Портрети Галицького митрополита Антонія Ангеловича

14 квітня 2026 року виповнилося 270 років від дня народження першого митрополита відновленої Галицької митрополії Антонія Ангеловича. 2007 року, коли відзначали 200-ліття відновлення Галицької митрополії та 250-річний ювілей владики, Львівський архиєпископ і митрополит Ігор Возьняк звернувся до духовенства та вірних зі словами вдячності Богові за служіння цього першого глави Галицької митрополії, який на зламі ХVІІІ–ХІХ століть, у час формування нової Європи, став будівничим оновленої УГКЦ. «Золотими літерами в історії Української Греко-Католицької Церкви, – наголошував тоді митрополит Ігор, – вписано ім’я архиєпископа і митрополита Антонія Ангеловича – відновлювача Галицької митрополії. Великий християнин, щирий патріот Антоній Ангелович навіки окреслив стратегічну лінію українців та їхньої святої Церкви – бути душею і серцем у Європі та залишатися самими собою».

Віхи життя і служіння

Митрополит Антоній Ангелович походить із Львівщини: народився 14 квітня 1756 року в селі Гринів Бібрського повіту (теперішнього Львівського району Львівської області) в сім’ї місцевого пароха і щирецького декана Якова Ангеловича. Навчався спочатку у Львівській єзуїтській академії, а в 1775–1781 роках у греко-католицькій духовній семінарії «Барбареум» при церкві Святої Варвари у Відні. Тоді це був новий заклад, заснований цісаревою Марією-Терезією щойно 1774 року. Семінарію юнак закінчив з відзнакою, здобувши ще й ступінь доктора богослов’я. 2 квітня 1783 року отримав священничі свячення з рук Львівського єпископа Петра Білянського. Того самого року став першим ректором нововідкритої Львівської генеральної духовної семінарії. 1784 року очолив кафедру догматичного богослов’я у Львівському університеті. Викладав українською мовою. 1787-го вдруге став ректором Генеральної духовної семінарії, яку очолював до 1796 року. Паралельно викладав догматику у Львівському університеті. Його цілеспрямована подвижницька праця як церковно-освітнього діяча сприяла появі й вихованню великої когорти нового покоління греко-католицьких священників, майбутніх будителів українського національного життя в Галичині. 

Влучно охарактеризував Антонія Ангеловича історик Церкви Григір Лужницький: «Був гарячим українським патріотом і одним із тих, які Українській Католицькій Церкві дали підвалини національної свідомості».

6 липня 1795 року Антоній Ангелович був призначений на Перемиську єпископську катедру, а 14 лютого 1796-го, маючи 39 років, у львівському катедральному соборі Святого Юра отримав єпископські свячення. Вділив їх митрополит Петро Білянський разом із Холмським єпископом Порфирієм Скарбеком-Важинським та Львівським вірменсько-католицьким архиєпископом Яковом Тумановичем.

Антоній Ангелович управляв Перемиською єпархією впродовж дванадцяти років (1796–1808). 1798 року після смерті митрополита Петра став адміністратором і Львівської єпархії, а в 1804–1810 роках після відходу єпископа Порфирія – ще й Холмської.

Свою діяльність Перемиський єпископ зосереджував на кількох основних моментах: зміцненні економічного стану єпархії, піднятті авторитету УГКЦ, підвищенні культурно-освітнього рівня сільського духовенства.

23 лютого 1807 року сталася визначна подія в історії УГКЦ – відновлення Галицької митрополії. Папа Пій VІ буллою In universalis Ecclesiae regimine підніс Львівську єпархію до гідності архиєпархії та центру митрополії в складі трьох єпархій: Львівської, Перемиської та Холмської. 16 березня 1808-го єпископа Антонія призначили Львівським архиєпископом. Урочиста інавгурація його як Галицького митрополита відбулася 25 вересня того самого року. Цей історичний акт мав неабияке значення для утвердження української присутності у Львові, адже до часу відновлення Галицької митрополії тут засідали тільки вірменські та польські митрополити. Було це й продовженням традиції Київської митрополії, яку саме репресували російські царі на зайнятих ними теренах Наддніпрянської України та Волині. Ба більше, в 1808–1813 роках митрополит залишався адміністратором Перемиської єпархії (там його замінить єпископ Михайло Левицький, який згодом також стане наступником Антонія на Галицькому митрополичому престолі).

Архипастирська діяльність митрополита Антонія Ангеловича припала на період наполеонівських воєн. Зберігаючи відданість Апостольській столиці та Австрійській державі, яка взяла на себе відповідальність за економічний і культурний розвиток українства в Галичині, а також зрівняла в правах греко-католиків і римо-католиків, архиєрей зазнавав переслідувань і навіть арешту 21 червня 1809 року з боку тимчасової польської повстанської адміністрації. За вірність австрійській короні цісар Франц І нагородив митрополита Імператорським орденом Леопольда.

Митрополитом відновленої Галицької митрополії Антоній Ангелович був усього шість років, проте дуже насичених і важливих для української Церкви в єдності з Апостольською столицею. Помер він 9 серпня 1814 року після тривалої хвороби у віці 58 років. Похоронили митрополита на Городоцькому цвинтарі, який з часом закрили. Тлінних останків владики, на жаль, не знайшли, тож перепоховати не змогли.

2006 року у видавництві Львівського музею історії релігії «Логос» вийшла у світ книга дослідників історії УГКЦ Михайла Гайковського та Івана Паславського «Антоній Ангелович. Його епоха і діяльність». У виданні на тлі політичних і церковних подій кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття автори простежують життя та діяльність архиєрея, його місце у творенні історії української Церкви. Зокрема, Іван Паславський наголошує, що Антоній Ангелович «не зійшов з обраного шляху». Він, а згодом і його наступники зуміли наблизити Церкву до народу, підняти рівень свідомості українців, їхньої національної гідності та пошани до своїх духовних провідників. Окрім подвижницької духовно-освітньої діяльності, а також ролі в справі відновлення Галицької митрополії серед важливих справ, які вдалося здійснити митрополиту, дослідник виділив затвердження львівської та перемиської капітул австрійською владою, відновлення митрополичого собору, заснування низки греко-католицьких парохій на Буковині (зокрема в Чернівцях і Сучаві, про що тривалий час просили тамтешні віряни), повернення або відшкодування колишніх посілостей митрополії, захоплених польськими магнатами, що на той час було справою виживання Церкви.

Митрополит Антоній належав до найосвіченіших людей Галичини того часу. Знав латинську і грецьку мови, вільно володів польською, німецькою, французькою, італійською і румунською. Посідав велику приватну книгозбірню, яка налічувала 8000 томів, а після смерті митрополита згідно з його заповітом перейшла у власність митрополичої капітули у Львові.

Збережені портрети

Важливу роль у пізнанні постаті митрополита Антонія та його епохи відіграють збережені архівні матеріали і портретні зображення. Це своєрідні історико-документальні пам’ятки, а часто й мистецькі раритети. Чи не найбільшу портретну галерею зображень архиєрея посідає сьогодні Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. У його фондах зберігається п’ять портретів єрарха, намальованих олійними фарбами на полотні, і літографський портрет у трьох відбитках, виконаний з олійного портрета митрополита авторства відомого австрійського художника Карла Ґотліба Швайкарта (1772–1855). Майже всі портрети митрополита надійшли до музею з митрополичої консисторії у Львові: більшість у 1910 році, решта – в 1945-му. Виняток становлять два літографські відбитки зображення, один з яких потрапив до музею 1911 року від отця Івана Брилинського, а другий  1931 року від Митрополита Андрея Шептицького.

На всіх музейних портретах Антоній Ангелович зображений в єпископських ризах та з високими цісарськими нагородами: Австрійським імператорським орденом Леопольда на орденському ланцюгу та нагрудною восьмикутною зіркою з променями. Його постать змальована до пояса в легкому повороті вправо, погляд спрямований на глядача. 

На жаль, жоден з малярських портретів архиєрея не має авторського датування, тому час їх виконання можемо визначити тільки приблизно. З огляду на те, що Ангелович отримав австрійський цісарський орден 1809 року, можемо припустити, що окремі портрети створені цього ж року або дещо пізніше. Єдиним датованим портретом музейної галереї зображень митрополита є літографський портрет 1824 року (10-та річниця смерті владики).

Анонімним залишається й авторство більшості малярських портретів єрарха з музейної колекції. Відомо, що митрополита малював художник Лука Долинський, який працював при соборі Святого Юра у Львові та був автором низки портретів греко-католицьких єпископів. Однак у визначенні авторства Луки Долинського щодо музейних портретів Антонія Ангеловича історики мистецтва не мають одностайної думки.

Збережені в НМЛ портрети архиєрея, намальовані олійними фарбами, за іконографічними особливостями можемо поділити на дві групи. Перші три зображення, найімовірніше, виконані за життя Антонія Ангеловича на початку ХІХ століття.

Тут владика зображений у теракотових ризах, а іконографія портретів, попри певну різницю в деталях, подібна між собою.

Натомість інші два портрети, іконографія яких майже ідентична, були виконані в першій третині ХХ століття. Митрополит тут зображений у темних єпископських ризах. 

Ці два полотна побутували у Львівській духовній семінарії Святого Духа до 1944 року. 1945-го їх передали до митрополичої консисторії на Святоюрську гору. Цього самого року вони надійшли до НМЛ. Один із портретів на звороті має авторський підпис і дату, які засвідчують, що він виконаний як копія художником Дмитром Якимовичем 5 травня 1930 року у Львові. 

Ці два семінарійні портрети мають, окрім однакової іконографії, аналогічні підписи на тлі в правому верхньому куті. На одному з них читаємо «АНТІН / АНГЕЛОВИЧ / 1796–1808», на другому «АНТІН / АНГЕЛОВИЧ / 1796–1808. / РЕКТОР УНІВ. / 1796/7». Порівнюючи портрети-копії із Львівської духовної семінарії, можемо припустити, що зразком для їх виконання міг служити портрет митрополита із Львівської митрополичої капітули, який відомий лише з фотографії, представленій на Археологічно-бібліографічній виставці Ставропігійського інституту у Львові 1888 року. 

На фотографії цього портрета Ангеловича і на портретах із Львівської духовної семінарії спостерігаємо подібність не лише в передаванні портретних рис митрополита, а й зображення святого євангелиста Марка на скрижалях єпископської мантії – з розгорнутою книгою в руках та левом, що лежить біля його ніг.

Якщо говорити про портрети музейної колекції, на яких митрополит зображений у теракотових ризах, то в них теж простежується аналогічний підхід до змалювання образу, що проявляється в постановці постаті портретованого, трактуванні його портретних рис, зачіски, одягу. Все це вказує на існування першовзорів зображення митрополита, елементи якого переймали художники-портретисти, малюючи власні твори. На те, що таких зразків було декілька, вказують, зокрема, відмінності у зображеннях євангелистів на скрижалях єпископських риз і портретах архиєрея. 

Отже, на двох його портретах в теракотових ризах на скрижалях мантії бачимо святого євангелиста Луку з розгорнутою та притисненою до грудей книгою і волом, що приліг праворуч.

Натомість на третьому євангелист тримає в правій руці перо й розгорнуту перед собою книгу, а віл лежить поруч, підвівши голову. 

Зауважмо, що майже на всіх малярських портретах постать митрополита подана на нейтральному тлі без жодних додаткових атрибутів. Винятком є лише його зображення в інтер’єрі кімнати. 

 Митрополит змальований, вочевидь, у своєму робочому кабінеті біля стола, на якому лежить розгорнута книга, а дещо позаду – ще дві великі книги в шкіряних оправах. За ними спадає важка декоративна завіса, що заступає частину тла. У правій руці портретований тримає аркуш паперу. Зображення цікаве тим, що автор не лише змальовує характерні риси Антонія Ангеловича, а й розкриває образ митрополита як людини високоосвіченої, просвітителя, наголошує на його любові до книг і захопленні бібліотечною справою. Дослідниця українського портретного малярства Мар’яна Левицька припускає, що автором портрета є Лука Долинський, натомість історик мистецтва Олег Сидор вважає, що Лука Долинський малював інший портрет музейної збірки (меншого формату, проте аналогічний до зображення постаті митрополита в інтер’єрі). 

Аналізуючи малярські портрети Антонія Ангеловича, що перебувають у збірці НМЛ, необхідно згадати про зображення, яке належить до колекції портретного малярства Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького. В цьому випадку архиєрей зображений у голубих єпископських ризах без Імператорського ордена Леопольда, що, на нашу думку, вказує на те, що зображення виконане перед 1809 роком, коли Антоній Ангелович ще не був піднесений до гідності митрополита, а отже, може бути одним із найбільш ранніх щодо часу виконання портретів єрарха, збережених донині.

Не менш цінним у музейній портретній галереї митрополита є літографський портрет, що побачив світ 1824 року у Львові в друкарні Пітера Піллера (1801–1874). 

Його літографію виконав, як свідчить підпис на портреті, Гаустейн Джон Френсіс на основі портрета митрополита, створеного австрійським художником Карлом Готлібом Швайкартом. Портретист народився 1772 року в Німеччині, у Людвігсбурзі, а помер 1855 року в Тернополі. У 1802–1846 роках працював у Львові. В доробку художника чимало портретів знатних мешканців Львова, серед яких портрет митрополита Антонія Ангеловича. На жаль, ми не знаємо історії побутування оригінального портрета авторства Швайкарта. Про нього можемо судити саме з літографії Гаустена Джона Френсіса, яка, як і будь-яка тогочасна літографія, фотографічно передає зображення. Літографський портрет митрополита Ангеловича авторства Френсіса вийшов з друкарні Піллера тиражованими відбитками, тому сьогодні можемо зайти їх поодинокі екземпляри в художніх, історичних музеях і наукових бібліотеках.

За іконографією літографський портрет владики близький до малярських портретів, що його зображують. Проте на скрижалях мантії портретованого відсутнє зображення вола чи лева біля євангелиста, натомість бачимо орла, знак святого євангелиста Івана. Цікаво вирішує художник і тло портрета, заповнюючи його хмарами, що символізує відхід  митрополита до вічності (зображення виконане для вшанування 10-ї річниці його смерті).  

Збережені в НМЛ відбитки літографського портрета Антонія Ангеловича, попри те що однаково повторюють саме зображення владики, мають певні особливості. Повну версію зображення подають портрети, які надійшли з митрополичої консисторії Греко-Католицької Церкви у Львові 1910 року та безпосередньо від Митрополита Андрея Шептицького в 1931-му.

У першому випадку бачимо чорно-біле зображення владики, у другому – розфарбоване. Однак в обох випадках цілість композиції збережена. Вгорі бачимо поясне зображення владики, закомпоноване в овал, під овалом латиною подані прізвища авторів (Карла Ґотліба Швайкарта і Гаустена Джона Френсіса), а нижче – текст про заслуги самого портретованого: «EXCELLENTISSIMUS ILLUSTRISSIMUS / AC / REVERENDISSIMUS DOMINUS / ANTONIUS ANGEŁŁOWICZ / Restauratae Metropoliae Haliciensis / PRIMUS METROPOLITA, ARCHIEPISCOPUS LEOPOLIENSIS, / Episcopus Kamenecensis, J ae 6 aco R iae et Apostolicae / Majestatis Actualis Tntimus Consiliarius, / Tnsignis Ordinis Austriaci Leopoldis / Magnae Crucis Eques. / natus die 14 Aprilis 1758. Obiit die 9 Augusti 1814» (Найсвітліший, Найясніший і Найпреподобніший Господин АНТОН АНГЕЛЛОВИЧ, перший митрополит відновленої Галицької Митрополії, архиєпископ Львівський, єпископ Кам’янецький, дійсний таємний радник його імператорської та апостольської величності, кавалер Великого хреста славетного австрійського ордена Леопольда. Народився 14 квітня 1758 року. Помер 9 серпня 1814 року). Внизу зазначені друкарня і дата виконання літографії – «Impres: in Litho: Piller Leopoli. MDCCCXXIV». Однак незрозумілим у цьому підписі залишається зазначення року народження митрополита – 1758-й. У сучасних дослідженнях дотримуються іншої дати – 1756-й. Ця розбіжність потребує уточнення: чи це помилка літографа, чи питання точного року народження Антонія Ангеловича залишається відкритим.

Якщо мовиться про третій відбиток літографського портрета, який надійшов 1911 року від отця Івана Брилинського, маємо збережене лише  зображення митрополита, вирізане по контуру овалу.

На звороті цього відбитку читаємо історію побутування портрета: «З образів о. Іосифа Брилинського пароха в Жовтанцях і посла до пар[ламенту] Австр[ийского]. Через 20 літ переховане у о. Володимира Брилиньского пароха в Гряді. Іван Брилинський».

У наш час постать митрополита Антонія Ангеловича продовжує надихати художників. Пам’ять першого Галицького митрополита увіковічив на мармурованому медальйоні відомий львівський художник Любомир Медвідь. Зображення встановлене на пілоні в інтер’єрі Архикатедрального собору Святого Юра у Львові серед портретів інших визначних глав Української Греко-Католицької Церкви. 

Оксана Жеплинська

Поділитися: