Український патріярхальний рух

Світова Конференція Мирян відбулася в Нью-Йорку 13 листопада 1967 року в приміщенні Українського Інституту Америки. В ній взяли участь понад двісті осіб, представників різних громадських і політичних організацій, в тому понад сотня умандатованих представників на СКВУ та різних теренів.

Конференцію відкрив голова Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, Василь Пасічняк; він привітав достойних присутних і перевів вибір президії Конференції в такому складі: голова-проф. др. В. Янів, Франція; заступники: інж. М. Хронов’ят, США, мґр. М. Болюх, Австралія, ред. В. Левицький, Канада; члени президії: І. Безкоровайний, Канада, та др. З. Ґіль, секретар Конференції, США.·

Після вибору Президії о. канцлер Д. Шевчук з Канади провів молитву.

Др. В. Янів на вступі підчеркнув вагу конференції заявляючи, що вона скликана Товариством за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви, при співучасти Християнського Руху, Тимчасової Світової Ради Мирян Української Католицької Церкви, та Централі Комітетів Оборони Обряду й Традицій Української Католицької Церкви. Він пояснив конечність остаточного організаційного оформлення мирян, до якого повинні ввійти усі українські товариства, що займаються справами церкви.

З черги він вітав Конференцію від Християнського Руху, від українських католицьких владик у Европі та від Тимчасової Ради Мирян·

Мґр. М. Болюх з Австралії вітав Конференцію від товариств Австралії, які на спільній нараді рішили одноголосно підтримати ідею створення Українського Католицького Патріярхату. Він також передав привіт від австралійського владики, Преосвященного Івана Прашка, який переказав свою повну підтримку для Світової Конференції Мирян. Цю заяву присутні прийняли гучними оплесками.

Дальше склав привіт і побажання успіхів Конференції проф. Б. Попель із Чікаґо, голова Централі Комітетів Оборони Обряду і Традицій Української Католицької Церкви.

Мґр. Р. Ільницький вітав Конференцію від Однодумців Організації Українських Націоналістів за кордоном.

Др. О. Нижанківський склав привіт від Об’єднання Українців у Швейцарії.

Першу доповідь на тему «Внутрішнє положення Української Католицької Церкви» виголосив проф. др. П. Біланюк з Торонта, який говорив про небезпеки і загрози створені т. зв. «візантійщиною» для однообразовости нашого обряду й самобутности Церкви. Причинами тих загроз він назвав такі зовнішні фактори: московський православний митрополит Алєксєй разом із совєтським урядом є проти патріярхату і проти нашої церкви, взагалі; Патріярх Атенаґорас претендує на монополію східного обряду; Примас Польщі, кардинал Вишинський не бажає мати на своїй території частини нашої Церкви; Північноамериканські римо-католицькі ієрархи є за ліквідацією етнічних церков, і за латинізацію їх обрядів; Римська Курія і Конґреґація Східних Церков однаково стоять проти з’єднання усіх наших єпархій в одну помісну церкву, та проти юрисдикції Верховного Архиєпископа на американському терені. Через те деякі наші владики юридично унезалежнюються, і не бажають належати до Синоду Українських Єпископів, ані до Верховного Архиєпископа. Вони, опираючись на згадані зовнішні сили спричинили роздор і завалили ідею Українського Католицького Патріярхату.

Доповідач твердив, що в цій ситуації треба боротися не тільки за патріярхат, але також за український обряд, щоби не допустити до його руїни і латинізації. Ми мусимо боронити рідну мову в нашій Церкві, чистоту нашої літургії, та домагатися щоби наші теологи студіювали на Українському Католицькому Університеті в Римі, а не по латинських семінаріях. Коли б цього домогтись, то напевно задержалось би і мову, і традицію, і чистоту літургії, і однообразність нашого обряду.

Згадуючи про монаші чини, доповідач сказав, що вони є сьогодня більше світськими як духовними, просякнуті західним матеріялізмом і затратили свою первісну місію. /Ці твердження доказував цитатами із нарад Другого Ватиканського Собору/. Прикрою для усіх була вістка про те, що оо. Василіяни свою старинну церкву Пресвятої Богородиці і святих Сергія і Вакха /разом із домом/ продали отцям Єзуїтам в Римі. Ця церква була цінною історичною пам’яткою для Українців, бо там похований київський митрополит Рафаїл Корсак і декілька інших українських визначних духовників. За це прелеґент гостро осудив оо. Василіян.

/На залю ввійшов голова президії СКВУ о. др. В. Кушнір, якого присутні привітали рясними оплесками/.

Другим з черги доповідав проф. М. Лабунька на тему «Зовнішнє положення Української Католицької Церкви». Обговорюючи політичний аспект проблем Української Католицької Церкви доповідач ствердив, що в нас ніколи не було вироблено добрих принципів у політичному житті, і наш загал громадянства не був ніколи про церковні справи як слід поінформований. Він заторкнув релігійну ситуацію в Україні і ствердив, що панівною і домінуючою там церквою є російська православна церква з московським патріярхом на чолі. Вона не менше шкодить українському народові, як совєтський уряд, якого вона є знаряддям. Але наша Католицька Церква подалась у підпілля, де разом з народом переживає свої трагічні роки.

На Україні приходять до голосу секти. Вони,хоч ще не добре зорганізовані, і без ієрархії, то однак стали носіями протесту проти комуністичного режиму і проти безбожництва.

Українську Католицьку Церкву на еміграції послаблює юридичний поділ наших єпархій. Тут є її слабість, з якої породжується асиміляційна тенденція. Другий Ватиканський Собор прийняв національний принцип в організації церков. Багато народів з цього користають, а ми програли. Вина лежить в найбільшій мірі на наших Владиках, з яких частина виявила активний спротив Українському Патріярхатові, а стероризоване священство не здобулось на протест. Жалюгідним і болючим фактом є те, що частина нашого священства не споминає нашого Первоієрарха в Службах Божих. Деякі Владики поминають Кир Йосифа як Кардинала, але не як Верховного Архиєпископа, і це, на думку прелегента є схизма. В Службах Божих, за пасторальним правом, поминається тільки ієрархію, а ніколи кардиналів. Пасивна постава Василіянського Чина і деяких політичних чинників в США до справи Українського Патріярхату є проти волі більшости добрих мирян Церкви, і з того виринає потреба організованої праці вірних для добра Церкви.

Третім виступив ред. В. Пасічняк, голова Патріярхального Товариства, і прочитав вимовний привіт Верховного Архиєпископа Блаженнішого Кир Йосифа до Світового Конґресу Вільних Українців, який присутні прийняли довготривалими оплесками і вставанням з місць. Дальше він коротко з’ясував ціль нашого Товариства і його зовнішні і внутрішні труднощі праці. Він сказав, що наші священики не виявляють свого становища, бо вони є під тиском Владик, які самі не стоять твердо за ідею Українського Патріярхату, а радше за зближення поодиноких єпархій до Римо-Католицької Церкви. Він доказував історичними фактами, що наші імперіялістичні сусіди з політичних мотивів завжди старались недопустити до організаційного завершення нашої Церкви, не зважаючи на те, що Апостольська Столиця формально такі права нашій Церкві дала.

Проф. др. М. Чубатий в своїй наступній доповіді твердив, що всі наші противники Патріярхату є за Патріярхатом, але в поневоленій країні, а не в єпархіях Канади і США. Ці єпархії, на думку владик і частини політичного проводу, не повинні належати до матірної Церкви, але до поодиноких територіяльних конференцій Римо-Католицьких Церков. Таке становище названих чинників – це облуда і фарисейство.

Чин оо. Василіян в Римі, під проводом протоархимандрита о. др. А. Великого /не без участи о. Миськова та о. Назарка/ є проти Патріярхату який мав би юрисдикцію над усіми нашими чинами. Але справа рятунку і усамостійнення нашої Церкви не є зовсім безнадійною. Наша Церква ще не є зовсім розторощена, требі лише працювати.

Папа Пій XII, Кардинал Тіссеран і Папа Іван XXIII були великими приятелями нашої Церкви, і зробили для неї багато доброго. Є незаперечним фактом, що у Східній Конґреґації не тільки латинські достойники, але також і наші Владики заявилися проти патріярхату і юридичної єдности нашої Церкви. Після смерти Папи Івана ХХІІІ не виконано ні одного рішення Другого Ватиканського Собору, яке позитивно відносилося б до справ нашої Церкви, а Кардинал Чіконіяні, секретар стану, перекреслив усі пляни попередників відносно патріархального устрою в нашій Церкві. Наступив т.зв. деконсолідаційний період в противагу до попереднього консолідаційного періоду, що його заступав Кардинал Тіссеран.

Проф. Чубатий ствердив, що була заборона Східної Конґреґації скликати Синод Українських Католицьких Владик перед Першим Синодом Католицьких Єпископів в Римі в зв’язку з тим, що чотири Владики Василіянського Чину зложили до Східної Конґреґації відповідний протест. Прелегент закінчив свій виступ зверненням до присутних за збільшенням зусиль і праці для рятунку і єдности нашої Церкви.

Після доповідей розвинулись широка дискусія.

Проф. М. Голубович пригадав, що ми живемо в часах екуменізму і реформ, а у нас того не видно, бо створено ще гірший розбрат і церковний роздор.

Проф. Д. Горняткевич говорив коротко про ієрархію в катакомбах, і про умови, в яких їм приходиться працювати. Він дивувався, що наші Владику хоч користуються свободою віри і благами вільного світу не працюють здецидовано для добра і єдности їхньої Церкви.

Мґр. Р. Ільницький звернув увагу на те, щоби реліґійно-церковні справі основно студіювати і слідкувати за їхнім розвитком, а прилюдно обговорювати їх можна менше гостро, а більше на академічному рівні.

Отець канцлер Д. Шевчук /Вінніпеґ/ говорив про справу Патріярхату під аспектом церковно-релігійним, коли інші підкреслювали більше зовнішно-політичний аспект. На його думку не є вказаним публікувати церковні справи організаціями мирян у їх скрайностях, бо це лише віддалить нас від цілі. Він ствердив, що немає об’єктивної причини бути проти створення Патріярхату, та що велике число священиків є за цією справою, хоча прилюдно про це не висловлюються.

Пан М. Денисюк /Чікаґо/ переповів свою дискусію з римо-католицьким єпископом Девітом переведену під час Конференції Американських єпископів на тему участи наших Владик на цій конференції. єп. Девіт .сказав, що наші Владики є повними членами американської конференції єпископів, але вони підлягають теж Східній Конґреґації.

Отець др. Ковалик, ЧСВВ /Нью-Йорк/ виступаючи у власному імені сказав щоби не генералізувати поняття; оо. Василіян. Вважає, що оо. Василіяни мають право мати свою власну думку про створення Патріярхату, і мають право так і поступати. Пригадав, що протоархимандрит о. др. А. Великий перший видвигнув справу Українського Патріярхату, але більшість в Римі з ним не погоджувалась, і голосно протестувала. Він старався оправдати продаж оо. Василіянами дому і старинної пам’яткової церкви Пресвятої Богородиці в Римі тим, що там були неможливі умови для науки питомцям, і вони мусіли перенестись до кращих приміщень. Вкінці ствердив, що українське католицьке суспільство стратило релігійного духа, й тому немає покликань в духовний стан·

Мґр. Мастикаш /Канада/ ствердив, що відмову наших Владик від юрисдикції Верховного Архиєпископа треба поборювати. Президія Конференції повинна звернутися до Президії СКВУ в цій справі, і повести звідтам акцію, бо збірна постава усіх матиме велике значення і кращий вплив на дальший розвиток справи.

Отець др. Стасів /Торонто/ дав ширше пояснення римських обставин і ствердив, що Кардинал Тіссеран прихильно ставився до нашої Церкви і до українських теологів. В справі Патріярхату належить робити натиск на вищі церковні чинники і на ієрархію, бо це від них залежить, а в меншій мірі від мирян. Заявив, що оо. Єзуїти твердо протиставились Верховному Архиєпископові та ідеї українського Патріярхату.

Др. Р. Осінчук /Нью-Йорк/ ствердив, що немає ні одного священика ані одного Владики, щоби включився в змагання за Український Патріярхат. Правда, що українське суспільство уболіває за свою Церкву, але як би разом з ним стали наші Владики, які хіба знають як за цю справу треба боротись, то з того напевно був би успіх. Звернув увагу на те, що волі суспільства не заступає його провід, про що свідчить факт неприсутности на Конференції хоч одної людини із проводу УККА.

Під сильні оплески присутніх др. Осінчук заявив, що українське громадянство не бажає собі жодної «Істерн Бізантін Райт», але воно є вірне своїй страждаючій українській церкві, і за неї змагатиметься. Дальше він пропонував створити революційну комісію для зредаґування резолюцій, і з невідкличною постановою Конференції включити їх у центральні резолюції СКВУ – передерти революційній комісії СКВУ.

Численність делеґатів з різних країн світу повинна сповнити своє завдання. Уважає, що через присутність о. др. В. Кушніра, голови Програмової Комісії СКВУ і голови КУК, др. А. Фіґоля, голови Виконавчого Органу УНРади, і проф. В. Яніва, голови Християнського Руху і Світової Ради Мирян, як також користаючи із присутности українських католицьких і православних священиків і делеґатів СКВУ із всього світу – ця Конференція стала автоматично складовою частиною СКВУ. Голос цієї Конференції – це голос вільних українців, і з цим аранжери Конґресу мусять рахуватись. Всенародний біль давно перейшов вже свої границі, і є конечним, щоби цей голос болю мирян почули нарешті і в Римі.

Ред. В. Качмар /Нюарк/ ствердив, що справу Східних Церков і Українського Патріярхату вирішено на Другому Вселенському Соборі позитивно. За невдачі нарікаймо на себе. Ядро усього лиха лежить в місті любови Філядельфії, та в тих владик і світських людей, які підписалися проти українського Патріярхату. Він сказав, що миряни мусітимуть зробити натиск на Владик, щоби вони не бороздили, та щоби прислухалися до голосу щирих вірних Церкви.

По дискусії проф. Біланюк відповідав на зроблені до його реферату завваги. До закиду про гостроту його виступу він зацитував виступи з Другого Ватиканського Собору, де ці самі думки були висловлені ще гостріше.

Він ствердив, що до Риму вислано петиції в справі Патріархату від сорок тисяч родин, але ми не знаємо скільки українських Владик і світських провідників протестували в Римі в цей самий час проти Українського Патріярхату. Дальше проф. Біланюк продовжував, що самі Владики ламають канони.

З «ордо целебраціоніс» всі насміхаються. Типіки Дольницького, яка зобов’язує усіх наших Владик, ніхто не придержується крім одного – Верховного Архиєпископа. Тому самих Ієрархів треба перевиховати насамперед.

Пан Малаховський висловився, що Чин св. Василія не підлягає ані Верховному Археєпископові, ані жадному іншому українському Владиці, тільки Східній Конґреґації, від якої одержує вказівки для своєї праці.

Проф. М. Чубатий говорив про дальші пляни праці і зусилля для усамостійнення нашої Церкви. Тепер мусять говорити самі громадяни. Є конечним творити братські товариства, які мусять схвалювати рішення і ставити вимоги, а наші священики мусять їх підписувати і висилати до Святішого Отця.

Проф. М. Лабунька аналізував відношення мирян до священиків. У безпосередньому зверненні до присутніх на залі священиків сказав: «Ви, отці, ніколи нас не вислухали, і ніколи не були цікаві знати,що думають миряни…»

Др. В. Янів синтезуючи дискусію сказав, що ми не можемо не говорити про прикрі справи. Миряни мають також відповідальність за Церкву, а Вселенська Церква є в небезпеці. Зматеріялізований Захід душе пошкодив Церкві, і тому нам треба брати приклад із християнського Сходу, від нашої Церкви-Мучениці. Навіть образ Бога на Заході виглядає змінено. Тут його трактують як доброго беззубого дідуся, а не як Силу, яка «за добро нагороджає, а за зло карає…»

Проблеми нашої Церкви дуже великі. Нашого голосу, голосу мирян, ніхто не слухає, а нашу волю цілком знехтувано. Коли ми хочемо служити ідеям єдности і самобутности Церкви, то нам приписують візію розбрату. Якщо цього не зрозуміють наші Владики, то це буде катастрофою для нашої Церкви. Тут не дознають влади Верховного Архиєпископа, який своїм вісімнадцятилітнім мучеництвом засвідчив свою віру Петрові. Ми маємо і мусимо про це говорити, бо інакше то каміння за нас говоритиме. Якщо ми не дамо підтримки нашому Верховному Архиєпископові, то на наших Владик і на нас спаде проклін Божий… Проф. Янів заявив, що одного Владику він навколішках благав про єдність і про вияв того найвищого, найшляхетнішого розуміння ваги хвилини, і він не розуміє як можна підносити руки до Бога й говорити «нехай прийде царствіє Твоє», а пізніше тими самими руками руйнувати й валити власну Церкву. За це наші Владики відповідатимуть тяжко перед самим Богом.

Дальше др. Янів прочитав проєкт резолюцій Конференції, а проф. Чубатий додав свої думки до них. У висліді ввесь революційний матеріял прийнято і для остаточного оформлення резолюцій вибрано комісію в складі: др. В. Янів, проф. М. Чубатий, др. Р. Осінчук, о. Р. Ганкевич, проф. М. Лабунька та ред. В. Качмар.

Конференція одноголосно схвалила домагання, щоби резолюції Конференції були включені в резолюції СКВУ, та доручено виконати цю місію др. В. Яніву, др. П. Біланюкові та проф. М. Чубатому.

Отець пралат В. Кушнір, голова Президії СКВУ говорив, що яка є незавидна доля нашого народу, така є і доля нашої Української Католицької Церкви, бо вона є теж загрожена, як і є загрожене наше життя. Конференція мирян є позитивна, і вона знайде свій відгомін. Висловив своє вдоволення з того, що «ми себе віднайшли»… Він не часто бачив таке позитивне наставлення до віри. Наше життя є християнським і добрим. З нашої історії ми знаємо, що коли наша Церква є в загрозі, вірні приходять Її рятувати. Наше життя,як музичний, інструмент, який має дві струни: одна громадська, одна церковна, і разом вони дають Божий акорд. Коли в церкві є реформи, і коли до богослужень впроваджують чужу мову, тоді Церква тратить свій національний український характер. Під звуки загальних оплесків о. Кушнір запевнив усіх; «ви є на добрій дорозі»..

Під кінець конференції, о. Протопресвітер о. Мицик, подякував за запрошення на Конференцію для Української Православної Церкви, якої він є представником. Признався, що він був глибоко зворушений і дуже піднесений на дусі цією Конференцією. Висловив своє погодження що до загального наставлення в справах самостійности Української Католицької Церкви, та оборони наших рідних церковних традицій, й обіцяв піддержку резолюціям Конференції на пленумі СКВУ. Закликав усіх присутніх делеґатів СКВУ домогтись сталих місць для обох наших Церков в майбутньому Секретаріяті СКВУ.

Закликав священиків провадити людей до Бога рідною українською мовою, на що присутні реаґували голосними оплесками. На його думку православні й католики мусять зовсім забути гріхи минувшини, які так довго ділили нас. Для нас тепер вибила дванадцята година згоди, любови й обопільного зрозуміння та щирої співпраці для вищий ідей.

Конференція постановила, що її Президія, з головою др. В. Янівим буде речником мирян на усіх пленарних засіданнях СКВУ.

о. Мицик закінчив Конференцію молитвою в 11:30 годині ночі.

Дня 2 грудня 1967 року вечером в навечеріє двадцятип’ятилітнього ювілею хіротонії Владики А. Сенишина, громадяни міста Філядельфії зібрані на ширших сходинах Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви схвалили і вислали Йому побажання, які друкуємо нижче.

їх Ексцеленції

Митрополита Філядельфійського

Бисокопреосвященішого Архиєпископа Кир Амброзія Сенишина

у Філядельфії

Ваша Ексцеленціє!

Ми, громадяни міста Філядельфії, вірні Української Католицької Церкви, зібрані на зборах дня другого грудня 1967 Року на яких запрошені доповідачі, чільні громадяни українського організованого життя в США поділилися з нами своїми думками й увагами стосовно церковно-релігійного життя української діяспори, рішили при цій нагоді висловити спільне й передати Вашій Ексцеленції наш привіт і побажання з нагоди двадцятьп’ятиліття хіротонії Вашої Ексцеленції.

Свідомі того, що успіхи, що їх осягнула наша церква в цій країні за три чверти століття, були можливі в першу чергу завдяки особливій ласці і опіці Всевишнього над нашим знедоленим народом, а також завдяки спільним зусиллям попередників Вашої Ексцеленції, відданих Богові і Вселенській Церкві та свому народові блаженної пам’яти Владики Сотера і Кир Константина, священиків піонерів-місіонарів та загалу відданих вірних, ми бажали б Вашій Ексцеленції бути, за Божим благословенням продовжувачем щасливого і в Бозі початого великого діла. Під мудрим проводом своїх владик священики-місіонарі, навіяні великою любов’ю до свого народу, запалювали наших попередників на цій землі чеснотами віри і любови та вели їх на висоти подвигів в їхньому релігійному і національному житті закріплюючи в їхніх і їх дітей серцях відданість своїй церкві й народові. Завдяки цій Божій гармонії між вірними, священиками і владиками могло розвинутись церковно-релігійні й національно-суспільне громадське життя до висот, що на них ми сьогодня можемо бути горді. Божі храми і народні доми, манастирі й школи, пам’ятники й господарські та культурні інституції, що прикрашують сьогодні нераз видні площі в більших містах Америки від океану до океану є наочними свідками росту української громади в цій країні, росту, що без цієї гармонії духа і єдности церкви й народу ледви чи був би можливим.

Одначе коли з радістю й гордістю згадуємо минуле не можемо з тими самим почуваннями говорити й думати про майбутнє. Наші серця стривожені, наші душі занепокоєні, а в наших думках повстають поважні сумніви відносно майбутнього нашої Церкви й народу у великій діяспорі, а головно коли йдеться про церковну провінцію Української Католицької Церкви, що її за Божою волею і за рішенням св. Апостольської Столиці очолює Ваша Ексцеленція.

Ми були б поганими вірними св. Вселенської Католицької Церкви-Матері й невдячними дітьми Української Католицької Церкви, коли б не горіли бажанням при кожній нагоді звеличувати Божу славу і дбати про добро нашої Церкви. А це могло б статися, коли б у нас посіялась й байдужність, коли б ми не сказали нашому Архипастиреві про те, що нас турбує і журить, а навіть болить і ранить наші душі й серця. Вважаємо, що цей світлий ювілей Вашої Ексцеленції є доброю для того нагодою і тому до наших побажань ми долучимо також вислови нашого занепокоєння і турбот, що стосуються важливих проблем і пекучих питань сучасного і майбутнього нашої Української Католицької Церкви поза межами нашої батьківщини, а особливо в США.

З прикрістю доводиться нам ствердити, що враз із ростом і потішаючим розвитком церковно-релігійного життя в цій країні, особливо коли йдеться про його організаційну і матеріяльну сторінку, почався вже в минулому певний занепад в духовній площині. Не сумніваємося, що явища такого порядку є аж надто очевидні для Вашої Ексцеленції, коли ми, вірні, дозволяємо собі говорити про це, та з глибини наших наболілих душ видвигаємо такі недомагання:

1) Брак єдности серед ієрархії Української Католицької Церкви засвідчений тим, що

а. досі не відбувся синод владик Української Католицької Церкви, котрий уконстатував би існування і діяння Української Католицької Церкви як єдиної, неподільної помісної Церкви українців католиків в цілому світі;

б. відсутність позитивного становища Вашої Ексцеленції, та небагатьох других Ієрархів, до видвигненої на Другому Ватиканському Соборі нашим Ісповідником Віри Верховним Архиєпископом Йосифом Сліпим ідеї Українського Патріярхату допомогла провалові цієї акції і відкладенні її на невідомий час;

в.            нехтується рішення св. Апостольської Столиці в нашій церковній провінції в справах юрисдикції Верховного Архиєпископа, Їх Блаженства Кардинала Йосифа Сліпого. Стверджуємо, що на тому дуже терпить авторитет св. Церкви взагалі, а Української Католицької Церкви зокрема. Нехтування, авторитетом на будь якому щаблі призводить до нехтування всякого авторитету на низах у кожному суспільстві. Не може це бути вийнятком і серед нашого народу. Такий стан загрожує поважно релігійному життю великого числа вірних нашої Церкви;

г. рівночасно сприяється постепенному нівеляційному процесові стосовно нашої церковної відрубности в цій країні. Маємо на увазі небезпеку, що в майбутньому наша Церква буде підпорядкована і юрисдикційно залежна від провідних і відповідальних чинників американської римо-католицької Церкви. На це вказує в першу чергу зміна назви нашої Церкви, як це виявляють офіційні акти і публікації Американської Католицької Церкви, в яких наша Церква названа Американська Католицька Церква Візантійського Обряду, замість Українська Католицька Церква Східнього /фактично – українського/ обряду. Така зміна вносить замішання і непорозуміння бо більшість східніх церков були колись візантійського обряду, але сьогодні так себе більше не називають, бо витворили свої власні обрядові властивості, як і наша.

Дальше, таке саме значення має і участь владик нашої церковної провінції у синодах Американської Римо-Католицької Церкви.

2) Занедбання, а то й свідоме нехтування клером нашої Церкви скарбами нашої української традиції, а особливо питомими властивостями нашого обряду.

3) Не прикладається належної уваги в парохіяльних школах вивченні української мови дітьми українських родин, зокрема навчанні релігії українською мовою. Без знання мови не можливе пізнання культурних надбань українського народу, а тим самим церковних традицій і обрядів. Діється це зі шкодою для українського і американського народів.

4) Занедбується духове життя вірних, головно молоді, в наслідок чого чимраз більше стає помітне занедбання релігійних практик, байдужність у справах віри і Церкви, а навіть випадки цілковитого безвір’я і Відходу від Католицької Церкви.

Є це найбільш болючі і невідкладні проблеми церковно-релігійного життя української громади у США, в тому великої кількости вірних архиєпархії Вашої Ексцеленції. Можна б згадати ще й інші. І коли ми звертаємось з ними до Вашої Ексцеленції в такий особливий момент життя Вашої Ексцеленції, то робимо це тому, що вважаємо, що Ваша Ексцеленція з рації свого становища є в праві і можете їх розв’язати єдино правильно в дусі цієї Божої гармонії, що її ми згадали на початку – в дусі єдности Української Католицької Церкви і під єдиним проводом для всіх вірних українців католиків у всьому світі, в дусі збереження авторитету і правопорядку, в дусі збереження і плекання скарбів церковної і національної культури і традицій, в дусі єдности Церкви й розсіяного знедоленого народу.

Не сумніваємось, що коли громада вірних побачила б серйозні кроки Валю; Ексцеленції в напрямі ліквідації тих недомагань, вона відгукнулася б з великим запалом, відданністю й жертвенністю, і піддержала б їх так, як піддержувала почини усіх достойних великих Владик нашої Церкви в минулому. Бажане Вашій Екесцеленції Многих і Благих Літ!

Філядельфія, дня 2 грудня 1967 року.

 

За Справу Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

Відділ у Філядельфії:

Д-р Лев Смішко /в.р./ голова
Д-р Юліян Колтун /в.р./ секретар

 

За Президію Зборів:

інж. Роман Левицький /в.р./ предсідник
Д-р Володимир Бачинський /в.р, містопредсідник

Управа Товариства висловлює свою радість з приводу успішної візитації Верховним Архиєпископом Української Католицької Церкви їх Блаженством Кир Йосифом Сліпим єпархій нашої Церкви на чужині.

Візитація Церков, Божественні св. Літургії і святочні зустрічі з Верховним Архиєпископом слід оцінювати насамперед як подію у сфері людських душ, як моральний фестіваль народу, і як ще один вияв прив’язання і відданости народу Його Церкві Страдальниці.

Управа Товариства бачила, що з моментом появи особи Верховного Архиєпископа поза ватиканськими мурами тисячі народу пережили радість, відчувши скріплене оживлення душ і відданість організації релігії і віри в їх Божому й людському аспектах, заявляючи у своїх серцях вірність цій Божій інституції, яка супроводжала наш народ повне тисячоліття.

Управа визнає, що візитація Верховним Архиєпископом Церкви на чужині залишиться історичним фактом для наступних поколінь тому, що їх Блаженство Кир Йосиф волею Божою організує і продовжує діло, започатковане Великим Митрополитом Слугою Божим Андрієм Шептицьким, якого заслугою є ввесь сучасний розвиток церковного і громадського життя українців в діяспорі.

В сучасну хвилину ідеологічних ворожнеч, філософських шукань і політичної диференціяції візита Верховного Архиєпископа внесла найправильніший концепт організації і праці роздрібленої, поділеної, і під’їлої чужими духовими й політичними впливами еміґрантської громади – єдність! Єдність, яка в житті українського народу не практикувалась століттями, і брак якої так поважно загрожував сучасному суспільному життю, з появою Верховного Архиєпископа серед народу стала дійсністю. Управа Товариства зобов’язуються строго придержуватися у своїй праці таких норм, які не суперечили б принципам єдности. В оцінці поодиноких явищ чи дії осіб вона і надалі буде строго руководитись їхньою функцією і ролею саме у сфері цієї єдности.

Управа Товариства високо оцінює рішення Ієрархії Української Католицької Церкви запросити Верховного Архиєпископа до їхніх єпархій, і їхню участь у збірних літургіях та імпрезах, яким приглядались десятки тисяч вірних. Ці імпрези, зокрема маєстатичність збірних урочистих літургій, залишились у пам’яті кожного видимим образом неперевершеної краси релігійного обряду українського народу. Управа вірить, що щасливий початок єдности призведе до дальших відповідних кроків в напрямі Синоду Українських Єпископів, і завершення структури Української Католицької Церкви патріярхальною системою.

При організації імпрез минулого літа Управа Товариства сповнила свою скромну функцію, і тепер висловлює вдячність тим членам Товариства, активним невтомним працівникам, які не зважаючи на те, чи були допущені до святкових комітетів, чи ні, доклали усіх старань, щоб святочні імпрези випали імпозантно.

Управа Товариства почувається до почесного обов’язку прилюдно висло­вити признання тим центральним і місцевим організаціям, які разом з нею вели петиційні, інформаційні та організаційні акції для оборони й піддержки ідеї, з якою Верховний Архиєпископ їх Блаженство Кир Йосиф Сліпий приїхав на американський терен.

Управа Товариства складає також щиру подяку Всечеснішому Духовенству і тим масам вірних, які прийняли її заклики і прохання позитивно й причинились до успішного закінчення візитаційних імпрез.

Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

Делеґати та члени основники Комітету – попередника Т-ва за Патріярхальний Устрій У.К.Церкви, після нарад і основної дискусії, проаналізувавши сучасне положення Української Католицької Церкви, схвалили одноголосно такі резолюції:

Привіти:

Зібрані вітають Його Блаженство Верховного Архиєпископа Кир Йосифа та висловлюють Йому свою глибоку пошану як Архиєпастиреві цілої нашої Церкви. Зібрані прирікають Його Блаженству свою синівську відданість і готовість усіми своїми силами співпрацювати над розбудовою і скріпленням нашої Церкви під Його проводом і за Його благословенням.

Зібрані, як представники Божого люду нашої Церкви, вітають Святіший Синод Церкви нашого обряду, Високопреосвященних Митрополитів, Преосвященних Епископів, Пастирів душ наших і бажають їм Божої допомоги при співпраці всього духовенства помогти Його Блаженству Верховному Архиєпископові завершити структуру нашої Помісної Церкви. Бо щойно тоді, усунувши певні безпорядки в нашій Церкві, помножаться ряди покликань до духовного стану.

Вітаємо наших братів і сестер, членів прадідної нашої Церкви на Батьківщині та висловлюємо їм наш подив за їхній христіянський героїзм. Клонимо голови перед мучениками та ісповідниками Христової віри в Україні та на засланні їхні терпіння за Христіянство це запорука відродження Христіянської України, а для сучасників і майбутніх поколінь це могутній моральний капітал.

Ствердження відносно сучасного положення української католицької церкви.

1. Із глибокою прикрістю стверджуємо, що надії, що їх українські миряни пов’язували з ІІ-им Ватиканським Собором досі не здійснені. Постанови Декрету про Східні Церкви, схвалені Собором і потверджені Апостольським Престолом не примінені в практичному житті нашої Церкви. Тому наша Церква Українсько-Руського обряду, найчисленніша з поміж усіх Помісних Східних Церков, які об’єднані з Апостольською Столицею, під сучасну пору є роз’єднана, штучно поділена, її історичну назву міняється, вводиться чужі нашому традиційному обрядові реформи та міняється у святій літурґії мову.

У висліді оцих накинених змін наша найбільша східна Помісна Церква на першому Синоді Вселенської Церкви 1967 р. не була репрезентована, як одна цілість-церковна одиниця.

2. Факт, що досі не відбувся Синод нашої Церкви, приймаємо з великим болем наших душ. Стверджуємо, що таким чином заподіяно велику кривду релігійному життю українського народу та захитано авторитет нашої Церкви. Довговікова праця наших владик і священнослужителів, а вкінці мучеництво та ісповідництво нашої Церкви, не удостоїлися признання.

Стверджуємо, що Синод нашої Помісної Церкви з певних причин не міг відбутися. Молимо Бога, щоб винуваті в цьому направили свою вину.

Через брак структурального завершення нашої Церкви під одним проводом Верховного Архиєпископа та Його Святішого Синоду помічається у нашій Церкві занепад правопорядку, карности, так поміж мирянами, як і теж поміж священнослужителями. Доволі відмітити тільки події в Епархії Чікаґо та Пітсбурґу, а також у духовних семінаріях Пітсбурґу та у Вашінґтоні. Це тривожні познаки розладдя·

Прохання

1. Учасники Зборів прохають Апостольський Престіл, щоб при екуменічних і дипльоматичних взаєминах з країнами з комуністичним устроєм, мав на. увазі домагання леґально забезпечити існування Українсько-Католицької Церкви на всіх тих теренах, на яких вона існувала впродовж віків аж до 1944 року.

2. Збори прохають Апостольський Престіл ласкаво подбати, щоб тепер при дещо змінених умовах у Чехо-Словацькій Республиці, Епископ Василь Гопко, усунений з єпископського престолу комуністичним насиллям, одержав канонічне право кермувати Епархією попередника Кир Павла Ґойдича, замученого в чеській комуністичній в’язниці·

Те саме стосується і найстаршого в цілій Східній Европі єпископства у Перемишлі. Цей владичий престіл є під цю пору без нашого владики, дармащо поверх 300,00 українських мирян, які живуть у Польщі, позбавлені свойого ієрархічного церковного проводу.

3. Збори гаряче прохають Його Блаженство Верховного Архиєпископа Кир Йосифа – голову Української Католицької Церкви – щоб Він Первоєрарх нашої Церкви на основі прав, признаних Йому Вселенським Собором, якнайскоріше скликав Синод Ієрархів нашої Церкви для завершення об’єднання нашої Церкви.

Президія Зборів:

Проф. Мирослав Лабунька, Проф. Іван Рудакевич, др. Олександер Ничка

Дня 30 березня цього року відбулися в Ню Иорку другі загальні збори Товариства за Патріярхальний Устрій Української. Католицької Церкви. Загальні збори були присвячені виключно діловим справам товариства, узгідненні думок делегатів щодо дальшої діяльности товариства а також організаційним та церковно-політичним справам. Після проведеної дискусії і уділенні абсолюторії уступаючій управі загальні збори вбрали нові керівні органи товариства в такому складі:

Краєва Управа: о. Володимир Білинський – почесний голова, Василь Качмар – голова, др. Стефанія Бережницька, інж Ірина Колтунюк – містоголови, др. Олександер Ничка – секретар, Ярослав Пастушенко, др. Михайло Бих, мґр. Ярослав Щербанюк, інж. Степан Процик та інж. Микола Галів – члени.

Редакція журнала «За Патріярхат»: інж. Степан Процик /головний редактор/, др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінський.

Контрольна Комісія: ред. Василь Пасічник, др. Ярослав Крив’як, інж. Богдан Козак.

Громадський Суд: проф. Дам’ян Горняткевич, др. Б. Бабій, др. Володимир Гіроцюк.

Згідно з проведеною реформою статута товариства загальні збори вибрали також Крайову Раду в такому складі: проф. Михайло Тершаковець – почесний голова, др. Роман Осінчук – голова, проф. О. Андрушків, о. В. Андрушків, о. Р. Ганас, о. С. Клепарчук, о. Ю. Кочержук, о. М. Кравчук, о. З. Павлович, о. Б. Смик, др. М. Зарицький, інж. І. Заяць, мґр. Б. Ковшевич, др. В. Кліш, др. Р. Кравчук, інж. Н. Матвійків, інж. Р. Левицький, др. Я. Миндюк, др. Д. Миндюк, др. Н. Мичковський, пані О. Соневицька, др. Л. Смішко, др. М. Толорович, інж. М. Хронов’ят, проф. М. Чубатий, др. В. Шандор, др. Я. Шав’як, проф.М. Чировський, Б. Ясінський, пані Д. Кузик, – члени.

***

В продовженні петиційної акції і висилки меморандумів до високих церковних достойників управа товариства разом з делеґацією, яка відбула авдієнцію у представника Папського Делеґата у Вашінґтоні Архиєпископа Раймонді, єпископа Ґеральда МекДевіта, виготовила і передала єпископові МекДевітові чотирнадцять сторінковий меморіял, представляючи історичну і сучасну ситуацію в нашій Церкві, становище її ієрархії та мирян, як також ціль і програму товариства.

Супровідне письмо, згідно з бажанням єпископа МекДевіта обняло й головні тези відбутої в нього авдієнції.

Від преосвященого МекДевіта наспіло письмо із потвердженням одержання меморандума, і його замітками.

***

В зв’язку із заповідженим приїздом Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого до Канади управа товариства повела ширшу акцію за масовою участю мирян ЗСА в імпрезах в Торонто. Тому що на початку ієрархія нашої церкви і разом й чолові громадські організації мовчали або вичікували, управа товариства оголошеннями у пресі й обіжниками до своїх відділів розпочала цю широку акцію, і вислала в звязку з тим письма до усіх трьох наших Владик. До Владики Кир А. Сенишина вислано письмо такого змісту:

Ваше Високопреосвященство!

Членство нашого товариства в ЗСА, сповнене великою радістю з нагоди приїзду Його Блаженства Верховного Архиєпископа Кардинала Кир Йосифа Сліпого до Торонта, масово готується привітати нашого Ісповідника Христової Віри, Первоієрарха української Католицької Церкви.

Ми щиро просимо Ваше Високопреосвященство ласкаво благословити своїх мирян у щасливу дорогу. У Торонто дня 16 червня цього року ми молитимемо Вселаскавого Господа нашого за нашу Церкву, за Її єдність і за наш страдницький нарід.

У християнській пошані до Вашого Високопреосвященства, остаємо

/підписи/

***

До УККА управа товариства вислала письмо такого змісту:

Вельмишановні Панове!

Відділи й Мужі Довір’я нашого товариства в ЗСА, як і теж Крайова Управа та Крайова Рада сильно стурбовані фактом, що УККА, як надрядна Українська установа в цій країні, досі не проголосила заклику до своїх низових клітин у справі привітання Голови Української Католицької Помісної Церкви, Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кардинала Кир Йосифа Сліпого у Торонто, в днях 15 і 16 червня цього року.

Ми просимо керівні органи УККА ласкаво проголосити такий заклик до українців у ЗСА в українській пресі, щоб наше громадянство побачило й переконалось, що Український Конгресовий Комітет Америки обстоює ідею єдности Української Католицької Церкви та Її неподільного Проводу.

Прошу ласкаво прийняти вислови нашої до Нас пошани,

/підпис голови т-ва/

 ***

 Управа вислала в цій справі письма до багатьох других центральних організацій, в тому до організацій молоді, і також письма з проханнями до нашого священства. Як можна було переконатись ці заклики й прохання, дали в результаті великий успіх.

***

З нагоди участи у торжествах Торонта членів управ Комітету Оборони Обряду Традицій і Мови Української Католицької Церкви /Канади і ЗСА/, і членів Крайової Управи Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви відбулася в суботу, дня 15 червня в Українському Народному Домі при Крісті стр., в год. третій, спільна нарада обох організацій. Темою наради були дві основні проблеми: перебіг і значення відвідин Верховного Архиєпископа на американських теренах, і справа координації дії, переведення спільних акцій чи навіть і евентуальне сполучення трьох організацій у одну, з одним проводом й одною програмою. Було також говорено про можливість створення із трьох споріднених видань, / За Рідну Церкву, Мирянин, За Патріярхат/, одного більшого журнала.

Слід зазначити, що не зважаючи на різниці місцевих проблем якими ці товариства займаються та мимо невигідного географічного розположення тих організацій, ці справи мали одобрення в учасників наради. При нагоді торжеств у Філадельфії, Ню Йорку та Чікаґо належало б такі координаційні наради відбувати даль, щоб на них спільно проаналізувати найновіші події, узгіднити тактику та напрямні на майбутнє.

Спільна нарада у Торонто закінчилась ухваленням резолюцій, які негайно були передані Верховному Архиєпископові Йосифові Сліпому.

Текст резолюції такий:

1. Спільна нарада представників Комітетів Оборони Обряду, Традицій і Мови Української Католицької Церкви, Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, відбута в Торонто, історичного, дня 15 червня 1968 року складає щировідданий привіт Первоієрархові і Голові Української Католицької Церкви – Великому Синові Українського Народу їх Блаженству Верховному Архиєпископові Кардиналові Кир Йосифові Сліпому з нагоди Його першої візитації свого стада на американському терені.

2. Зібрані прохають його Блаженство Верховного Архиєпископа скликати Синод Українських Ієрархів, і рівночасно висловлюють прохання та домагання до всіх Владик нашого обряду об’єднано працювати над остаточним завершенням нашої Церкви на патріярхальних засадах.

3. Учасники наради вирішили в засаді справу координації праці їхніх товариств передати управам обох нейтраль.

За Президію Зборів:

Мґр. Роман Миндюк, предсідник
Михайло Мигаль, секретар
Василь Пасічняк, заступник предсідника
проф, Богдан Попель, голова Централі Комітетів Оборони Обряду,Традицій і Мови Української Католицької Церкви
Василь Качмар, голова Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

***

У зв’язку з приїздом Верховного Архиєпископа до ЗСА, у Філядельфії, Ню Морку та Чікаґо створено почесні, привітальні та ділові комітети. Філядельфійський та Чікаґівський Владики самі покликали ці комітети, і склали їх із прихильним до них людей, виключаючи своїх противників. Таким чином еліміновано від участи в комітетах не тільки Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви і Комітет Оборони Обряду, Традицій і Мови Української Католицької Церкви, але й багато інших організацій, які з тих чи інших причин не подобались Владикам. Через такий невідповідний підхід наших Владик, які приїзд Верховного Архиєпископа хочуть використати для суперечок зі своїми противниками, чікаґівський Комітет, при повній піддержці сімнадцяти громадських організацій, які разом репрезентують три четверті усіх вірних Чікаґа, приготовляються привітати Блаженнішого окремо від покликаного Єпископом Ґабром комітету.

У Філядельфії відділ патріярхального товариства, також при піддержці біля двадцяти громадських організацій, вибрав тричленну комісію, якої завданням є ввійти в порозуміння із церковною владою в цілі доповнення покликаних комітетів представниками тих організацій, яких поминено, і в цілі деякої модифікації урочистостей, для кращого й успішнішого їх переведення .

Крайова Управа нашого товариства вислала в тій цілі до Митрополита Кир Амброзія Сенишина такого листа:

Ваше Високопреосвященство!

У зв’язку з приїздом до Америки його Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого у Філядельфії створено Комітет із українських центральних й місцевих організацій під проводом Вашого Преосвященства.

На жаль у списку членів Комітету немає цілої низки українських так центральних як і місцевих наших організацій.

Наша управа має в цій країні, низові клітини, то є Відділи й ?Мужів Довір’я, які діють майже в кожному стейті. Наше товариство є членом надрядної української установи, то є Українського Конгресового Комітету Америки. А в тім у списку філядельфійського Комітету немає ні представника нашого товариства, ані теж представника його відділу у Філядельфії.

Блаженніший Кир Йосиф, як голова всієї Української Католицької Церкви, приїжджає до Америки, а до Філядельфії тим більше, як посланець миру і любови. Верховний Архиєпископ Кир Йосиф є символом живої єдности нашої Церкви та Її вірних і тому усі мають однакове право висловити Його Блаженству свої синівські почування. Будь-яке і ким би то не було ділення мирян наших на два табори свідчити може про злонаміренність у відношенні до найвищого нашого авторитету, то є до Його Блаженства. Тому ми просимо Ваше Високопреосвященство включити наших представників і саме наше товариство до Вашого Комітету, у християнській пошані та любові,

/підписи/

В зв’язку із скликанням Світового Конґресу Вільних Українців у Ню Йорку управа Товариства за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви вислала до Програмової Комісії СКВУ матеріали про становище мирян в справах церковних, оформлене на Краєвій Раді товариства, з проханням влучити їх в текст загальних резолюцій СКВУ, що повинні бути маніфестаційно схвалені під кінець імпрези як кінцевий вислід праць СКВУ.

Звичайно, до ідей СКВУ не було критичних думок серед членів управи товариства, як і серед інших громадських організацій, за те вони були що до практичного здійснення цих великих ідей. Роз’єднання громади, яке наступило на дев’ятому конґресі УККА і тактичне затягування полагодження його аж до самих передоднів СКВУ не дало цій імпрезі такої моральної сили, яку вона мала б за умов кращої комунікації і співпраці заступлених там громадських одиниць.

Другим мотивом сумніву членів управи товариства було відоме їм індиферентне або й неґативне становище деяких громадських організацій, головно тих, які відповідають за політику УККА, до справ церковних, які вони нераз рахують «контроверсійними», або такими, що статутово не входять до їхньої програми.

Третим неясним моментом що матиме вплив на становище СКВУ до церковних справ є відсутність на ньому Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого і неясний громаді спосіб запрошення Його. Коли думка СКВУ про Церкву, а спеціяльно про Українську Католицьку Церкву творитиметься під домінацією лише американських Владик, то ледви чи вона може відображувати волю всього світового мирянства.

Відрадним явищем у цьому комплексі справ треба рахувати спонтанний і не аранжований голос багатьох авторів друкованих у пресі статей, з вимогою повного відображення церковних справ на СКВУ. Попри усі сумніви управа товариства вважає, що слід очікувати від СКВУ позитивних вислідів, спеціально в його становищі до церковно-релігійних справ.

На 13 листопада вечером, під час тижня праць комісій СКВУ, наше товариство відбуде світову конференцію з участю багатьох учасників СКВУ з усіх країн. Конференція ще раз обговорить і ствердить потреби модифікації церковної політики американських єпархій в цілі достосована її до вимог збереження і розвитку Церкви у всій діаспорі та на рідних землях.

Делеґатами на СКВУ управа рішила вислати голову товариства, ред. Василя Пасічняка і секретаря, інж. Степана Процика.

І

Привітання

Вірні традиціям Церкви своїх предків, та свідомі своїх обов’язків дбати про її ріст і зміцнення у великій родині Христової Вселенської Католицької Церкви, учасники цього чергового З’їзду Краєвої Ради Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви засилають свій найщиріший привіт та поклін і заявляють свою відданість Святішому Вітцеві Папі Павлові VІ, наслідникові Христа і видимому Голові Вселенської Католицької Церкви. Учасники З’їзду молять Всевишнього, щоб благословив усі великі почини Святішого Вітця, щоб обдарив Його Своїми обильними ласками й кріпким здоров’ям на многії літа!

Учасники З’їзду щасливі, що можуть спільно висловити свою синівську любов, відданість і послух Блаженнішому Верховному Архиєпископові, Ісповідникові віри й Кардиналові Йосифові Сліпому, Первоєрархові Української Католицької Церкви та молять Господа Бога, щоб дозволив їм дочекатись тої щасливої хвилини, коли весь український народ зможе привітати Його як Патріярха нашої Церкви.

Учасники З’їзду щиро вітають усіх Владик та Духовенство Української Католицької Церкви та бажають їм якнайбільших успіхів у скорому введенні в життя постанов II Ватиканського Вселенського Собору, особливо тих, що служитимуть зміцненню єдности, збереженню традицій, поширенню впливів і збільшенню слави нашої Церкви,

Учасники З’їзду пересилають свій щиросердечний привіт і висловлюють глибокий подив священикам-героям і ісповідникам та нашим братам і сестрам по вірі на нашій Батьківщині, що остались вірні нашій Церкві та з геройською посвятою серед якнайбільш важких умов працюють для прослави Господа Бога, спасення людських душ та на добро й славу рідної Церкви й народу. Молимо Всевишнього, Дорогі Браття й Сестри, щоб прийняв Ваші жертви, благословив Ваш геройський труд і осінив вінцем вічної слави тих із Вас, що знайшли вже у Нього вічний спокій, покинувши, нераз і передчасно, цю «долину сліз», що нею для багатьох із Вас є сьогодні наша знедолена Батьківщина,

II

До Справ Патріярхального Устрою Української Католицької Церкви

Учасники З’їзду висловлюють свій глибокий жаль з того приводу, що видвигнена в жовтні 1963 р. на II Ватиканському Соборі пропозиція Українських Католицьких Владик створити Український Католицький Патріярхат, не була рішена Отцями того Собору позитивно.

В сучасному, пособоровому часі, для нашої Церкви й надалі основним завданням і ціллю залишається створення Українського Католицького Патріярхату, Бо тільки патріярхальний устрій зможе забезпечити Українській Католицькій Церкві нормальний розвиток самобутньої помісної Церкви й дозволить в майбутності сповнити їй в лоні Вселенської Католицької Церкви ці історичні завдання, що випливають з Її особливого характеру, Її ролі посередника між Сходом і Заходом.

Тому учасники З’їзду звертаються до Української Католицької Ієрархії, Духовенства й вірних синів і дочок Української Католицької Церкви з закликом продовжувати працю і змагання для створення Українського Католицького Патріярхату з повною юрисдикцією над всіми вірними-католиками українського східнього обряду, в цілому світі.

III

До Ситуації Української Католицької Церкви в ЗДА

Учасники З’їзду вважають, що католицькі єпархії українського східнього обряду, що обслуговують вірних – вихідців з усіх земель України, чи покоління цих емігрантів, народжені у ЗДА чи у інших частинах світу, є невід’ємними і нероздільними частинами одної Української Католицької Церкви українського східнього обряду. Тому ієрархи, священство і вірні всіх єпархій нашої Церкви повинні за всіх умов дбати про встановлення правно-організаційної і обрядової єдности Української Католицької Церкви без огляду на територіяльну приналежність. Основою самобутности нашої Церкви є Її окрема організаційна побудова в лоні Вселенської Католицької Церкви, Її обрядова окремішність, богослужебна мова й церковно-релігійна культура. Тому учасники З’їзду звертаються з проханням до Преосвященних Владик, всечесного Духовенства й усіх вірних Української Католицької Церкви зберегти ці ознаки самобутности Української Католицької Церкви·

Посилена і щораз більш відкрито практикована латинізація нашої Церкви у ЗДА через творення організацій чужих духові східнього обряду, через введення англійської мови у богослуження, молитви і навчання релігії в парохіяльних школах; труднощі, що виникли в зв’язку зі зміною календаря; непоминання Верховного Архиєпископа в богослужбах у багатьох наших церквах – виразно вказують на небезпеку, що загрожує самобутності й єдності нашої Церкви в ЗДА, Якщо повищі недомагання, як і ряд менш важливих, не будуть усунені, то само існування нашої Церкви в ЗДА, як і великої української етнічної групи є загрожене.

Учасники З’їзду просять Владик і Духовенство й закликають усіх вірних нашої Церкви звернути більшу увагу на цю небезпеку·

Учасники З’їзду уважають, що обов’язком ієрархії і священиків є припинити ці шкідливі процеси й тенденції. Українські католицькі Владики повинні чимскоріше видати відповідні розпорядження і доручення всечеснішим отцям парохам і преподобним сестрам, щоб вони припинили процес латинізації і відчуження нашої молоді в парохіяльних школах та щоб повели освідомляючу роботу серед вірних про потребу збереження в Українській Католицькій Церкві у ЗДА Її окремої літургійної мови, Її обряду й стародавніх звичаїв і традицій.

Учасники З’їзду звертаються з проханням до своїх Владик, щоб вони силою свойого авторитету подбали про те, щоб в українських католицьких парохіяльних школах навчання релігії відбувалось українською мовою і в дусі українського східнього обряду та щоб українська мова і інші українознавчі предмети трактувались у шкільній програмі нарівні з усіми іншими обов’язковими предметами.

Згідно з постановами Декрету II Ватиканського Собору про Апостольство Мирян, обов’язком всіх вірних Української Католицької Церкви є включитися в процес обнови нашої Церкви. Тому учасники З’їзду звертаються з проханням до Владик, щоб вони сприяли участі мирян у розв’язуванні цих складних і трудних проблем нашої Церкви. Уважаємо, що в сучасній ситуації потрібні безпосередні зустрічі вірних із своїми Ієрархами і священиками для спільного обговорення і вирішення цілого ряду засадничих проблем, що заторкують життя нашої громади в ЗДА. Згідно з Декретом про Церкву просимо Владик Української Католицької Церкви в ЗДА покликати до життя Епархіяльні Душпастирські Ради духовенства і мирян.

IV

В Справі Сесії Українського Єпископського Синоду

Учасники З’їзду звертаються з проханням до Синоду Українських Владик, що має в короткому часі зібратися у зв’язку із Синодом Єпископів Вселенської Католицької Церкви, осінню ц.р., однозгідно вирішити, які практичні заходи треба поробити, щоб обновити нашу Церкву в дусі постанов II Ватиканського Собору.

Учасники й усі вірні Української Церкви очікують від своїх Владик однозгідних спільних рішень, що на майбутнє розв’язували б практичні проблеми нашої Церкви в дусі єдности і якнайкращого заспокоєння душевних потреб нашої релігійної церковної спільноти.

Учасники З’їзду надіються, що на Синоді Єпископів Вселенської Католицької Церкви осінню ц.р. українські католицькі Ієрархи, що будуть присутні як активні учасники цього Синоду, виступатимуть солідарно, як Владики одної, помісної Української Католицької Церкви, та при цій нагоді робитимуть усе, щоб ідея Українського Католицького Патріярхату була здійснена якнайскорше.

V

Загальні Ствердження і Постанови

Учасники З’їзду з великою тривогою стверджують загрозливий упадок авторитету в нашому релігійному й суспільно-громадському житті. Тому учасники З’їзду звертаються з закликом до українських Владик, суспільно-громадських і політичних діячів, працівників преси, Духовенства і всего українського суспільства в ЗДА спільно протидіяти цьому лихові.

Коли йдеться про Українську Католицьку Церкву зокрема, то учасники З’їзду уважають, що скоре переведення в життя постанов II Ватиканського Собору про Помісні Церкви і постанов Єпископського Синоду із його Головою Верховним Архиєпископом приведуть до Її обнови й скріплення авторитету Її служителів.

Апостольська Столиця визнала за Ісповідником Віри, Блаженнішим Кардиналом Йосифом Сліпим титул Верховного Архиєпископа нашої Церкви з патріяршими правами й повновластями. Тому учасники З’їзду звертаються з закликом до наших Владик, Духовенства й вірних, щоб діяли в дусі постанов II Ватиканського Собору про Помісні Церкви та в дусі Декретів Святішого Отця і практично здійснювали їх в парохіях, щоб забезпечити нашій Церкві всі права Помісної Церкви із патріяршим устроєм.

За Президію З’їзду: Др. Б. Шебунчак

За Резолюційну Комісію: Др. М. Лабунька

Секретар,. З’їзду: Інж. Я. Бігун