Вірність та об’єктивність: якості журналістів та істориків Церкви

Пам’яті Джона Л. Аллена-молодшого, журналіста, ватиканіста, автора (20.01.1965 – 22.01.2026)

Репортажі на сенситивні й суперечливі теми потребують критичного мислення та аналізу. Саме цим відзначився американський журналіст Джон Л. Аллен-молодший (John L. Allen Jr.) впродовж своєї кар’єри журналіста та автора книжок. Mета якісної звітності – це не євангелізація від імені Церкви, стверджував він, а «вірність журналістській майстерності – справедливість, збалансованість, точність і повна розповідь історії».

Питання вірності Христовій вірі візаві та інтересам адміністративних інституцій не завжди сходяться в офіційних звітах, пресі та історії. Спотворення як недавніх, так і давніх історичних подій з життя Церкви принесли шкоду, суперечачи духу й настановам Євангелія Христової Церкви.

Свідчення віри Митрополита Йосифа Сліпого та його єдності з Римським Престолом святий Папа Іван ХХІІІ щиро пошанував у 1963 році. Та ще того самого року після смерті згаданого римського понтифіка ставлення до Ісповідника віри значно змінилося. За понтифікату наслідника Івана ХХІІІ політика ватиканської бюрократії обмежувала діяльність митрополита / Патріярха Йосифа разом із забороною відвідувати єпархії УГКЦ поза межами Ватикану. Підприслуговування адміністративному центру призвели до поділу всередині Церкви у США та інших країнах української діаспори.

Стійкість Блаженнішого Йосифа у вірності Христові та Його Святій Церкві у повноті своєї питомої традиції разом із сопричастям надихали. Незалежне Українське Патріярхальне Товариство США у співпраці з Блаженнішим та його колом богословів стали свідками спотворень з боку Ватикану в їхніх прескомюніке, що паралельно переливалися в єпархіальні газети Філадельфії, Чикаго і Стемфорда, навіть із глузуванням над «патріархом самозванцем» та нечесними аргументами проти Блаженнішого. Передсоборові уніятистські практики верховенства латинської еклезіології, з одного боку, і колоніальний менталітет беззаперечного підкорення, з другого, були довголітнім звичаєм. Сопричасна модель ранньої Церкви, повернена Другим Ватиканським Собором, не дозріла (навіть донині) та потребує серйозної праці. Основа єдності сопричастя Церков-сестер побудована на повноті кожної Святої традиції з апостольських часів у їхньому богослов’ї, еклезіології та праві. Недоліки минувшини творять поважні перешкоди для повернення основ єдності Церков реформаторським Другим Ватиканським Собором. Процес триває.

І тут принцип Аллена критично досліджувати складові подій стосується також потреби аналізу обговорюваних питань. Доречні репортажі Джона Аллена у світових медіа були ретельними, неупередженими та захопливими. Його професійні якості були варті уваги українського та міжнародного читача. Можливість ближчого взаємного знайомства Джона Аллена та українців постала в 2012 році у Львові завдяки його участі в конференції «Між вірністю і журналістикою. Досвід видання журналу “Патріярхат”».

Отже, період виходу УГКЦ з підпілля і новизна самого процесу налагодження самостійного правління нової держави, поверхове взаєморозуміння становища України та діаспори і навпаки потребували інтелектуальної конфронтації. Внаслідок цього у березні 2012 року почалося активне підготування видавця «Патріярхату» та редакції до конференції. Остання відбулася 20 жовтня в приміщеннях УКУ. Тодішній головний редактор часопису Анатолій Бабинський займався координацією в УКУ, а управа видавця полагоджувала всі інші питання. Зі свого боку Джон Аллен висловив широку відкритість до пропозицій, ба більше, бажав запізнатися з почуваннями учасників. Потреба ознайомлення з основами східної ідентичності нашої Церкви дала нагоду переслати йому послання Патріярха Любомира «Один Божий народ у краї на київських горах». Його Джон Аллен високо оцінив.

Напередодні запрошення Аллена до Львова з метою виступити на конференції він про себе писав: «я не вважаю себе “католицьким журналістом”, а радше журналістом, який є католиком». Відтак львівська конференція дала нагоду запізнатися з широковідомим ватиканістом. Аллен наголосив на осно́вній відповідальнoсті в репортажах: «Висвітлення делікатних та суперечливих тем: баланс між вірністю та об’єктивністю». Примітно, що якраз тоді новойменований владика, ректор УКУ отець-доктор Борис Ґудзяк, вітаючи прелегента з визнанням його праці, назвав патріярхальний рух реформаторським. Важливо, що конференція була відкрита й давала нагоду студентам факультету журналістики УКУ ознайомитися з досвідом визнаного кореспондента-ватиканіста Аллена. Та, на жаль, ця нагода не була сповна використана.

Виступ Аллена на конференції відзначався ширoтою та глибиною експертного осмислення. Передусім зазначу, що його критично-аналітичний фаховий підхід до подій запобігає їх знівеченню. Дійсно-бо, недбало зібрана інформація спотворює суттєві складові даної справи та породжує шкідливі наслідки, які довели до сумної ситуації у ЗМІ – як церковних, так світських – до довготривалого звичаю прикривати негативні явища задля так званої репутації Церкви та її людської природи. На додачу новий цілодобовий цикл діяльності ЗМІ, щораз більший підрив довір’я до інституцій (зокрема й Церкви) разом із неграмотністю світської преси в справах релігії породжують руйнівне взаємне упередження. Все це потрапляло в поле зору Аллена і знаходило належне висвітлення. Треба визнати, що «Церква в певному сенсі була так само жорстоко політизована, як і ЗМІ, тому існує низка конкурувальних [римсько-]католицьких наративів з усіх можливих тем», – казав Аллен. Розв’язка цієї проблеми, на його думку, полягає в триманні балансу між вірністю та об’єктивністю не тільки заради репутації Церкви і професії журналіста.

Римсько-Католицька Церква, стверджував Аллен, має «колосальний борг вдячності ЗМІ» за те, що вони змусили її зайняти сильну позицію протистояння насильству представників церковного персоналу над неповнолітніми. Тут фахівець входив у контекст культури звичного насильства цивільного населення та корпорацій, підсиленого сексуальною революцією попереднього століття. У своїй львівській доповіді Аллен пояснював без будь-якого применшення серйозності зловживань, що вони змінюють враження про справжню суть Божої інституції та всю діяльність Церкви. Однак пояснював, що широка харитативна праця Церкви серед малозабезпечених сімей і меншин, освіта в католицьких школах або лікування в католицьких лікарнях, особливо (і часто безкоштовно) поза межами доступу до їхнього місця проживання, є добрими прикладами. Наприкінці свого слова про спілкування зі ЗМІ Аллен виявив належне почуття гумору і вміння посміятися з себе та своїх слабкостей. Ця корисна прикмета, що була природно притаманна Аллену, пригадує про людяність співрозмовників з обох сторін: Церкви і преси. Церква свята, а людське правління не завжди.

Книжка Джона Л. Аллена-молодшого 2002 року «CONCLAVE: The Politics, Personalities and Process of the Next Papal Election» («КОНКЛАВ: Політика, особистості та процес наступних виборів Папи Римського») є прикладом його досліджень і стала головним посиланням, школою для кореспондентів. З прагненням пізнати Східні Церкви та їхні проводи Аллен дійшов до глибшого запізнання з Блаженнішим Любомиром, на що вказує і вищезгадане видання. В своїй книзі автор змістовно подає біографію Любомира Гузара як біженця, історію його поселення в Америці, описує освіту, висвячення в УГКЦ, монаше життя як студита в Італії. Та, що більше, виразно називає Йосифа Сліпого Патріярхом, пише про таємну хіротонію Любомира і позу Павла VІ, як через «незаконну хіротонію» заради політики Ватикану «не вразити» Російську Православну Церкву і совєцький атеїстичний режим. Аллен вважав Гузара особливо гідним вибору на Вселенський Престол, хоч і був свідомий малоймовірності здійснення цього. Він, зокрема, пише: «як східнокатолицький Патріарх, він [Гузар] відчуває до глибини душі аргумент на користь незалежності місцевих Церков; він має пастирський талант і політичну витонченість; він теплий, усміхнений… міг би нагадати світові Івана ХXIII». І далі: «Гузар блискуче виступив підчас поїздки Івана Павла II до України 23–27 червня 2002 року» (с. 166). Аллен повторив це визнання у National Catholic Reporter 15 листопада 2002 року, додаючи свою особисту оцінку: «[Гузар є] також один із найщиріших християн, яких я коли-небудь зустрічав».

Широковідомим є те, що робота з бюрократіями, з усіма їхніми тонкощами, ставить перед журналістами багато викликів. Колишній редактор видання «Newsweek» Кеннет Л. Вудворд (Kenneth L. Woodward) ще в 2005 році так описав прелегента нашої конференції: «Поза межами північнокорейського уряду в Пхеньяні жодна бюрократія не є для журналіста складнішою для розкриття, ніж ватиканська. І ніхто не робить це краще, ніж Джон Л. Аллен-молодший».

Комунікати дикастерій від часів Ісповідника віри Патріярха Йосифа Сліпого, коли не раз появлялися повідомлення, що мали ознаки непомильного «диктуму Папи», значно змінилися. Однак бюрократія в дикастеріях панує через певну відсутність реформ, проголошених Другим Ватиканським Собором. Цей, можна сказати, болючий історичний розрив у нутрі нашої Церкви потребує вірного та об’єктивного дослідження історії складних років другої половини ХХ століття. Для прикладу, ще й сьогодні не цілком зрозумілим є стан Церкви sui iuris (із територіально-юридичними обмеженнями) – термін-візаві повноти її одідиченої Святої традиції як у Ватикані, так і в Церкві києво-візантійської традиції в Україні та діаспорі. Проте кожен етап набуття досвіду – зокрема й журналістського – є повчальним. Тому й розуміння цілісності контексту обставин і середовища, а також часу комунікацій, як це правдиво показував своєю працею Аллен, запевнить і вірність, і об’єктивність медійного продукту.

Пропозиції досвідченого майстра та солідного комунікатора залишаються актуальними. Світлої пам’яті Джон Л. Аллен-молодший народився в штаті Канзас, відійшов у вічність у Римі, проживши повний 61 рік. У спадок залишив свої професійні праці як письменник і журналіст, що також є документацією історичних подій і важливим ресурсом історичних досліджень.

Поділитися: