Latest Issue

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Колонка редактора

«Капітал довіри, який у Церкві був і є, зароблений потом і кров’ю мучеників. Звісно, цей капітал і витрачається, і заробляється, бо це постійний процес», – ці слова з інтерв’ю із Андрієм Костюком, що відкриває це число часопису, є одними з ключових для розуміння його теми – «Капітал Церкви». Перебуваючи в тому чи іншому, але завжди якомусь конкретному суспільстві, Церква розділяє з ним не лише чесноти, а й травми. Тому не лише святість лине з Церкви до суспільства, а й корупція проникає в Церкву, якщо вона поширилася в суспільстві. Якщо капітал суспільної довіри витрачати швидше, аніж набувати, то можна збанкрутувати, резонно зауважує Андрій Костюк.

Коли ж приходять святі люди, то Церква здобуває кредит довіри, накопичує його. В умовах війни Росії проти України УГКЦ загалом та її струк- тури зокрема намагаються щонайкраще діяти в суспільстві на його користь. Прикладом такої жертовної праці є системні старання «Карітасу». На півдні України, який зазнав жахливого за своїми масштабами теракту російських окупантів – підриву Каховської гідроелектростанції, сотні тисяч українців опинилися на межі виживання. Агресор свідомо, в нелюдський спосіб прирік їх на муки та знищення. Зрозуміло, що християни, як і загалом люди доброї волі, стояти осторонь людських страждань не можуть, і зусилля «Карітасу» в цих умовах є логічним сповненням самої місії фонду, закладеної в його назві: місії милосердної любові. Така любов – не «глибока стурбованість», не щирі співчуття на словах, а щоденні зусилля для порятунку людей та людяності в нелюдських умовах. «Карітас» робить саме це, а бутлі з водою жителям спраглого українського півдня, які ти, шановний читачу, бачиш на обкладинці цього числа журналу, є справді символом живої води. Бо з цією фізичною H2O, яку «Карітас» привозить у численні місцевості, він несе й щиру та діяльну віру в те, що «є Бог на світі», що «ми не самі». Завдяки цьому органічно народжуються та міцніють нові локальні спільноти – основа України. Але різні оглядачі справедливо й не раз говорили, що в теперішній війні нема тилу. Зневіру, розбрат, апатію ворог намагається сіяти всюди, щоби вони породжували напруженість і ворожнечу всередині української спільноти, щоби все це ослаблювало Україну, нищило її.

Тому надзвичайно важливими є всі ініціативи, які укріплюють згуртованість, дружбу та солідарність. Однією з таких ініціатив є проєкт «Церква дружня до дитини», описаний в наступному тексті з групи, що входить до теми номера. До цієї ж групи примикають два аналітичні тексти: завершальні частини статей про Церкву в Америці та ідеологію «русского міра», початки та продовження яких уміщені в попередніх номерах часопису. До роздумів про різні персональні виміри сjлідарності, творчості та духовного розвитку в цьому випуску спону- кають також три тексти з розділів «In memoriam», «Актуально» та «Книжкова полиця». Зрештою, навіть текст про нашу історію цього разу теж є розвідкою про солідар-ність українців, яка постала попри все: політичні кордони, конфесійні поділи, політику чужоземних пра- вителів. Наші сучасність та історія показують, на що ми здатні, якщо стараємося, єднаємося та віримо. Отже, це треба робити й надалі.

Share:

Popular articles