Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Східні Католицькі Церкви

Значення Східніх Католицьких Церков серед православного світу

Інтерв’ю Блаженнішого Патріярха Йосифа
у французькій телевізії 16 червня 1983 року на другому каналі

На поставлене питання про значення Східньої Католицької Церкви серед православного світу можна б відповісти словами папи Урбана VIIІ, які він сказав до нас, українців, в 1632 році: «Пер вос меі Рутені Орієнтем конвертендум сперо». Цими словами папа висловив виразну надію, після 40-літнього досвіду відновленої церковної єдности в нашім народі, що при помочі Східньої Католицької Церкви він могтиме осягнути єдність Христової Церкви, що розірвалась в 1054 році. Через з’єдинені східні Церкви, наче через міст, твориться зв’язок із східніми православними Церквами.

В чому полягає цей зв’язок? Найперше, думаю, у взаємопізнанні. Через розкол в одинадцятому столітті, а потім через несприятливі політичні обставини між Сходом і Заходом не було зв’язку, за винятком кількох коротких подій, як Ліонський і Флорентійський Собори. Звідси постало взаємне незнання, яке перемінилось у взаємну ворожнечу.

При помочі католицьких східніх Церков почалось те взаємопізнання. Латинська Церква почала відкривати, що Східня Церква — це Церква Отців з великою і глибокою богословією, що вона має свою окрему Літургію, базовану на св. Письмі й писаннях, поетичних творах Отців, що в цій Літургії є незвичайні скарби для думки, богопочитання і життя в Бозі. Може найважче було зрозуміти для латинян окрему структуру східніх Церков, тобто її еклезіологію, яка не була юридичною, але бачила в Церкві Містичного Христа — Божу Родину, а з тим окремий правопорядок зі своїми патріярхами, які колись творили з Петром одність у вірі й братолюбії, зокрема в часі перших семи церковних Соборів, які всі відбулись на Сході.

1000 років тому постала патріярхо-рівна, хоч і без патріяршого титулу, помісна Церква Руси-України у канонічнім зв’язку з Римським Престолом, очолена київськими митрополитами. Вони безперервно визнавали примат і зверхність Римського Престолу, хоч при цьому не переривали своїх традиційних зв’язків з роз’єднаним Константинополем. Для київського християнства розуміння Вселенської Церкви, в першу чергу як цілости Містичного Тіла Христа, було вище понад юрисдикційні суперечки і роздори. Це був той екуменічний дух приязні і вселенськости, який став зрозумілий знову по II Ватиканському Соборі. Ми, з’єдинені, відновивши в ХVІ столітті зв’язок з Петровою скалою, бажаємо того об’єднання і працюємо для нього. І це є друге важне значення Східніх Католицьких Церков серед православних. Ми є тими екуменістами в кращому значенні цього слова. Багато з нас пролили свою кров і тим стали, за словами Тертуліяна, тим сім’ям для з’єдинення. На жаль, в минулому за наше бажання і працю для єдности ми зазнали прикрощів від православних і латинників. Не зважаючи на те, ми були і є свідками церковної єдности, творцями екуменізму і апостолами з’єдинення Церков.

На нашім поєднанні з Римом Схід може переконатись, що в з’єдиненні є збережені всі права, правопорядок, Літургія, благочестя і всі традиції Східніх Церков, отже, нема місця на думку, що обряди є нерівні чи меншевартісні й тому подібне. На поміч цьому прийшли постанови II Ватиканського Собору, зокрема Декрет про Східні Церкви, що вони кермуються своїми традиційними установами-патріярхатами, чого ми домагаємось вже чотириста літ.

40 років тому безбожний режим примусив нашу Церкву в Україні зійти в катакомби. Для рятування її і взагалі християнства на Сході Европи треба скріпити її та інші помісні Церкви, які стоять в авангарді оборони Католицької Церкви, щоб вони могли сповнити їхнє післанництво й їхнє свідчення — «Щоб всі були одно».

П.С. Французька телевізія, передаючи про побут Папи Івана Павла II,
також подала інформації про Українську Католицьку Церкву і Патріярха Йосифа.
Подано короткий перебіг життя Патріярха Йосифа.
Інформації були передані без жодних перекручень.

На новому відтинку

Слід відмітити, що ця акція це не тільки ініціятива згаданих пань, але також їхній кошт друку й пересилки. Досі лише невелика кількість загально відомих в нас жертводавців – діячів мирянського руху – зложили свої датки на цю ціль безпосередньо на руки авторки, та наше товариство асиґнувало суму 200 долярів. Дальша акція поширення цієї брошури поміж тих, кому потрібно, стараннями наших людей по відділах і місцях повинна покрити щонайменше матеріяльні кошти ініціятивним паням.

Із обширної кореспонденції, одержаної як реакцію на вислані брошури, віднотовуємо сьогодні голоси трьох патріярхів східніх Церков:

/Оригінал по-англійському/ «Я одержав Вашого інтересного листа від 29 червня 1970 p., як і книжку Еви Піддубчишин «І благослови Спадщину Твою», про конфлікт між Українською Католицькою Церквою і Священною Конгрегацією для Східніх Церков. Ви напевно знаєте, що я є добрим приятелем їх Еміненції Кардинала Йосифа Сліпого, головно коли йдеться про Собор і Синоди. Я думаю, що він може все в Римі зробити, будучи персона ґрата. Всі Східні патріярхи очікують якоїсь розв’язки. В часі нашої слідуючої поїздки до Риму в жовтні 1971 року, я є певний, що усі патріярхи зможуть зайняти становище до вашого випадку. Ми маємо певну ідею в цій справі і будемо молитись аж до часу нашої поїздки до Риму.

Мої найкращі побажання для Вас і для наших благословенних приятелів із Української Католицької Церкви…»

/Ориґінал по-французькому/ «Я одержав Вашого листа від 29 червня цього року, в якому висловлюєте Ваші жалі про певні проблеми, що були піднесені на II Ватиканському Соборі, і які не були здійснені в стосунку до української спільноти. Якщо матиму нагоду говорити про це в Римі – зроблю це дуже радо. В дійсності – дуже важко займатися такими пекучими проблемами кореспонденційно…»

/Ориґінал по-англійському/ «В додатку до листа, висланого моїм Єпископом-помічником дня 8 липня 1970, я пишу, щоби поінформувати Вас, що я прочитав брошуру «І Благослови Спадщину Твою». Я дискутуватиму цю справу із заінтересованими, щоби усі зрозуміли ситуацію, і зроблю що лише зможу, коли поїду до Риму наступного жовтня…»

«The must be men…» /З приводу доповіді мелхітського Архимандрита о. Оресте Кераме у Вашінґтоні, Д.К./

Заходами Відділу Т-ва за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви у Вашінґтоні, Д.К. була організована доповідь на тему: «Східні Церкви після II Ватиканського Собору» в дні 3-го травня ц.р. Доповідачем був визначний теолог, Архимандрит Мелхітської Церкви, Оресте Кераме, що зараз гостює у Вашінґтоні, яко гість-викладач на Католицькому університеті в ділянці східньої теології. Тому, що о. Кераме від літ є близьким співробітником мелхітських патріярхів, брав участь в II Ватиканському Соборі яко дорадник Патріярха Максімоса IV, що так різко виступав проти практикованої Ватиканом латинізації Східніх Церков, Управа Відділу вважала за вказане запросити о. Кераме з·доповіддю саме із повищих мотивів.

Підчас доповіді і пізніше підчас короткого інтерв’ю, отець Кераме з’ясував положення Східніх Церков – в лоні Вселенської Церкви – під головуванням римського папи, порівнюючи його зі ситуацією в родині. Він сказав, що так, як в неприявності батька – головою родини стає найстарший син, – так і в Католицькій Церкві – Римський патріярх є найстарший – або перший поміж рівними собі патріярхами інших /східніх/ Церков. На жаль, з історії знаємо, що цей перший син надуживав владою в некористь своїх братів і добре зложилось, що II Ватиканський Собор заняв до цього становище, підкреслюючи колеґіяльність у виконуванні влади в Церкві. До цієї патріяршої родини належать також модерні Патріярхії та Верховні Архиєпископства. Належить тут отже Верховний Архиєпископ УКЦеркви. УКЦерква має свій Архиєпископський Синод, має всі шанси і права втішатись суверенністю так само, як і інші патріярші Церкви, що мали патріярший улад із зарання християнства. Ні Східня Конґреґація, ні кардинал де Фюрстенберґ – не в силі применшити влади Синоду, чи Верховного Архиєпископа – казав о. Кераме. Засадничо Конґреґація для Східніх Церков – є непотрібна для існування Східніх Церков; це є лиш засіб вмішування Римської Курії в не своє діло – продовжував о. Кераме. Треба лише, щоби Український Єпископат вмів постояти за своє, а до цього треба, щоб владики були мужами! (They must be men – сказав по англійському о. Кераме.) Владики – на думку о. Кераме – мусять мати відвагу стати в обороні своїх прав і своїх рішень Соборових, бо між куріяльними чиновниками є також італійські фашисти, що за часів Муссоліні звеличували свойого дуче, а зараз будують італійську імперію на терені Католицької Церкви.

На жаль, сказав доповідач, після понижуючих УКЦеркву коментарів про Синод Владик кардинала Фюрстенберґа – українські владики не зареаґували, вони мовчать, а українське священство за малими вийнятками – потратило мужність і голос.

І тому – на думку – о. Кераме, коли мовчать владики і священики – миряни мусять вжити різких та рішучих засобів, щоби змусити владик та священство до оборони своєї Церкви. Це треба робити розважно і з любов’ю – рекомендував о. Кераме.

Якщо йдеться про осягнення титулу Патріярха УКЦеркви, то о. Кераме висловив погляд, що Ватикан не піде аж так далеко, щоби не розгнівати московського патріярха, хоч він – доповідач – не вірить у щирість Ватикансько-московського зближення. При тому о. Кераме дораджував, щоби у змаганнях за Патріярхат придержуватись традиційної назви: Київсько-Галицька Церква, і не надуживати національним характером Церкви, бо цього У Ватикані не люблять.

Отець Кераме заявив, що нас усіх в’яже православ’є, горе одначе, що українці під впливом польського католицизму затратили чимало прикмет східньої Церкви і стались дещо католиками а дещо православними. Тому він закликав ставити опір римському католицизмові, його експансії, бо Східні Церкви дали Вселенській Церкві багато більше духового багатства ніж латинники. Ставити опір – не треба одначе вважати бунтом проти примату папи – сказав о. Кераме. Ставлення опору латинізації вийде на користь Церкві і стане також засобом до екуменічних поривів.

В дискусії, що оживила цікаву доповідь о. Кераме ще більше забирали голос панове Б. Козак, Є. Яросевич, Б. Ясінський, І. Ґавдяк та З. Гіль. Дискутанти підкреслювали окремішність УКЦ та важливість збереження МОВИ для вдержання окремішности /відрубности/. Молодий історик та професор історії при Морській Академії в Аннаполіс п. Ігор Ґавдяк влучно заявив, що коли ми введемо англійську мову у нашу Церву, то ми уподібнимось ще більше до латинників, то, що ми вже нерозважно зробили введенням нового календарного стилю; тоді коли пануватиме та сама мова, той самий календар, ті самі догматичні підстави – не буде потреби йти до УКЦеркви, бо те саме можна буде знайти на кожному углу вулиці, в латинському костьолі; нам треба, – на взір гебрейської мови у жидів, зберегти українську мову серед українців; ніхто не заперечить, що жидам це вдається вже понад 2 тисячі літ, хоч вони живуть у більшій діяспорі і багато довше в розбитті, чим ми, українці. З цим твердженням п. Ґавдяка погоджувалися всі приявні. Дискутовано теж і відкинено поняття «перетоплюючого кітла», що його пропонують нам всякі «доречні», бо це дає підставу американським шовіністам типу кардинала Коді з Чікаґо – усувати з польських і литовських костьолів – навіть молитовники.

Темою дискусії була теж роля етнографічної території в патріярхальній системі. Отець Кераме заявив, що перестарілі канони Церкви треба забути; їх не слід стосувати в тих випадках, де Церква, так мелхітська, як і українська, існують у діяспорі, а не на власній території. Було висловлено погляд, що при зростаючій важливості національних конференцій владик, Архиєпископський Синод Українських Католицьких Єпископів під головуванням Верховного Архиєпископа є теж Українською Національною Конференцією; всякі заходи латинських прелатів ограничити владу Верховного Архиєпископа і Синоду є грубим порушенням постанов II Ватиканського Собору і Декрету про Східні Церкви.

Около 40 осіб різного Віку прислухувались доповіді о. Кераме з великим зацікавленням. Це тим більше, що у нас зараз не має такого «форум» з нашими власними доповідачами. Майже неможливим є знайти серед наших владик і священиків на цьому терені таким мужних та сміливих теологів, що відважилися б відкрито про ці справи говорити. Наші теологи так з Чину оо. Василіян, як і світські, завзято про це мовчать. Одні з них пораються в пісочку нашої недавньої церковної історії, інші пишуть про непричасність українських єпархій у ЗСА до Української Католицької Церкви-Матері, а ще інші безглуздно звеличують тих латинських прелатів, що явно тормозять ріст нашої Церкви, а деякі продукують наукові та публіцистичні пашквілі в цілі розбиття нашого церковного життя. І нема кому станути на захист рідної Церкви. Майже не видно поміж нами наших оборонців Церкви – українських патріотів, теологів, а замість них до голосу приходять «доречні» і інші пасквільники. І тому думки висловлені о. Кераме голосно залунали в цій духовій порожнечі.

Думки висловлені о. Кераме були відважні, мужні та осяяні любов’ю до Бога, до своєї Церкви. На їхньому тлі сумно виглядають деякі наші церковні провідники з їхніми постійно февдальними заявами в сторону Ватикану. Тому нам треба вчитись від чужих. Мелхітський Архимандрит дав нам під тим оглядом добру і повчаючу лекцію любови до своєї Церкви і свойого народу.

Наради представників Східніх Церков у справі створення спільної екуменічної конференції

/УПБ, РИМ/ – У Ватикані, в резиденції Верховного Архиепископа Блаженнішого Кир Йосифа, відбулися дня 23 жовтня ц.р. наради представників Східніх Церков, учасників Папського Єпископського Синоду в Римі. Метою нарад було покликати до життя спільну Екуменічну Конференцію Східніх Церков. Ініціятором і господарем, який запросив на наради всіх на Синоді присутніх представників Східніх Церков, був Блаженніший Кир Йосиф.

На наради були запрошені; Блаженніші: Кард. Стефан І Сідарус, Патріярх Александрійський Коптів; Кард. Петро Меучі, Патріярх Антіохійський Маронітів; Кард. Максімос V Гакім, Патріярх Антіохійський Мелхітів; Кард. Ігнатій Антоній Гаєк, Патріярх Антіохійський Сирійців; Павло II Шейко, Патріярх Вавилонський Халдейців; Ігнатій Петро XI Батаніян, Патріярх Киликійський Вірмен; Кард. Йосиф Перекатіль, Архиєпископ-Митрополит Ернакулюм Малябарців, Індія. Високопреосвященні: Ґреґоріос В. Варґезе Танґалятіль, Архиєпископ-Митрополит Трівандрум Малянкарців, Індія; Матей Кавакут, Архиєпископ-Митрополит Чанґаначеррі Малябарців, Індія; Максим Германюк, Архиепископ-Митрополит Вінніпеґський Українців; Асрате Маріям Єммеру, Архиєпископ-Митрополит Адіс Абеба Етіопійців; Амвроз Сенишин, Архиєпископ-Митрополит Філядельфійський Українців; Стефан Коцішко, Архиєпископ-Митрополит Мангальський Русинів /Українців/ і Преосвященний Методій Дімітров, Єпископ-Коадютор Апостольського Екзарха Софії в Болгарії.

Блаженніший Верховний Архиепископ Кир Йосиф привітав усіх присутніх і поставив на обговорення три теми:

  1. Однообразность представників Східніх Церков, якщо вони беруть участь в різних богослужениях латинського обряду.
  2. Ставлення різних Східніх Католицьких Церков до виявів ворожої постави деяких екуменічних кіл до цих Церков. Справа т. зв. уніятизму.
  3. Плян праці на екуменічному полі Східніх Католицьких Церков.

При обговорюванні цих тем присутні присвятили найбільшу увагу двом останнім темам, при чому Митрополит Кир Максим, член Секретаріяту Християнської Єдности поінформував присутніх про справжні проблеми відносно цього комплексу питань, піддаючи деякі суґестії, як повинні поступати Східні Католицькі Церкви.

Після обміну думок присутні вирішили:

  1. Відбувати свої спільні наради в Римі кожний раз, коли тільки будуть відбуватися наради Папського Єпископського Синоду.
  2. Уповажнити Митрополита Кир Максима – діяти в характері Секретаря групи представників Східніх Католицьких Церков та інформувати всі ці Церкви про всі важливіші справи і події з ділянки екуменічної праці всіх інших Церков.

Уповажнити Митрополита Кир Максима – в Секретаріяті Християнської Єдности бути речником Східніх Католицьких Церков.

Лист патріярха Максімоса V до папи Павла шостого

Друкований нижче лист треба розглядати в світлі довгої кампанії патріярхів Максімоса IV /Саєг/ і Максімоса V /Гакім/ і їхніх патріярших Синодів за відновлення їхніх старинних прав і прероґатив, згідно з постановами II Ватиканського Собору. Конкретно це означає драматичний змаг між патріярхом і римською куріяльною Східньою Конґреґацією для Східних Церков за те, хто має номінувати нового мелхітського екзарха у Бостоні, /ЗСА/. Конґреґація обстоює, що навіть коли II Ватиканський Собор привернув патріярхам їхні традиційні права, то коли йдеться про номінацію бостонського єпископа, то тут ще діє закон «Motu Proprio» (Cleri Sanctitati), із 1957 року. Згідно з цією процедурою Рим номінує єпископа, який має бути залежний лише від Римського Престола, а не від патріярхального Синоду.

Події, що призвели до цього листа були такі: після смерті єпископа Юстина Найми у червні 1968 року патріярх Максімос V скликав синод мелхітських єпископів у вересні 1968 року, який просив Папу Павла Шостого про уживання традиційного патріяршого права щоби іменувати бостонського єпископа. Папа запевнив, що він персонально заінтересований в цьому й обіцяв скору відповідь. 12 листопада 1968 року від Східньої Конґреґації відповідь прийшла така, що Папа повірив цю справу Понтифікальній Канонічній Комісії, яка саме ревідує канонічне право, але тимчасом Рим мав би призначити його власного апостольського екзарха для мелхітів у ЗСА.

Патріярх і Синод знова звернулись з проханням до Папи, чи не могли б вони прислати одного із їхніх мелхітських єпископів на апостольського адміністратора до Бостону, доки каноністи не сформулюють нових процедур. 16 грудня минулого року Східня Конґреґація дала неґативну відповідь.

20 лютого 1969 року була скликана пленарна сесія Сх. Конґреґації щоби вирішити це питання. Цей лист, датований 16 лютого, вислав патріярх Максімос V Папі безпосередньо перед своїм виїздом до Риму. 20 лютого на пленарній сесії це питання не було обговорюване, але Східня Конґреґація вислала патріярхові письмо такого змісту, що мелхітське духовенство, яке живе у ЗСА, вибере з-поміж себе трьох кандидатів на Єпископа, а Папа зробить остаточний вибір єпископа.

Мелхіти зробили останню спробу. 9 і 10 травня патріярх Максімос V скликав синод 18 єпископів у Айн-Траз, у Лібаноні, який твердо вирішив домагатись юрисдикції патріярхату над американськими мелхітами.

За усі неґативні висліди із такого змагу у сфері екуменічних відносин з православними синод робить відповідальною перед Вселенською Церквою і перед історією, виключно Східню Конґреґацію.

_______________________________________________________________________________________

 

 * * * * *

  Патріярх Антіохії і цілого Сходу Александрії і Єрусалиму

Байрут

16 лютого,1969·

Серед грізних труднощів, з якими я тепер зустрічаюсь, я нормально звертаюся до Батька і Найвищого Зверхника Церкви у кого я завжди вірив і для кого я плекаю батьківський респект і тотальну відданість

Я приїжджаю до Риму щоби бути учасником Кардинальського Збору, який дискутуватиме вибір майбутнього екзарха для мелхітів y ЗСА. Ви знаєте, Ваша Святосте, наші позиції і позиції Східньої Конґреґації. Проблема, яка різнить нас із Східньою Конґреґацією є в наших очах дуже валентна підставі багатьох студій, реляцій і заяв авторитетних істориків і каноністів я стверджую, що право нашої Церкви і нашого патріярхату завжди оспорювалось тими, хто займає відповідальні становища у Східній Конґреґації.

Моя поїздка до Риму могла б бути пояснена як резиґнації з прав, які я обороняю. Багато наших вірних листами відраджували нас цю поїздку через можливість понижуючої деструктивної персональної невдачі якщо йдеться про права, за які я борюсь вже вісім місяців, не згадуючи тут старань мого славної пам’яті попередника.

Тому моя подорож – це риск, який я беру, маючи повне довір’я до Вашої блаженної особи. Я впевнений, що обіт Вашої Святости полагодити ці справи супроводиться повним розумінням моїх мотивів за які я борюсь, іменно за майбутнє й за саме існування Мелхітської Церкви. І це дає мені переконання, що Ваша Святість сповнятиме ролю арбітра поміж мною і Східньою Конґреґацією.

Канонічне право перед ІІ Ватиканським Собором, встановлене чужою екуменічним проблемам й принципам церковної єдности ментальністю, несправедливо обмежило юрисдикцію нашого патріярхату до кордонів Отаманської Імперії, а наші емігранти ставались залежними від місцевих ієрархій. Ми зносили цю несправедливість в надії на покращання ситуації поскільки наша еміґрація була ще в початковій стадії і нечисленна. Але від тоді усе змінилось:

1. Останній Екуменічний Собор відновив права Східніх Церков управляти себе згідно з їхніми традиційними законами, /Декрет про Східні Церкви ч. 5/, і відновив патріяршу гідність з правами і привілеями, які вони мали в старині, /Декрет ч. 9/, так що юрисдикція, за яку я борюсь є нормальним правом нашого патріярхату. Мало того – історико-юридичними студіями ми доказали, що наш патріярхат встановляв колись екзархати поза його територією, /Католікуси/, і поза Римською Імперією.

2. Через сучасну політичну і соціяльну ситуацію в арабських країнах христіяни еміґрують в застрашаючих пропорціях. Східніх христіян виеміґрувало більше як залишилось в їхніх рідних краях, і ця тенденція продовжується. Чи можемо ми в таких умовах уживати застаріле канонічне право і зредукувати наш патріярхат до географічного або історичного поняття?

3. Проблема екуменізму і єдности зобов’язує усіх заінтересованих знайти найкращі можливости для їх реалізації. Ватиканський Собор пішов так далеко, що прийняв постанову першого Собору Апостолів у Єрусалимі, «Не можна настановляти того, що непотрібне». Чи потрібним є встрявання певних авторитетів у номінацію нашого єпископа у ЗСА коли наш Синод і патріярх бажають, можуть та мають право і відповідальність вибору пастиря для їхніх вірних? Коли відмовляється Східним Церквам їхнє традиційне право, то що варті тоді екуменічні старання католиків і їхні поїздки та відвідини голов автокефальних церков?

4. Православні патріярхи, вірні своїм старинним традиціям, і вимогам часу, виконують їхню юрисдикцію над їхніми вірними в цілій діяспорі, із ЗСА включно, без яких небудь обмежень. Чому така юрисдикція має бути відмовлена Східнім Католикам? Чи вони мають бути упослідженими за те, що стали католиками? Секретаріят Єдности й Східня Конґреґація стали останніми часами опозиційними й ворожими до нас. Чи ми маємо бути жертвою виправлення століттями повторюваних помилок латинських місіонарів і Апостольських Делегатів?

5. Богом інспірованого жесту Вашої Святости відвідати Єрусалим і обняти Патріярха Атанаґораса ніхто так щиро не прийняв, як ми східні християни. Це наша Церква сприяла такому зближенні Сходу й Заходу століттями, за що вона приймала денунціяцію і навіть удари.

6. Опозиційне ставлення до нас певних латинських каноністів і латинізаторів походить від неправильного розуміння обряду і від їхнього самолюбства. Бони не зрозуміли того, що патріярх для орієнтальних є центральним елементом у формації їхньої Церкви, історії і навіть суспільного життя. Сьогодні це поняття поширене серед вірних на патріяршій території, і поза нею в інших краях.

7. Наші діти за кордонами прив’язані до нашого патріярхату. Цю відданість потверджують листи від нашого священства, питомців і вір­них, які рішуче відкидають можливість відірвання їх від патріяршого престола який вславив їхню Церкву й обряд, і який репрезентує одиноку дорогу духового збереження їх в країнах їхнього замешкання. І чи буде це гуманно під претекстом ануляції старих прав проти волі вірних не дозволити їм бути собою в країнах, де респект до людських прав є недискусійний?

8. Закінчуючи ці міркування, за дозволом Вашої Святости, говорячи прямо від щирого серця, нехай мені можна буде поставити питання: якщо завтра їх Блаженство Патріярх Атанаґорас і його Синод об’єднаються канонічно з Римом, чи будуть вони змушені до підданости Римові так, як їхні братя католики, яким Рим святочно обіцяв задержати їхні традиційні права і привілеї? І чи не будуть їхні вірні колонізовані під латинським мандатом без права бути собою коли лише латинський інтерес заопонує їм?

Ваша Святосте! Це сумаричне міркування є доказом наших вимог, з якими я приїжджаю до Риму. Але понад усі ці міркування ми ставимо обіт Вашої Святости даний нам…

Я прошу Вашу Святість вибачити цю безпосередність, бо це є безпосередність сина Церкви, який має на думці не лише свою малу Церкву, але й Церкву Вселенську. Це безпосередність зраненого сина, який має повне довір’я до доброти і справедливости Отця.

Прошу прийняти, Ваша Святосте, вияви мого респекту й відданости. Цілую сердечно Ваші святі руки,

Максімос V Гакім

Патріярх Антіохії і всього Сходу,

Александрії і Єрусалиму.

(передруковано із скороченнями з журналу «Діяконія», видання число 3, 1969)

Як доносять останні пресові агенції, гострий конфлікт між католиками мельхітського обряду та Східньою Конґреґацією який тривав майже рік, полагоджено полюбовно. Мельхітський Синод вибрав на екзарха до Америки архиєпископа Тавіля, дотеперішнього патріяршого вікарія в Дамаску, Папа затвердив цей вибір. Його вибір як і затвердження, згідно з повідомленнями світової преси, оголошено одночасно в Дамаску і Римі. Архиєпископ Тавіль знає місцеві обставини й одночасно буде намагатися зберігати церкви мельхітського обряду від латинізації та затіснювати єдність з усією мельхітською Церквою та її головою, патріярхом Максімосом V. Це не лише поразка Східньої Конґреґації, але й просуваної деким думки про творення окремої «візантійської церкви з різних східніх обрядів» а Америці.