження правдиво відтворював притаманні їм риси зовнішності та вдачі. Портрет-гравюра митрополита Жоховського репродукований у томі «Записок ЧСВВ», присвяченому владиці та виданому 1958 року, а також на виданні книги отця Іринея Назарка про життєписи київських митрополитів 1962 року¹¹.

На цьому портреті, закомпонованому в овал, архиєрей зображений погрудно в легкому повороті, як на живописному творі. Гравер тонко вловив індивідуальні риси Жоховського: дещо повне обличчя, тоненькі брови, акуратні вуса й борідка, хвилясте довге волосся з характерним проділом, що спадає з-під скуфії на комірець. Стриманий одяг духовної особи заакцентований лише хрестом на ланцюжку поверх мантії. Чоловік спокійний, заглиблений у свої думки. За його спиною згори зліва спадає декоративна завіса, праворуч, ніби розриваючи замкнений простір, фрагмент міського краєвиду з великою площиною неба із хмарами та фігуркою крилатого путті, що несе митру над детально опрацьованим собором (на жаль, його не вдалося ідентифікувати, багато архітектурних об’єктів з кінця XVII століття кардинально змінили свій вигляд або втрачені)¹². Навколо портрета, ніби на самій рамі, каліграфічний чіткий напис «Illustrissimus ac Rdissimus Dnus Cyprianus Zochowski. Dei et Apostolicae Sedis gratia Metropolita Kiioviensis Halicensis ac totius Russiae, Archiepiscopus Polocensis Vitepscensis Mscislаuien: Orsanen: Archimandrita Dermanensis, Dubiensis et S. Crucis»¹³, замкнений у центрі внизу гербом роду Brodzic з трьома хрестами, що відходять від кільця. Під ним у витягненому по горизонталі овальному картуші, який підтримують з боків два путті, що присіли на своєрідний постамент, видніється ще один напис – «Perillustri ac Magnifico Dno Casimiro Minthowt Czyz / Succamerario Palatinatus Vilnensis, іn Vim benevolentia / Pratiosissimum Auunculum, vt quem animo et corde te. / nes, etiam oculis absentem intuearis, offert». Внизу справа підпис «Humillimus Seruitor Alex: Tarasewicz»¹⁴. Додатковим скромним декоративним елементом слугує звивиста стрічка з китицями у верхніх кутах твору.

Погруддя Кипріяна Жоховського у подібній подачі зменшеного розміру введене Олександром Тарасевичем в академічну тезу диспуту у Віленській академії. Гравюра виконана як окремий естампний аркуш, що його можна піднести як подарунок або вивісити як оголошення. Темою диспуту, як можна зрозуміти, була будова Землі та космічного простору навколо планети згідно з тодішніми уявленнями. Сам диспут та мистецький твір присвячувалися митрополитові Кипріяну, тому портрет останнього в картуші з атрибутами глави Київської Церкви й особливим вшануванням у стрічкових написах займає почесне місце в складній композиції, однак не є головним. Знову ж таки, не маючи доступу до оригінальної пам’ятки, а лиш репродукцію у виданні Дмитра Степовика, на жаль, не можемо ґрунтовніше проаналізувати портрет, який дуже дрібний та нечіткий.

Прижиттєві, живописний та гравійований, портрети Кипріяна Жоховського доносять до нас правдивий образ митрополита і допомагають краще зрозуміти умовність виконання наступного за хронологією зображення: гравюри Ієроніма Майнарді в книзі єромонаха-василіянина Ігнатія Кульчинського «Образ руської Церкви», виданій у Римі 1733 року¹⁵. Автор не передає дещо повної статури митрополита, риси обличчя дуже узагальнені.

Твори Олександра Тарасевича у XVIII столітті ставали зразками для наслідування. В альбомах малюнків учнів і наставників Києво-Лаврської іконописної майстерні, так званих кужбушках, є тушований рисунок (17×14 см) з гравійованого портрета Жоховського, виконаний Атанасієм (Опанасієм) Іркліївським 1749 року¹⁶. Попри те, що це навчальна робота, яка повторює відому пам’ятку, твір виконаний у іншій техніці та доповнює портретну галерею Київського митрополита.

Копія портрета Кипріяна Жоховського 1930 року авторства Дмитра Якимовича з НМЛ імені Андрея Шептицького

В інших публікаціях про зображення київських митрополитів ми вже неодноразово згадували, що на Святоюрській горі у Львові завдяки зусиллям Андрея Шептицького була сформована поважна добірка портретів українських архиєреїв. Її доля невідома, але припускаємо, що твори були знищені комуністами після Львівського псевдособору 1946 року. З кінця 1920-х і впродовж 1930-х років подібна галерея формувалась у духовній семінарії у Львові. Частина портретів з неї зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, а написи на звороті творів-копій допомагають відстежити, де був твір-оригінал чи попередня копія.

До пам’яток, що надійшли з духовної семінарії, належить портрет митрополита Кипріяна Жоховського (полотно, олія, 75×55 см). Це копія, ймовірно, копії якогось давнього портрета, що була в митрополичих палатах у Львові. Останнє знаходить підтвердження і в інвентарних списках, укладених отцем Титом Войнаровським наприкінці 1920-х років. На звороті пам’ятки бачимо напис «Митрополит / Ципріян Зоховський» (так митець відчитав латинський напис), дещо нижче – «Копіював з портретів находячих ся / в митрополичі палаті у Львові в. р. 1930 / Дмитро Якимович». Цікаво, що отець Войнаровський, згадуючи про портрет Жоховського на Святоюрській горі, зазначає, що він є копією оригіналу з Грецької колегії Святого Атанасія в Римі, яку виконав український митець, стипендіат Митрополита Андрея Модест Сосенко¹⁷. Отже, можемо говорити про те, що за подвійною копією портрета Жоховського пензля Якимовича стоїть оригінальний портрет з Риму.

Звісно, копія з копії багато втрачає від живості та малярських особливостей оригіналу, проте вона важлива як ще одне мистецьке звернення до образу Київського митрополита кінця ХVII століття. Це стриманий поясний портрет на нейтральному темному тлі без додаткових атрибутів, де митрополит Кипріян змальований у легкому повороті. Ліворуч від обличчя вміщений пояснювальний напис латиною «Cyprianos / Zochovski / Archieppus / Metropolita / Totus Russiae /coll Crecialum / Natione Ruthe / nus / 1674–1693»¹⁸.

Митрополит на полотні Якимовича зображений у звичному одязі: темна мантія з червоними вставками накинена на реверенду з дрібними червоними ґудзиками. На голові червона піюска. Поверх мантії на грудях хрест. Знову бачимо ті самі риси обличчя Кипріяна Жоховського, характерні бороду й вуса, специфічний прикус, тонкі брови, темні очі, навіть зосереджений погляд. Помічаємо в дрібницях спільне з гравюрою у виданні Кульчинського: той самий ракурс півпостаті, ідентично передані елементи вбрання, форма головного убору, ледь зміщений хрест на грудях. Можливо, в цих двох пам’яток було спільне невідоме нині джерело або ж автор портрета-гравюри спирався силою свого таланту на портрет-оригінал із Грецької колегії Святого Атанасія в Римі. Та це лише припущення, на жаль ми не володіємо жодною інформацією про датування останнього.

Загалом можемо констатувати, що митрополита Київського і всієї Русі Кипріяна Жоховського за його непересічні організаційні здібності, блискуче володіння словом і пером, турботу про духовенство, надання великого усвідомленого значення освіті, реальні кроки в цій справі та багато іншого отець Іриней Назарко, як і його попередники науковці, порівнює з владикою Йосифом Велямином Рутським. Він влучно підсумовує: «Жоховський старався вчинити з’єдинену Церкву українською (і білоруською. – Ред.) національною Церквою. Тоді на Гетьманщині переконалися, що православ’я не є заборолом народности, а містком до обмосковлення. Тому з’єдинення поширюється на цілому Правобережжі і зокрема в Галичині. В цьому велика заслуга Жоховського. Ім’я Жоховського буде назавжди записане золотими буквами між великими митрополитами українсько-білоруської Церкви»¹⁹.

Олеся Семчишин-Гузнер

1. Archbishop Kyprian Żochowski (Zhokhovskyj), O.S.B.M. † // Catholic hierarchy (https://www.catholic-hierarchy.org/bishop/bzochow.html).
2. Archbishop Kyprian Żochowski (Zhokhovskyj), O.S.B.M. †.
3. Іриней Назарко. Київські і Галицькі митрополити. Біографічні нариси (1560–1960). Торонто 1962, с. 60.
4. Epistolae metropolitarum kioviensium catholicorum Cypriani Zochovskyj. Leonis Slubicz Zalenskyj. Georgii Vynnyckyj (1674-1713) / ed. Anhanasius G. Welykyj OSBM [=Записки ЧСВВ, серія 2, секція 3]. Romae 1958, p. 10.
5. Жывапіс Беларусі ХІІ–XVIII стагоддзяу. Фрэска. Абраз. Партрэт. Мінск 1980.
6. Жывапіс Беларусі ХІІ–XVIII стагоддзяу, с. 9, 147; Український портрет XVI–XVIII століть. Каталог-альбом / автори-укладачі Галина Бєлікова, Лариса Членова. Київ 2006, с. 135 (позиція у каталозі №88).
7. Український портрет XVI–XVIII століть. Каталог-альбом, с. 135.
8. «Отець Кипріян Жоховський, митрополит Київський і всієї Русі».
9. Український портрет XVI–XVIII століть. Каталог-альбом, с. 302 (позиція у каталозі №396).
10. Дмитро Степовик. Українська гравюра бароко: Майстер Ілля, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський. Київ 2013, с. 42.
11. Epistolae metropolitarum kioviensium catholicorum Cypriani Zochovskyj. Leonis Slubicz Zalenskyj. Georgii Vynnyckyj (1674-1713), p. 3; Назарко. Київські і Галицькі митрополити, с. 58.
12. Імовірно, це зображення собору Святої Софії у Полоцьку, який був знищений вибухом 1710 року і відновлений тільки за митрополита Флоріяна Гребницького в середині ХVІІІ століття. – Ред.
13. «Всесвітліший і всечесніший і добродій Кипріян Жоховський. Божою та Апостольської столиці милістю митрополит Київський і всієї Руси; архиєпископ Полоцький, Вітебський і Мстиславський; Оршанський; архимандрит Дерманський, Дубенський і [Воздвиження Чесного Хреста]». – Ред.
14. «Пресвітлому та вельможному панові Казимиру Мінтовту Чижу, підскарбію Віленського воєводства з виразом щирої прихильності як найдорожчому дядькові – аби того, кого носиш у душі й серці, міг споглядати очима навіть за відсутності, дарує» «Покірний слуга Олександр Тарасевич». – Ред.
15. Ignatius Kulczyński. Specimen ecclesiae Ruthenicae: Ab origine susceptae Fidei ad nostra usque tempora in suis Capitibus seu Primatibus Russiae CUM S. SEDE APOSTOLICA ROMANA SEMPER UNITAE. Roma 1733, Ill. L.
16. Павло Жолтовський. Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні. Альбом-каталог. Київ 1982, с. 228,  276.
17. Тит Войнаровський. Предмети, набуті мною і віддані яко власність Митрополії тут в інвентар вписані. 1927 р. // ЦДІА України у Львові, ф. 491, оп. 1, спр. 848, арк. 5зв.
18. «Кипріян Жоховський, архиєпископ, митрополит всієї Руси, [випускник] Грецької колегії, руської нації, [на митрополичому престолі] 1674–1693».
19. Назарко Ір. Київські і Галицькі митрополити. Біографічні нариси (1560-1960). Торонто: Видавництво отців Василіян, 1962. С.67.

Поділитися: