Леся Нікітюк

Релігійна поезія

Мати

Не забудь же, сину,
Ані на хвилину.
Свою рідну маму
На світі єдину.
Бо не одну нічку
Мама не доспала,
І тебе кормила.
До сну присипляла.
Твоє добро й горе.
Розділяє мати,
І хоче для тебе
Все серце віддати.
Коли твоя ненька
Вже стане старенька.
Пам’ятай же, сину,
Про маму єдину.

* * *

Леся Нікітюк, Підгайці

Тато й мама – це святе від Бога

Якщо образив ти хоч раз в житті
Своїх батьків поганим і злим словом,
На цій планеті місце не тобі,
Ти мешканець землі є випадково.

На світі Божім ти з’явився цім.
Щоб чесно працювати, мирно жити.
І щастя вносити в батьківський дім,
Батьківським словом вміти дорожити.

Бо Заповіді Божі так гласять:
Матусю й батька треба шанувати.
Бо вам батьки ніколи не простять.
Якщо не будете їх поважати.

Свою любов до рідних пронесіть
Через роки, життя свого дороги.
І діточок як «Отче наш» навчіть,
Що тато й мама — це святе, від Бога.

* * *

Богдан Мигаль, Рожище — Україна

Люблю небо України!

Світе милий, як тебе збагнути
зрозуміти велич і красу?…
Й частинку Правди і Добра здобути
Й знайти до щастя стежечку ясну?
Як бистро мчать короткочасні весни.
Минають швидко літа теплі дні
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні…
Скільки ж то весен в вічність промайнуло?
Пройшло вже літо нашого життя…
І осені зникають дні чудесні!
Повзуть повільно зими затяжні…
Хай лазер щастя душу Вам зігріє,
Й прилине радість і палкий привіт.
Хай ваше серце вічно молодіє,
Живіть щасливо понад сотню літ!
Люблю до болю небо України
І чую холод в слові «чужина»,
Хоча й тепліші в світі є країни.
Мені і радість там була б сумна!…

* * *

Шануймо старість

Шануймо старість
— це, старих людей —
за їх прожитість,
працю — часом — без трофей,
вони, фундаменти вкладали,
часом, не їли і не спали,
але, в майбутнє заглядали,
щоб щось у спадщину лишили,
щоб діти, внуки довершили
не тільки в рідній Україні
але, по світу були вмілі,
щоби себе, та проявити
і мову рідну голосити,
і віру пра.. і пра.. дідів;
вони зумили зберігати
не тільки: а ширити й навчати;
Старі у всьому будівничі,
а молоді були, як ми,
та в ті часи, все винесли:
і війни, болі і розрухи
та вірність в серці берегли,
щоб нам все краще донести,
а нині — вже вони старенькі
часом недужі, немічні
і хочуть нашої поваги
за їхню працю у житті.
Колись і ми будемо старими,
Які? Ніхто не знає з нас,
та схочем ласки з молодими
якось ділити в кожен час;
Шануймо старість преславуту,
Як щедру осінь восени,
За шану приймемо заплату
бо всі старі, то це є — ми!

о. Василь Ганішевський
с. Ценів — Україна

Поезія

Богдан Мигаль

Сходить сонце волі

І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє,
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Волелюбний, дорогий народе.
Настала в тебе історична мить,
Тобі сьогодні сонце волі сходить
Від нині будеш вічно вільним жить!…

Прийшла до тебе світла ця хвилина,
пісня щастя злине до висот,
Воскресла рідна Мати-Україна.
Розправив плечі велетень-народ!…

Сьогодні, Друзі, історична дата.
Змінивсь ґрунтовно майже цілий світ,
Тож ми всім серцем хочем побажати:
«Живіть щасливо понад сотню літ!»

Щаслива нині Мати-Україна
Вітає вільних дочок і синів.
То ж, будьте, милі, як одна родина.
Щоб наш народ віками вільно жив!…

Рожище — 1.12.1991 р.

За єдність Церкви і народу

Всесвіту Творче, Боже наш!
Прийми молитву гарячих благ.
Хай дружньо гомонить Твій глас,
Щоб справедливий був наш світлий змаг.

В мольбах смиренних серцевільних,
За Патріярха України
Твій люд встає у змаг з руїни,
Й «ми» хочем Бога» кличе спільно.

Бо Заповіт нам Йосиф дав,
Він, патріярший світоч і праведний закон
У молитовному поході наказав
Народові йти у Рідний Пантеон.

Клич патріярший лине до небес:
«За Єдність Церкви і Народу»!
Всесвіту Творче! Владико всіх чудес!
Єдиномисліє пошли, і Божу згоду.

Д-р Олег Снилик

Леся Нікітюк, Підгайці

Я іду на прощу

Я іду на прощу,
Вже до Лаври близько.
В Бога щастя прошу,
Молоде ж дівчисько.

Ще здалека бачу
Купол золотистий,
І від щастя плачу,
Чую дзвін іскристий.

Підійшла до Лаври
Та й перехрестилась,
Бідним дала дари,
Щиро помолилась.

На коліна стала
Перед образами,
В Матінки благала
Долі із сльозами:

Зішли Мати Божа
Мені щастя й долю,
Не віддай Вкраїну
Назад у неволю.

Поезія

Шлях до Бога

На світі, знаю, Бог існує.
Та над всіма людьми панує.
І в нього хочу я просити
Життя щасливе нам створити.

Дуже важкі часи настали,
У час відродження держави.
Тому й звертаємось до Бога —
У нас в житті одна дорога.

До Бога ця веде дорога.
Від Нього буде допомога.
Лиш Він врятує від біди
І вкаже шлях, яким іти.

Якщо ми дійсно Божі діти.
То годі нам в пітьмі сидіти.
Пора вже шлях цей віднайти,
І йти до світлої мети.

Сидіти досить, склавши руки,
І бачити одні лиш муки:
Страждання бідних і старих.
Поневіряння молодих.

Нам всім потрібно мирно жити,
Щоб Божу ласку заслужити.
Та шлях до Бога свій знайти
Повинен кожен: я і ти.

м. Підгайці
Леся Нікітюк

Пісня Україні в 7-му річницю Незалежности

Рідна Україно, це ж знову Тобі,
Бо кому ж буду пісню складати?
Хоч Ти самостійна й на своїй землі.
То ворожий вітер віє з-за хати.
Віє і дме з усієї сили Й піском засипає очі.
Щоб Ти не бачила, коли день.
А коли зближається темрява ночі.
Щоб Ти забула сонце золоте.
Забула блакить ясного неба
Й пішла за ворогом там.
Де йому вигідно і треба.
Щоб Ти забула хто Ти є.
Забула славне минуле,
А пішла знову в ярмо
Й одягнула невольничі пута.
Не дай себе звести на манівці.
Не дай себе обдурити знову.
Не вір. що знайдеш грушки на вербі,
А вір, що прийде знову неволя.
Маєш Незалежність — шануй її,
Усіми силами міцно держися
замість незгоди, яка все руйнує
Молитвою до Бога звернися.
Щоби засліпленим очі відчинив.
Як колись відчинив сліпому.
Бо стратити легко те. що маємо,
А будувати треба віками знову.
А віки ті були дорогі
Политі потом, кров’ю й сльозами
жертвами безчисленних Героїв,
Що боролись віки з ворогами.
О, Господи, Ти нам дарував Незалежність,
Даруй ще розум і згоду…
Розцвітай Україно, як на весні цвіт.
Що дарує запах і вроду.
В 7-му річницю Молимо Бога.
Щоб Ти знайшла щастя й долю.
Стала господарем на своїй Землі
Й зберегла Незалежність і Волю.

Ольга Гриньків

Україна

Життєдайне сонце сміється з небес.
Цілющі промені до нас посилає.
Скрізь поля родючі, ліси та луги.
І пташина пісня у гаю лунає.

Ти живеш Україно, на нашій плянеті.
Тут твоє багатство, родючі поля.
Народ миролюбний і талановитий.
Чарівна природа, села та міста.

Після багатьох століть страждання.
До тебе, Вкраїно, воля завітала.
Роками боровся наш народ за щастя.
Врешті Україна вже вільною стала.

Синьожовтий прапор гордо повіває.
Народ України будує державу.
Працює на полю. у шахтах, заводах.
Перешкоди ламає, примножує славу.

Працьовита молодь не наше майбутнє.
Вродливі дівчата, смілі юнаки.
Навчаються в школах, усюди працюють,
І в армії служать наші козаки.

Труднощі великі лякатись не треба.
Дружно працювати та вперед іти,
А мужам державним мудро керувати,
І сміливо разом іти до мети.

Ти будеш жити, рідна Україно!
І біда минеться, добробут настане.
Усміхнуться наші брати українці,
І в наше віконце сонечко загляне.

Підволочиськ, 1995 Мирослав Кривий

Вже немає Тебе…

Вже немає Тебе,
Мій коханий дідусю.
Не дожив, ти наш рідний,
До цих радісних днів.

Не обіймеш мене,
Не покличеш бабусю,
Не побачиш відважних
Повстанців-братів.

Не згадаєш той час,
Як за волю боролись,
України-матусі,
Її вірні сини.

Ти не прийдеш до нас,
Не почуєм Твій голос.
Ти заставив нас в тузі,
Завітай хоч у сни.

м. Підгайці Леся Нікітюк

Релігійна поезія

В 35 річницю повороту Патріярха з Сибіру

35 літ… І коли ж вони пройшли?
Чи це час, чи відлуння звуку?
Так скоро минув без вороття.
Як Патріярх закінчив свою муку
У тайґах Сибіру, де зрошував землю
Кровавим потом і сльозами.
Як Спаситель Ісус. коли Юда продав
І Його на муки забрали.
Бог покликав нашого Мойсея
До праці у виноградник Христовий
І Господня рука провадила Його
В сибірських каторгах-неволі.
Вільний світ за Нього забув
Та Його овечки з Пастирем своїм були.
Несли разом тяжкий хрест
І в терпіннях черпали євангельські сили.
17 літ зносив зневаги і муки
Наш святець Йосиф Сліпий.
Став символом української Церкви
І провадив народ, як колись Мойсей.
Тіло ламали та не зламали духа.
Бо дух був сильний, як граніт.
Він був тим дороговказом
Для народу через стільки літ.
На волю до Риму — що чудом було —
Прибув на Другий Собор Ватиканський,
Щоб перед тисячами духовенства й народу
Заступатися за народ український.
Відвідав своїх овечок по всіх краях —
Це тріюмфувала Правда Христова.
Здавалося, що сам Христос
Зійшов до знедоленого народу.
Будував, відновляв, учив, напоминав.
Започаткував нову сторінку історії Церкви.
Відновив ідею Києво-Галицького Патріярхату.
Щоб ми могли жити, не вмерти.
Бо народ, що загубив знання минулого
Й загубив скарби духові —
Зникає з лиця землі І завмирає вповні.
Великого бажайте! — Напоминав.
Шануйте мову — цінність народу!
Моліться, учіться, ідіть усе вперед,
Плекайте любов, єдність і згоду…

Ольга Гриньків

Мирон Радзикевич

Господній післанець

Благословенною хай буде та хвилина.
Коли в часи воєн, тюремних катувань, і
перемоги зла. Господь післав народові оту, святу людину,
Новітнього Мойсея, свойого вибранця й провідника.

Могутнім духом і розумом своїм захопив світ,
З ласкавим поглядом істотного святця,
Він занехав свій графський родовід,
Пішов тернистою дорогою ченця!

Огорнутий у скромну, чорну рясу,
Волосся біле і шовково-срібна борода;
в очах синів безмежний відблиск неба,
В обличчі променіла божеська краса.

Засів Митрополит Андрей на Святоюрському престолі
І став улюбленцем всього хрещеного людства,
А дотиком свойого слова й виявом безмежної любови,
Провадив нарід до вершин… до Церкви… до Христа!

Даром ворожа — діявольська рука
Коїла затії та змови, з підвал Варшави чи Москви;
Казився, трясся сатана і як колись він за Христа
На світ увесь кричав; «розпни Його… розпни!!!»

Та не скорив він підступом Андрея.
Не зміг сплюгавити Його величний маєстат.
Господній післанець вславив вовік свою ідею
І переміг грізну навалу супостат.

А ми навколішках, у молитовній призадумі
Склонімо голови й просімо Андрея-Святця:
Благословення й ласк для нашого народу.
Та заступництва за його долю у Царя-Христа.

Читаю я «ПАТРІЯРХАТ»

Беру у руки я журнал «ПАТРІЯРХАТ»,
Сторінку за сторінкою читаю.
Душа шукає в нім розради і порад.
І я неначе з Богом розмовляю.

У нім черпаю, як нектар бджола,
Я слово правди про святую віру.
Молитви мовлю чарівні слова,
Приношу Богу ті слова в офіру.

Добра і мудрості цей сповнений журнал,
До серця міцно, міцно пригортаю.
В душі моїй звучить його святий хорал.
Навіки з Богом він мене єднає.

Леся Нікітюк, м. Підгайці

Релігійна поезія

З Різдвом Христовим і Новим роком

В безмежну вічність рік за роком кане,
І кожен з нас Нового Року жде,
Який відкриє майбуття незнане
І нас до світлих звершень поведе.

Тривожно й сумно Рік Старий кінчає
Свій неспокійний, доленосний шлях,
На все життя його запам’ятаєм
Із тугою й надією в серцях!..

Йому назустріч Рік Новий крокує,
Щоб естафету з гідністю прийнять,
І дружно весь народ заколядує,
Щоб щастя і добра нам побажать!..

А ось Святвечір — рідна нам картина
Мороз на дворі й чути снігу скрип,
Приносив батько в хату в’язку сіна,
А на покутті ставив жита сніп…

За стіл сідала дружно вся родина,
І подавали аж дванадцять страв,
Яка ж щаслива то була хвилина,
Як батько нас з святим Різдвом вітав!

Немає нині вже такого сіна,
Давно нема вже дорогих батьків!
В очах у нас — непрошена сльозина,
Не той вже, милі друзі, час наспів!..

Та скоро сильна буде в нас держава,
Бо щедрі в нас і серце, і душа,
Хай Україні буде вічна слава!
І справжній мир, як в Англії і США!

Нехай це свято всім нам нагадає
Дитинства й юності чудесний час,
Про нього спомин серце зігріває
І всіх у націю єднає нас!..

Ось «Бог Предвічний» дзвінко пролунає,
В душі згадаєм, як були малі,
І дружно всі колядок заспіваєм
У молодім оновленім селі…

В безмежну вічність рік за роком кане
І кожен з нас Нового Року жде,
Який відкриє майбуття незнане
Й нас до чудових звершень поведе…

В Новому Році, друзі, вам бажаю
Рожевих ранків й сонцесяйних днів,
Нехай для вас троянди розквітають
І ллється радісний пташиний спів…

Нехай розумні діти виростають
І стануть твердо чесними людьми,
Хай з вдячністю постійно пам’ятають
Про Вас із почуттям любови й доброти.

Хай в цьому році всі дні й хвилини
Вам найсвітліші ідеї несуть!
Ви ж в серці збережіть, немов перлини:
Добро, Любов і Правду, і Красу!..

Прийміть мої слова прості й щирі,
Їх квітами й дарунками не замінить!
Бажаю Вам в сімейнім щасті й мирі
Весь труд ВІТЧИЗНІ РІДНІЙ присвятить!!!

Ваші друзі з України:
Рожище, Галина і Богдан Мигаль.

У Вефлиємі новина

Перша зірка засіяла —
Вже на небі ясно.
Й усім людям сповістила
Новину прекрасну.
Що у яслах в Вефлиємі
Родилось дитятко.
Таке миле і хороше
Мале янголятко.
І Марія його мати
Немовля сповила.
Та у ясла між бидляти
Спати положила.
І Ангели там співали —
Ісусу раділи.
Новину розповідали
Всім, хто в Бога вірив.
Пастухи у чистім полі
Цю новину вчули.
Прийняли в дарунок долі,
Й у Вефлиєм прибули.
Мудреців зі сходу вчасно
Зірка сповістила.
І дорогу дуже ясно
У Вефлиємі освітила.
Всі прийшли, щоб вітати
Й Ісуса славити.
Життя чесне розпочати,
Лиш добро творити.

Леся Нікітюк, м. Підгайці.

Зарваниця

Спливає ніч, співають птиці.
Заглянув ранок у вікно.
В молитвах люд до Зарваниці
Іде в священнеє село.

Там, де Пречиста Діва-Мати,
Де сяє Божа благодать,
Ісуса ясні оченята
Святою ніжністю горять.

Бо саме там на оболоні,
Тече вода з криниці чиста,
У німбі, у святій іконі
З’явилась Матінка Пречиста.

Криницю сяйвом оповила,
Два ангели злетіли вгору,
В водицю срібну омочила
Краєчок свого омофору.

То пийте, люди, не минайте
Цю життєдайную водицю.
В молитвах Господа благайте,
Ідіть на прощу в Зарваницю.

І люди йдуть у Зарваницю,
Щоб після болей і тривог
Біля священної криниці
Відчути в серці — «3 нами Бог».

Василь Савка
с. Голгочі, Підгаєцький р-н, Тернопільська обл.

Релігійна поезія

Мирослав Кривий

Христос народився

Вільна Україна
Христа прославляє.
Коляда по всій країні
Вже вільно лунає.

У Карпатах голубих
У Києві й Львові.
Славу народ віддає
Малому Христові.

І пропала вже навіки
Проклята неволя.
Завітала в Україну
Довгожданна воля.

І хоч труднощі великі
Зараз в Україні,
Ясне сонце ще всміхнеться
Старому й дитині.

Всі ми віримо у Бога,
Христос — наша сила.
Вона в світі нездоланна.
Все зло покорила.

А Христос новорожденний
Допоможе нам в житті.
Дасть нам розум і пораду
У цілій важкій боротьбі.

То ж віддаймо честь Христові
І коляду заспіваймо.
Та подяку Ісусові
З серця щирого віддаймо!

Богдан Мигаль

З Новим роком і Різдвом Христовим!

Тривожно й сумно Рік Новий крокує
Й несе нам пригорщу нових надій…
І дружно весь народ заколядує
В своїй державі рідній, молодій…

Забудьмо всяке зло і всі незгоди.
Які роз’єднують ще досі наш народ.
Пора вже жити, як усі народи.
Хай кожний стане справжній патріот!..

Бажаєм щастя Вашій всій родині.
Хай «Бог Предвічний» лунко задзвенить
Й привіт сердечний «Слава Україні!»
Хай ваше серце й душу звеселить!..

То ж побажаймо рідній Батьківщині
Навіки незалежність закріпить.
Нехай задзвонять дзвони в Україні!
Не забувайте рідної землі й на мить!..

Від всього серця хочу Вас вітати:
У вічність кануть історичні дні.
Стрічаймо дружно ці Різдвяні Свята
Хоч в бідній, але вільній стороні!..

Прийшла нарешті вимріяна воля
Й гімн «Ще не вмерла…» злинув до висот
То ж бережіть, завзято свого поля
І докажіть, що ви стійкий народ!..

Щороку, друзі, ми Різдва чекаєм.
Цей добрий звичай ще від предків в нас!
То ж ми всім серцем знову Вас вітаєм
В цей для Вітчизни історичний час…

Та не забути ті часи жорстокі.
Коли й молитись вголос ти не смів,
І рани ще не зажили глибокі.
Які народ в душі весь час терпів…

Прийшла нарешті вимріяна воля
Й гімн «Ще не вмерла…» злинув до висот.
То ж бережіть завзято свого поля
І докажіть, що мудрий Ви народ!..

Леся Нікітюк, Підгайці

Сніп на покутті

Останній сніп зв’язала мати,
І піт рясний втерла з чола.
«Важка це праця хліб збирати» —
Ледь-ледь промовила слова.

І золотистий сніп пахучий
У руки батька віддала.
Щоби поставив на покуті
У день ХРИСТОВОГО РІЗДВА.

Внесе господар із комори
Вусатий, пишний цей дідух.
Збереться вся рідня до столу,
І запанує добрий дух.

Запахне в хаті пирогами.
Скуштуємо усі куті.
Вечерю понесем до мами, —
Батьків не лишим в самоті.

І задзвенить і понесеться
Весела й щира коляда.
У кожнім серці озоветься.
Хорошим спомином вона.

Богдан Мигаль

Щоб наш народ у мирі й щасті жив!

Годинник вічний лічить всі години,
Природою призначені мені…
Я долею турбуюсь України,
Яка трудні переживає дні…

Нелегкі перші самостійні кроки,
Неволі час лишив глибокий слід,
… Реве та стогне Дніпр широкий:
Ще не настав кінець всіх наших бід…

Ще не стрічає кожен брат, як брата,
Свободи дух не кожним ще оволодів,
І, що вже вільна наша рідна хата.
Ще довголітній раб не зрозумів…

Живем в добу знаменних перемін.
Збудивсь в народі прадідівський дух!
В нове життя вступає батько й син.
Напружуй енергійно зір і слух!..

До всіх людей звертаюсь в Україні,
Прийміть цих кілька теплих, щирих слів:
З’єднаймося, немов в одній родині,
Щоб наш народ у мирі й щасті жив!..

Леся Нікітюк
м. Підгайці

Помилуй, Боже і спаси

У кожного в нас своє життя.
Своя дорога на Голгофу.
Приходить час сповіді й каяття.
Та поклоніння ГОСПОДОВІ БОГУ.

Помилуй Боже і спаси,
Уста шепочуть з трепетом не сміло.
І ми стараємось з останніх сил
Розповісти усе, що наболіло.

Та знову постає життя..,
І сором огортає не одного.
Чому ж грішив, чому навкруг брехня?
Чому неправди вибрав я дорогу?

Чому достатком очі засліпив?
Кар’єру вибивав собі й шану,
І друга не одного загубив.
Забув про рідних, батька й маму.

Помилуй БОЖЕ і спаси,
До неба душу вознеси,
Прощення всім нам принеси
За всі гріхи, помилуй і спаси.

Рубрики

Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Леся Нікітюк

Рубрики

Підпишись на нашу розсилку