На горі Афон, у Греції, є монастир, що зветься Есфигмену в якому, у свій час, прийняв постриг засновник руського монашества преподобний Антоній Печерський. А в XIV столітті його настоятелем був святий Григорій Палама. У 1965 році монахи цього монастиря розірвали єдність із Вселенським Патріархом Афінагором, який спільно з Папою Павлом VI проголосив недійсними анафеми східних і західних християн 1054 року. З того часу над монастирем майорить чорний прапор із написом «Православ’я або смерть», що став провідним гаслом православного радикального зилотства. Основною причиною таких дій есфигменських монахів став екуменічний рух, який розпочався на початку ХХ століття, а після зняття вже згаданих анафем почав набирати швидших обертів. Головно це стосується діалогу між Католицькою та Православною Церквами.
Отож, Православ’я або смерть? Мені видається, що тут закладена глибока помилка, оскільки екуменічний діалог це «уділ живих». Там, на небі, панує «довершений екуменізм», бо як писав православний Київський митрополит Платон (Городецький): «Наші конфесійні перегородки до Бога не доходять». Коли Царство Боже є поміж нами, то цих ширм немає і тут на землі. Якщо бунтівні монахи думають, що зможуть мати в Небі своє «афонське гетто», то, думаю, вони будуть розчаровані.
Проте, як свідчать дослідники, на заваді екуменічному рухові стали не тільки есфигменці та їх прихильники, а й політична ситуація у світі після ІІ Світової війни. Поділ світу між Заходом та Радянським Союзом штучно й насильницьки приховав і деякі церковні проблеми, а саме існування Східних Церков у єдності з Римським Престолом. Вихід греко-католиків Східної Європи з підпілля наприкінці ХХ століття, виявив певну залежність екуменічного діалогу від тоталітарного режиму. Чи не було це очищенням самого ж екуменічного руху? Переконаний, що так. Не може бути щирого і плідного діалогу християн, коли під боком дехто зі співбратів терпить переслідування. І сьогодні деякі учасники вважають, що ситуація «невидимого» існування греко-католиків є сприятливішою для екуменічного руху. Однак чи буде такий діалог справжнім? Про це читайте статтю російського греко-католика Павла Парфентьєва.
Цей номер присвячено екуменічному рухові ще й тому, що у жовтні відбулось чергове засідання православно-католицької комісії, яке цього разу проходило на Кіпрі під галас прихильників есфигменських монахів. Сторони так і не дійшли згоди стосовно першості Римського єпископа та вирішили зустрітись через рік.
Остання сторінка обкладинки цього журналу – приклад досконалого «екуменізму» де вже нема вимог та ультиматумів, вдаваної доброзичливості, а тільки єдине бажання бути одним у Христі.
Р.S. Прошу також вибачення у наших дорогих читачів за значну затримку із виходом цього номера. Наступні числа ви отримуватимете вчасно.
