Історія Болгарії багато в чому подібна до історії України. Перебуваючи на кордоні Сходу та Заходу, вона була ласим шматком для сусідів. Слід згадати хоча б один із перших серйозних конфліктів між Римом та Константинополем за Папи Миколая і Патріарха Фотія, що закінчився розривом сопричастя у 863 році. Відповідно до свого географічного положення болгари завше шукали такий modus vivendi, завдяки якому могли б найкраще зберегти свою ідентичність та незалежність. Це було одним із головних мотивів князя Калояна і Болгарської Церкви, коли він відновлював єдність із Римом у 1204 році. Унія між Болгарською Церквою та Римом, підписана у ХІХ столітті, була спробою вийти з‑під грецького церковного поневолення. Грецькі націоналісти провадили у підконтрольній Болгарській Церкві політику тотальної еллінізації. В 1859 році болгари, що населяли македонську провінцію Кукуш, надіслали до Риму листа з проханням прийняти їх під свою опіку, наполягаючи при цьому на збереженні своєї традиції і мови та праві обирати єпископа.