Дуже часто доводиться чути запитання людей, чому в Україні існує Українська Греко-Католицька Церква з центром в Києві (а раніше у Львові), і окрема Греко-Католицька єпархія із центром в Ужгороді, або Мукачівська греко-католицька єпархія. Просте з історичної перспективи і складне з огляду сучасності питання не з тих, на які можна відповісти дуже швидко.
Знаємо, що християнство в цьому регіоні з’явилось завдяки місії учнів Кирила та Методія. Але тільки з 1458 року існує документальне підтвердження існування єпархії, яка у 1646 підписала «Ужгородську Унію» з Римським Престолом.
Мукачівська єпархія є матірною для Пряшівської, Гайдудорозької, Крижевацької єпархій і діаспорної Пітсбурзької митрополії в США.
Кілька разів протягом історії Мукачівська єпархія мало не ввійшла в склад руської Київської митрополії. І найбільш ймовірним випадком були переговори у ХVІІІ столітті за часів Лева Шептицького, однак, як і під час минулих, так і майбутніх спроб на заваді стали протести угорської сторони — і церковної, і державної.
Загалом протягом всього часу з моменту Ужгородської Унії Мукачівська єпархія перебувала під керівництвом угорських римо-католицьких єпископів і тільки у 1937 році отримала незалежний статус, з прямим підпорядкуванням Ватиканові. Після радянської окупації, слідом за ліквідацією УГКЦ у 1946 році, на Закарпатті за спланованим та реалізованим проектом радянських спецслужб закарпатських греко-католиків було насильно підпорядковано Російській Православній Церкві (1948).
Прикметно, що у 1987 році про свій вихід з підпілля Іванові Павлові ІІ спільно заявили єпископи Іван Семедій із Закарпаття і Павло Василик зі Станіславівщини. Також закарпатські єпископи брали участь у Синоді УГКЦ, який проходив у Римі 3-10 лютого 1991 року. На початку 90-х також відбувались процеси за участю Римської курії, які повинні були завершитись входженням Мукачівської митрополії в склад УГКЦ, і таким чином були б реалізовані права очільника УГКЦ на владу на всій території України. Однак через низку причин внутрішнього характеру Мукачівської єпархії і не в останню чергу політичних, цього не відбулось. А за закарпатською єпархією залишився статус єпархії sui juris, наданий у 1937 році, який діє і по сьогодні.
Цей статус є тимчасовим, але затягнувся вже на 20 років. Про це зазначили члени Закарпатської греко-католицької спілки імені владики Івана Маргітича. Метою Спілки, за статутом, є «возз’єднання Мукачівської греко-католицької єпархії з Українською Греко-Католицькою Церквою, із перспективою перетворення її в Український Греко-Католицький Патріархат». Формально організована вона була на установчих зборах 9 квітня 2011 року. Хоча такий рух існував ще за життя єпископа Маргітича.
12 квітня у прес-центрі «Закарпаття» відбулась прес-конференція, за підсумками установчих зборів спілки, яка в статусі громадської організації займатиметься просвітницькою діяльністю з метою об’єднання греко-католиків України. Прес-конфернцію провадили: Володимир Піпаш – голова управи Спілки, кандидат історичних наук, голова Закарпатського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Любомир Белей співголова, доктор філологічних наук, професор УжНУ, директор НДІ україністики ім. М. Мольнара та о. Василь Данилаш – співголова, декан Великоберезнянського деканату Мукачівської греко-католицької єпархії. Як можна було зрозуміти зі слів голови управи Володимира Піпаша, організація ніким чином не форсуватиме події чи діятиме «терористично», рідко. Своєю місією члени Спілки бачать інформаційну та освітню працю у справі єднання. Зокрема, планується проведення конференцій і круглих столів, видання бюлетеня та наукових розвідок тощо.
«Ми усвідомлюємо, що це дуже делікатна і дуже відповідальна справа. Якщо взяти європейську чи українську історію, відомо, що справи конфесійні є дуже делікатні» — сказав доктор Любомир Белей. Він також зачитав ухвалу установчої конференції Спілки, яка відбулась 9 квітня 2011 року в Ужгороді. Серед пунктів навколо яких зосереджуватиметься робота Спілки, назвемо, зокрема, перші три: 1. Звернутися до Першоієрархів УГКЦ та Мукачівської греко-католицької єпархії із закликом розпочати процес об’єднання в єдину Українську Греко-Католицьку Церкву. Існування MTKЄ sui iuris в умовах незалежної України є прикрим анахронізмом, що став причиною штучного поділу греко-католиків України та суперечить усталеній позиції Ватикану визначати територіальні межі окремих Церков з огляду на чинні державні кордони, визнані міжнародним співтовариством. 2. Для подолання штучного поділу між греко-католиками Закарпаття та України, породженого столітнім бездержавним існуванням українців, звернутися з пропозицію до проводу УГКЦ та МГКЄ налагодити активні взаємні контакти як на рівні вірних, так і священнослужителів, пропагувати паломництва вірних до греко-католицьких святинь всієї України, організовувати «гостювання» священиків та монахів тощо. 3. «Просимо керівництво МГКЄ долучитися до проведення Всеукраїнської акції «Моя «цеголка» у будівництво Патріаршого собору», проведення якої на теренах Закарпаття має символізувати соборну єдність греко-католиків України, а також тяглість і незнищенність Володимирової християнської традиції».
Установча конференція звернула також увагу на використання української мови у богослужіннях і житті МГКЄ (на сьогодні вживається церковно-слов’янська), а також попрохала єпископа Мілана скасувати декрети, що забороняють поминати під час відправ Главу УГКЦ, що, за словами голови Спілки Володимира Піпаша, ще 15 років тому було в практиці.
Доктор Любомир Белей порівняв Патріарший собор Воскресіння Христового з Софіївським собором в Києві, який є надбанням усіх жителів України. Тому й головний греко-католицький храм в Києві повинен стати «своїм» і для закарпатських греко-католиків.
Отець Василь Данилаш звернув увагу на той факт, що раніше на офіційному рівні ніде не велася розмова, що Мукачівська єпархія є частиною Русинської Церкви. «Ми знаємо, що в Америці існує Пітсбурзька митрополія, яка складається з тих русинів, що не хотіли єдності з Українською ГКЦ. А тут вже, за останні два роки, в офіційному віснику Ватикану наша Єпархія іменується як Русинська. Я є деканом, і ми маємо деканські збори, і я жодного разу не чув, що ми вже будемо як Русинська Церква. Хто прийняв рішення?».
Щодо поминання ієрархів УГКЦ під час богослужінь, отець Василь розповів, що він є висвячений владикою Юліаном Вороновським і в тексті його священичої присяги є слова про вірність Патріарху Мирославу-Івану (Любачівському) та його наступникам: «І мене люди питають, а чому я не згадую Главу УГКЦ. Ми розуміли, що владика Гузар подав у відставку, але вже є новий. І я заскочений тими питаннями, я не знаю, що відповідати. Я кажу їм що ми є Русинська Церква в Україні, та для них то є дивно». Оскільки, як сказав отець, вважають себе українцями. Отець Василь також поділився спогадами з підпілля, яке греко-католики по обидва боки Карпат переживали разом. Він назвав сьогоднішнє становище «штучним поділом». «Якщо люди, наші вірники, говорять про єдність, то духовенство має співати про це», підсумував о. Василь. Він також звернув увагу на пастирський аспект, пов’язаний із вживанням богослужбової мови. За його словами, багатьом людям, а особливо молодим, церковно-слов’янська мова складає трудність.
Володимир Пілаш на завершення підкреслив, що Спілка не буде займатись процесом об’єднання оскільки це справа ієрархії, каноністів та відповідних фахівців, які можуть повноважно визначати умови, механізми тощо. За його словами, Мукачівська єпархія має великі надбання в багатьох царинах, які можуть послужити об’єднаній Церкві.
Учасники прес-конференції слушно зауважили, що спільний корінь усіх русинів — древня Руська держава. Вона спільна і для закарпатських, і для галицьких русинів. У цьому контексті пригадали лист «галицького русина» Івана Франка на захист «угорських русинів» у 1896 році. А сучасний т. зв. «русинський рух» на чолі з протоієреєм Московського Патріархату Дмитром Сидором, який намагається подати закарпатських русинів як окрему народність, є штучним москвофільським явищем.
Під час зустрічі з журналістами звучало ще багато цікавих фактів і спостережень з життя Мукачівської єпархії, які, і це відчувалось в емоційних виступах, вже давно турбують закарпатських греко-католиків. Учасники висловили свою щиру повагу до правлячого архієрея Мілана (Шашіка) та висловили надію, що зможуть стати опорою йому в справі пошуку єдності. А цій «єдності немає альтернативи», — сказав о. Василь Білаш.
Підсумовуючи цей короткий репортаж, слід звернути увагу й на те, що паралельно з процесами на Закарпатті в УГКЦ також пригадали про заморожений процес поєднання Мукачева і Київського престолу. На прес-конференції після обрання нового Глави УГКЦ Архієпископ Львівський на запитання, чи можливе таке об’єднання, сказав: «Може, як владика Святослав буде це робити… Це було також побажання Святійшого Отця Івана Павла II. Це було таке побажання, як воно буде розвиватись — будемо бачити. Почекаємо. Не тільки від нас це залежить». У Мукачівській єпархії, окрім сил, що не хочуть об’єднання з певних політизованих причин (і тут церковні аргументи не мають сили), існує страх втратити власну ідентичність (хоча їх мають всі єпархії УГКЦ) та загрози «насильницької українізації», чого побоюються угорські вірні. Однак, щодо цього варто пригадати, що УГКЦ не є Церквою тільки для українців, будь-хто може ввійти і жити в ній. І з часом кордони її будуть все більше розширюватись, а слово «українська» в її назві все більше означатиме «еклезіологічну» реальність, яка означує традицію (україно- чи слов’яно-грецьку), а не етнічне походження її вірних. Оскільки УГКЦ як Церква Христова, має завдання голосити Слово Боже всім народам, ще пліднішою ця проповідь буде у взаємному збагаченні Мукачівської єпархії і Київського престолу.
Підготував Анатолій Бабинський
