Звернення Блаженнішого Патріарха Любомира
Цього року ми відзначаємо 1020-ту річницю Хрещення Київської Русі. І хоч це не цілком кругла дата, варто звернути на неї увагу. Урочисті святкування, присвячені тисячоліттю хрещення, у 1988 році відбувалися в Москві, бо так було вигідно окупантам України. Сьогодні, коли ми є господарями власної землі, можемо розпоряджатися нашим часом. Таку знаменну подію, як Хрещення Київської Русі, треба було відзначати вже десять років тому, але, можливо, ще тоді ми були не зовсім до того готові. Тепер, думаємо, настав слушний час.
Хрещення, яке було обов’язковим для тодішньої держави, хоч, цілком природно, не було всюди здійснене одночасно, спонукає нас призадуматися. Передусім ми повинні у цей ювілейний рік усвідомити, що офіційне державне хрещення — це не початок християнства на території України. Християнство було знаним в Україні майже від його початків і поширювалося через своїх і чужоземних торговців та подорожніх. Цікавим для нас є розповідь — загальновідома як легенда, але, можливо, не цілком позбавлена історичних підстав — про перебування святого апостола Андрія на київських горах. Сьогодні важко науково довести достовірність тих відвідин, однак факт, що щось таке закарбувалося у свідомості наших предків, правдоподібно, ще далеко перед офіційним прийняттям християнства, не може бути випадковістю.
Часто, представляючи історичний розвиток нашого народу, твердять, немовби християнство стало причиною утворення Київської держави. Радше навпаки, вже існуюча Київська держава стала великою і сильною, бо прийняла християнство. Християнство, з одного боку, стало чинником, який надав цій державі особливого характеру, свідченням чого, для прикладу, була відсутність смертної кари у законодавстві та властивої для поганських часів геополітичної агресії. А з другого боку — завдяки прийняттю християнської віри Київська Русь могла нав’язати широкі безпосередні стосунки з усіма державами Європи, свідченням чого є подружні зв’язки дітей князя Ярослава в різних кутках тодішньої Європи. Сьогодні можемо сміливо стверджувати: Київська Русь, як і її прямий спадкоємець — Українська держава — є європейською державою не тільки тому, що знаходиться на цьому європейському географічному континенті, а головно тому, що досить високою мірою, незважаючи на татарські та комуністичні лихоліття, зберегла християнські вартості, які характеризують насамперед духовну, а вже потім політичну культуру Європи.
Офіційне християнство, яке свідомо плекали найвизначніші державні провідники упродовж століть, ґрунтовно просякло нашу культуру. Виключити християнство — означає зруйнувати нашу культуру дощенту. Таку мету ставив перед собою комуністичний режим, намагаючись досягти її через переписування на свій лад наших літературних творів, руйнування надбань архітектури та іконописного мистецтва тощо. Він завдав глибоких ран, але не вирвав Бога з людських сердець. Сьогодні нашим великим завданням є відбудувати наші храми, належно їх розписати, очистити художні твори всіх родів від безбожницької зматеріалізованої халтури.
Немає найменшого сумніву, що християнство було домінантною релігією у формуванні культури нашого народу, однак упродовж першого тисячоліття християнської ери вже також існували відомі на території сучасної України інші монотеїстичні релігії. І сьогодні наша держава не є суто християнською, але це не означає, що святкування 1020-ї річниці прийняття християнства як державної релігії втратило своє глибоке національне та духовне значення.
